Выбери любимый жанр

Пісні - Руданський Степан Васильевич - Страница 3

Изменить размер шрифта:
3

МОГИЛА

В сте­пах, де гриміла
Козацькая си­ла,
Від світу-по­то­пу
Лежала мо­ги­ла.
Лежала мо­ги­ла,
Як тая ца­ри­ця,
Що ї за­шеп­та­ла
На сон чарівни­ця.
І стан її пиш­ний
Трава пок­ри­ва­ла,
І го­ло­ву сон­ну
Калина вби­ра­ла.
І гілля ка­ли­ни
Плелося ко­са­ми,
І ке­тя­ги красні
Спадали бин­да­ми.
Із ліво­го бо­ку,
Словами ізри­та,
Лежала край неї
Камінная пли­та.
Чи прош­ло­го пам'ять,
Чи то­го, що бу­де, -
Що пи­са­но в нії,
Не віда­ють лю­ди.
Як військо, чор­но­биль
Стояв на сто­рожі,
І пісні їй піли
Пташенята божі.
Скажіть мені, лю­ди,
Кому з вас не ми­ла,
Кому з вас не лю­ба
Була та мо­ги­ла.
Зійдітеся ж, лю­ди,
Край до­ро­ги станьте…
Стисніть своє сер­це -
На мо­ги­лу гляньте!..
Могило-могило!
Ти, пиш­на мо­ги­ло!..
Де діли­ся ча­ри,
Краса ку­ди спли­ла?..
Коса із бин­да­ми
Лежить край до­ро­ги,
Покошене військо
Доломлюють но­ги.
Пройшли тяжкі плу­ги
Через твоє тіло,
І пиш­неє тіло,
Як ву­голь, зчорніло…
І тілько лиш камінь
Край нього біліє,
Но вже письмо дру­ге
На ньому рябіє!
І по­ле чорніє,
Коріння зси­хає…
І бу­сел пе­рис­тий
По ски­бах сту­пає…
Споров плуг тя­женький,
Задряпало ра­ло,
І в ра­ни насіння
Нерідне за­па­ло.
Запало насіння,
Коріння пус­кає
І си­лу чу­жую
Без жа­лю спи­ває…
І в місяців кілька
Край тої мо­ги­ли
З чор­но­би­лем ра­зом
Коноплі вро­ди­ли!..
Чорнобилю мно­го!
Подивіться, лю­ди!
Но бог свя­тий знає,
Що то за рік бу­де…
Де бу­ла ка­ли­на,
Там нап'ята бу­да…
Не вер­ху мо­ги­ли
Чорнобилю гру­да…
І ди­мить чор­но­биль,
Заким за­па­лає…
І "Вічную пам'ять"
Божий птах співає…

СВІТИТЬ МІСЯЦЬ СЕ­РЕД НЕ­БА...

Світить місяць се­ред не­ба,
Зіроньки кру­гом,
І всі лю­ди сном зас­ну­ли,
Опівнічним сном!..
Один я лиш не дрімаю,
Край вікна стою;
І тобі, дівча, співаю
Про ту­гу свою!..
Чи спиш, ми­ла, чи дрімаєш?
Любка, про­бу­дись!
Пробудися і в вікон­це
Виглянь-подивись!..
Най пог­ля­ну на ті лич­ка,
Що па­лах­ко­тять,
На ті очі, чорні очі,
Що вог­нем го­рять!..
Виглянь, ми­ла, як дрімаєш,
Най я по­див­люсь,
Подивлюсь на білі гру­ди,
К сер­цю при­гор­нусь!..
Пригорнуся, обів'юся,
Правду спом'яну…
І без ту­ги і без жа­лю
Вічним сном зас­ну.

ОЙ ЧО­МУ ТИ НЕ ЛІТАЄШ...

Ой чо­му ти не літаєш,
Орле си­вок­ри­лий?
Ой чо­му ти не гу­ляєш,
Хлопче чор­ноб­ри­вий?
Ой рад би я політа­ти -
Туман на­ля­гає;
Ой рад и я по­гу­ля­ти -
Туга не пус­кає.
Нема щас­тя ні за мною,
Ні пе­ре­до мною,
Тілько ту­га за ту­гою,
Журба за жур­бою!
Ходжу, нуд­жу се­ре­до дня
І по­се­ред ночі,
І ніко­ли сну не зна­ють
Заплакані очі.
Ізсихають мої очі,
І сльоза не ллється,
Тільки ту­га ко­ло сер­ця,
Як га­дю­ка в'ється.
В'ється ж во­на ко­ло сер­ця,
Серце роз­ри­ває,
Ударюся в си­ру зем­лю,
Земля не прий­має!
Ой піду я поміж ска­ли,
В мо­ре по­ва­лю­ся!
Як не в морі утоп­лю­ся,
В камінь розіб'юся!
І зле­тяться чорні пта­хи,
Сядуть на­до мною,
Заспівають "Вічну пам'ять"
Над мою жур­бою.

ХМІЛЬНИЦЬКА ПІСНЯ

Гей, брат­тя-ко­за­ки, сідлай­те-но коні!
Черкніть для охо­ти ви­на!
До бо­ку ша­бельку, на ру­ки повіддя,
На но­ги стальні стре­ме­на!
Не гну­ти нам шиї, ко­зацької шиї,
Під тяж­ким залізним яр­мом,
Не ню­ха­ти ди­му не­щас­но­го краю,
Що в'ється над на­ми кру­гом!
Чи в нас не та си­ла, що у батьків бу­ла?
Не тая ша­белька у нас?
Чи в нас не­ма ко­ней на сте­пах ши­ро­ких,
Чи ву­голь на люльці по­гас?
Нехай наші коні на чис­то­му полі
Тріпнуться і враз заіржать!
Нехай наші брат­тя, мо­лоді ко­за­ки,
На чис­теє по­ле біжать!
Нехай зно­ву бряз­не ша­белька стальная
В ко­зацьких залізних ру­ках!
Нехай зно­ву ля­жуть во­ро­гові кості
Могилами в на­ших сте­пах!
А люлька-го­луб­ка не­хай не вга­сає,
Паліть вражі се­ла кру­гом!
Нехай во­рог знає, повік не га­дає
Знущатися над ко­за­ком!..
3
Перейти на страницу:
Мир литературы
Наши партнеры