Лихе око - Кокотюха Андрій Анатолійович - Страница 7

– Усе так, – погодився Борисюк.

– А ви хіба не чули, що в залі щось коїться?

– Я в той момент говорив по телефону. Не відразу включився.

– Гаразд. Чому менеджери в залі не гукнули вас відразу?

– Все швидко сталося. І вони той… У шоці були…

Лора глянула на Гайдука. Той кивнув. Вони проговорили план дій дорогою, і зараз усе відбувалося так, як прогнозувала Кочубей. Їй вдалося навіть вгадати, як саме Борисюк почне виправдовуватися.

– Бійка з п’яним охоронцем почалася на вулиці, он там, у дворі, – повела далі Лора. – Там гралися діти, і екшен зовсім їх не налякав. Деякі мами та бабусі справді забрали дітвору подалі. Але дехто негайно почав писати видовище на телефон. Ще й коментувати. Вадим Граф помітив це. З криком і матом погнався за найближчим свідком. Ним виявилася, на лихо, молода мама, ще й на четвертому місяці вагітності.

– А першій дитині – півтора рочку, – вставив Гайдук.

– Животик під пальтом не розгледіли, – пояснила Лора. – Тільки це нічого не міняє. Бажаючи забрати телефон, охоронець штовхнув жінку. Вона впала. Наслідки для нього виношу за дужки. Наслідки для репутації банку ви знаєте. Вже за годину після інциденту, коли вашого охоронця скрутив поліцейський патруль, відео гуляло в мережі.

– Зараз усе швидко робиться, – знову долучився шеф.

– На жаль, так, – на обличчі Борисюка читалося покаяння.

– А ще за чотири з хвостиком години там-таки, в мережі, з’явилося відео з камер спостереження. Встановлених тут, у залі вашого відділення.

Борисюк завмер із розкритим ротом.

– Ви повинні пояснити це. – Лора легенько стукнула об гострий кут столу.

– І взагалі, мене дуже дивує, що це помітила наша співробітниця, а не ви тут, на місці, – додав Гайдук. – З тими, з ким треба, ще матиму окрему розмову. Вона не буде приємною, пане Борисюк. Але все одно матиме менше наслідків, ніж прогнозую для вас особисто.

– Хіба я взяв Графа на роботу? – зі збентеженого, навіть трохи наляканого клерка пузатий молодик раптом перетворився на хитруна, який витримав удар і знайшов у собі кураж для контрнаступу. – Тут працювала інша, більш відповідальна людина. Чув краєм вуха: надійного чоловіка перевели, щоб прилаштувати блатного. І натякнули: Граф недоторканний. Може творити, що завгодно.

Лора вже встигла змінити думку про Борисюка. Він не просто витримав погляд Гайдука, а зробив це, підвівшись, прийняв удар стоячи, зрівнявшись із грізним шефом. Кочубей не могла згадати багато таких прикладів. Вона теж випросталася. І тепер усі троє стояли, ніхто ні над ким не нависав.

– Хто натякнув? Кажіть, я швидко розберуся, – мовив Гайдук.

– Чутки на рівному місці не виростають, – відповідь прозвучала зухвало.

– Давайте без димової завіси, – включилася Кочубей. – Ви, Борисюче, – пана опустила навмисне, – маєте повне право не казати нам зараз, хто поширює таку брехню. Це я про блатних, якщо не зрозуміли. Але ваш обов’язок – повідомити, як відео з внутрішніх камер опинилося в мережі. Доступ до нього не просто обмежений – дуже обмежений. Поки ви шукаєте виправдальну версію, в яку ми маємо повірити, скажу ще ось що. Вчора я мала час і натхнення перевірити шлях того відео. Вперше зринуло воно не в соцмережах. – Говорячи, Лора ввімкнула інтернет на своєму смартфоні, швидко знайшла зроблену раніше закладку, розвернула дисплей до Борисюка. – Мережевий ресурс із розряду так званих помийниць. Їх ще називають зливними бачками. Читаю вголос заголовок: «Нові подробиці п’яного скандалу в банку “Омега”». Нічого вуха не ріже? – Борисюк мотнув головою, та впевненість поволі зникала. – Не назвали відділення, не згадали місто. То все потім, нижче, у тексті. Головне – згадка банку, в якому ви працюєте, в негативному ключі. Знаєте, хто фінансує цю помийницю, кому вона належить? – Борисюк знову заперечно гойднув головою. – Знаєте, не брешіть. Ви не могли продати відео, не знаючи, що за нього добре заплатять. Банк «Кредитний», його рупор. І – основний конкурент «Омеги». У «Кредитного» зараз є проблеми. Непоганий спосіб відволікти від себе увагу – створити проблему конкурентові. Всі подальші поширення ганьби, до якої прив’язали «Омегу», йдуть із подачі ресурсу, фінансованого «Кредитним». Усе, я втомилася.

