Ліна Костенко. Поезія - Костенко Ліна - Страница 54

а тільки небо, небо і зірки...

"Машини, шини, стрес, експрес"

*  *  *

Машини, шини, стрес, експрес,

кермо, гальмо, впритул, з-за рогу!

Стоїть Мадонна Перехресть,

благословляючи дорогу.

Таксі, автобуси, авто,

і мотоцикли, і кибитки.

Всі всім на світі є ніхто —

ні хто куди, ні хто нізвідки.

Маршрути горя і безчесть.

Світ на століття постарішав.

Стоїть Мадонна Перехресть,

чи вже Мадонна Бездоріжжя!

І мчать, і мчать, числа їм несть.

Дорога дальня й невідома.

Стоїть Мадонна Перехресть,

благословляюча Мадонна.

7.11.2005

«Мадонна перехресть», 2011

"Мене дивує, що в дитинстві "

*  *  *

Мене дивує, що в дитинстві

       мене нічого не дивувало.

Ходив гарбуз по городу.

На яблуні сиділа Жар-птиця.

Під вікном у нас на травичці

жабка, мишка і півник жили в рукавичці.

А тепер — якийсь листочок осінній,

         і вже стоїш в потрясінні.

"Мене ізмалку люблять всі дерева…"

*  *  *

Мене ізмалку люблять всі дерева,

і розуміє бузиновий Пан,

чому верба, від крапель кришталева,

мені сказала: "Здрастуй!" - крізь туман.

Чому ліси чекають мене знову,

на щит піднявши сонце і зорю.

Я їх люблю, я знаю їхню мову.

Я з ними теж мовчанням говорю.

"Мені відкрилась істина печальна…"

*  *  *

Мені відкрилась істина печальна:

життя зникає, як ріка Почайна.

Через віки, а то й через роки,

ріка вже стане спогадом ріки.

І тільки верби знатимуть старі:

киян хрестили в ній, а не в Дніпрі

"Мені завжди здавалося, що у Греції "

*  *  *

Мені завжди здавалося, що у Греції

                                       навіть статуї теплі.

А сьогодні передавали, що у Греції випав сніг.

Муза історії Кліо, мабуть, одморозила душу.

Бідні священні бики бога Геліоса,

                                       де ж їм тепер пастися -

                                                   на ракетній базі?!

"Мені снилась бабуся, що вона ще жива"

*  *  *

Мені снилась бабуся, що вона ще жива.

Підійшла, як у церкві, засвітила слова.

Муркнув Кіт у чоботях, поклонився і зник.

Засміялася миша. Позіхнув домовик.

Подивився Архангел на святого Іллю, —

сон вже хоче приснитись, а я ще не сплю.

В хаті тихо-претихо. І натоплена піч.

Інкрустований місяць в заворожену ніч.

"Мені снилась дорога. Дорога — і все"

*  *  *

Мені снилась дорога. Дорога — і все.

Ні куди, ані звідки, — не знаю, не знаю.

Просто снилась дорога, — ні шлях, ні шосе,

а дорога й дорога, — іду й проминаю.

Тільки десь ніби вогник далеко в степах.

Може, мати стоїть на німому порозі.

Може, це вже Чумацький, а може й не шлях.

Може, просто дорога. Дорога в дорозі.

2.06.2010

«Мадонна перехресть», 2011

"Ми виїхали в ніч. І це було шаленство"

*  *  *

Ми виїхали в ніч. І це було шаленство.

Збиралось на грозу. Ми виїхали в ніч.

Притихлі явори стояли безшелесно.

І зблиснула гроза — як вихопила ніж!

Осліплені на мить, ми врізалися в пітьму.

Машину повело, і ми згубили шлях.

Усі мої ліси, удень такі привітні,

Схрестилися вночі із небом на шаблях.

Я думала в ту мить: привіт моїй гордині.

Ми виїхали в ніч. Дороги не видать.

Було моє життя — як ночи горобині.

Нічого у житті не вміла переждать.

О, як мені жилось і як мені страждалось!

І як мені навіки взнаки воно далось!

А що таке життя? Чи те, що переждалось?

Чи все-таки життя — це те, що відбулось?

"Ми з тобою — як море і небо"

*  *  *

Ми з тобою —

                      як море і небо —

і далекі, й близькі водночас.

Нам зустрітись на обрії треба.

Але обрій тікає від нас...

«Мандрівки серця», 1961 р.

МИМОВІЛЬНИЙ ПАРАФРАЗ

Поет, не дорожи любовію народной,

бо не народ дає тобі чини.

Кому потрібен дар твій благородний?

На всякий случай оду сочини.

Пиши про честь і совість, а при етом

вмочи своє перо у каламуть.

Ну, словом, так. Поет, не будь поетом.

Тобі за ето ордена дадуть.

"Ми мовчимо — поезія і я"

*  *  *

Ми мовчимо — поезія і я.

Ми одна одній дивимось у вічі.

Вона не знає, як моє ім’я, —

мене немає в нашому сторіччі.

Я не зійшла, посіяна в бетон.

Не прийнялась, морозами прибита.

Я недоцільна — наче камертон

у кулаці кошлатого бандита.

"Ми платим дань прогресу банді"

*  *  * 

Ми платим дань прогресу банді.

Та все ж я хочу запитати:

Невже дозволим ми троянді

Не нам свій запах дарувати?

На п'єдестал — кар'єра й діло.

А серцем — мізерні і бідні.

Невже кохаєм тільки тілом?

І солов'ї вже безробітні.

З дітьми, як завжди, по простому,

Роби як каже батько й мати.

Невже дозволим ми чужому

Їх перші болі поділяти?