Останню фразу Лора адресувала Гайдукові.

– Тобі платили мало? – шеф перейшов запанібрата, не говорив – спльовував. – Даю хороший шанс. Назви трьох кандидатів. Хто, по-твоєму, злив внутрішню інформацію? Валяй, ми розслідуємо, розмова коротка.

Пузань зрозумів і прийняв поразку. Проте не скидався на того, хто готовий принижено падати в ноги й вимолювати пробачення. Це робило йому честь, Лора знову мусила визнати: Борисюк не такий простий, яким видається.

– Якщо у вас кадровий голод, я тут ні до чого, – відповів він рівним голосом. – Звільнюся хоч зараз. І що далі? Дасте команду закопати мене в лісі? Знайдіть злочин, який на мене можна повісити. Доведіть. Навіть нашим гнилим судам, панове, потрібні докази.

– Ну-ну, – Гайдук зиркнув на Лору, та гидливо стулила губи. – Ну-ну, – повторив. – Здається, «Кредитний» розщедрився. Тільки ти, Борисюче, усе ж не дуже мудрий. Хоча й не надто дурний. Знаєш, у чому помилка таких, як ти? Ви не вмієте себе продавати.

– Тобто?

– Зрада, старий, має свій фінансовий еквівалент. І ці срібляки повинні розв’язати твої проблеми з грішми якщо не на все життя, то років на десять уперед. Про парашут безпеки чув? То він над тобою не розкрився. Ти повинен був продати ходакам із «Кредитного» оте відео з камер за всі гроші світу. Ну нехай за половину. Скільки б не взяв – ти продешевив.

Лора клацнула пальцями, привертаючи до себе увагу.

– Нерухомість.

– Що? – не зрозумів Гайдук.

– Не знаю, як перевірити. Але якось, напевне, можна, – мовила вона. – «Кредитний» має будівельну компанію. Вкладається в комерційну нерухомість. Продає, але здебільшого здає в оренду під офіси чи торговельні центри. Та є в них і житло, новобудови. Ото мені щойно й стрельнуло, коли ви, – на людях вони з Гайдуком тримали субординацію, – сказали про вирішення проблем на все життя. Квартира. У новому будинку. Не дуже дорога, в Житомирі загалом дешевші помешкання.

Тепер в інтернет зайшов зі свого телефона Гайдук.

– Від тринадцяти тисяч доларів, у цьому районі. – Він показав результат Лорі. – Підозрюю, що ви маєте рацію, Ларисо Василівно. Не тринадцять, але двадцять штук «Кредитний» за злив заплатив. Тепер наш зрадник має житло, яке здаватиме. Майже за всі гроші світу. Ну, вгадали?

На Борисюкове обличчя лягла тінь.

– Не ваше діло, – огризнувся.

– Вгадали, – ствердно, впевнено, вже без крихти сумнівів кивнув шеф. – Усе ж таки, Ларисо Василівно, вам ціни нема. На відміну від… – палець тицьнув на пузаня. – Цей собі ціну склав. Неодмінно перевіримо. Це забере трохи часу. Та він не міг поміняти відео на обіцянку. Отже, оборудка офіційно проведена вчора.

– Або позавчора під вечір. Або й справді вчора, у першій половині дня, – вирахувала Лора. – Вперше відео з’явилося на сторінці, яку я знайшла вчора о тринадцятій сорок. До того часу всі права на квартиру мали б уже бути оформлені й занесені до відповідних реєстрів. Ми не зможемо забрати в нього власність. Не знаю, чи хтось зможе. Але далі займатися цією особою мені нудно.

Лора говорила так, ніби Бориса Борисюка не було в його власному кабінеті.

За годину Лору зустріла дружина Графа.

– Зоя.

Вітаючись, вона простягнула руку. Не легенько стиснула, як зазвичай прийнято між жінками, – потиск нагадував чоловічий. Тому Кочубей спершу звернула увагу на сильні руки. Потім – на погляд нової знайомої: відкритий і колючий водночас. Лора вже знала, що Зоя Граф лише на рік молодша від неї, нещодавно відзначила тридцять три. Та з вигляду була старшою років на п’ять, хоча – такий парадокс – це в ній і приваблювало.

Лора побачила перед собою типову ділову жінку, котра звикла домінувати й вирішувати все за всіх сама. Але разом із тим у Зої Граф відчувалися виразні жіночі нотки. Вона зовсім не відповідала образу такого собі «мужика в спідниці». Радше – приваблива жінка, яка змушена взяти на себе купу обов’язків, що досі вважаються в суспільстві здебільшого чоловічими.