Капелан Армії УНР - Корсак Иван Феодосеевич "Korsak" - Страница 38

• Предыдущая
• 38/44
• Следующая

інспектор військ УНР, диригент заснованого К. Стеценком

першого Українського Національного хору.

Випадкова зустріч із К. Стеценком у 1918 році на станції

Броди під час вимушених «мандрів» поклала початок

кількамісячному тісному особистому та творчому спілкуванню

двох музикантів. Подальша доля Тележинського була

тісно пов’язана з Волинню, куди він переїхав влітку 1919

року. Спочатку Кам’янець-Подільський, потім ВолодимирВолинський

стають центрами його різнобічної діяльності.

Займаючи спершу скромну посаду псаломщика однієї з

володимирських церков, Тележинський швидко опинився

у вирі громадського і мистецького життя, коли увійшов до

складу місцевої «Просвіти». 1922 року він організував хор

«Замочок», один з найкращих на Волині. Тоді ж він познайомився

з Арсеном Річинським, головним лікарем місцевої

лікарні, в особі якого знайшов однодумця і близького

друга. Обидва стали поборниками відродження автокефалії

та українізації церковної відправи.

У тому ж 1922 році розпочинається композиторська діяльність

Тележинського: спочатку він створює Літургію, згодом у

Станіславі у видавництві «Ліра» вийшла його «Збірка пісень

і забав для дітей». З 1927 року розгортається критично-публіцистична

діяльність Тележинського. Починаючи з першої

своєї статті, яка була присвячена 100-літньому ювілею з дня

Іван КОРСАК154

виходу збірки українських народних пісень М. Максимовича,

Тележинський цілеспрямовано вивчав історію, теорію,

естетику та практику побутування українського музичного

фольклору і став одним із провідних вітчизняних фахівців з

цієї проблеми.

Довгі роки композитор, як публіцист, співпрацював з газетою

«Українська нива», що виходила українською мовою

спочатку у Варшаві, пізніше в Луцьку. Так, 1928 року в газеті

було надруковано два біографічні нариси Тележинського

– про К. Стеценка та М. Леонтовича.

Композитор часто виступав з лекціями та вступними

промовами у концертах за участю свого хору. 1929 року після

серії концертів хору в Луцьку, Тележинський прийняв пропозицію

зайняти посаду регента хору місцевого Чеснохресного

братства. В 1930 році Тележинського призначили інспектором

українських народних хорів при Шкільній кураторії. Не покидає

він і своєї політичної діяльності – так, 1931 року Тележинський

був обраний послом до Сейму, де разом з журналістом

П. Певним, головним редактором «Української ниви»,

вони започаткували нову політичну організацію «Волинське

Українське об’єднання». Тележинський став його генеральним

секретарем.

У 30-ті роки з’являється багато творів композитора: 4

десятки хорових обробок, збірник зі 160 українських народних

пісень, солоспіви, серед яких цикл «Айстри» на слова

О. Олеся, дитяча опера «Дід Мороз», «Вечірня та ранішня

відправи». Музика Тележинського позначена благородними

рисами його особистості. Її вирізняють поетичність, емоційність,

глибина.

Митрополит Євлогій (Георгієвський)

(1882–1946)

Закінчив Тульську духовну семінарію і Московську духовну

академію. З 1897 року – ректор Хомської семінарії, з 1912го

– архієпископ, обирався в Думу. Архієпископ Волинський

і Житомирський з травня 1914-го. Затято боровся проти

незалежності Української церкви. В еміграції восени 1920

року. Вище церковне управління під керівництвом Антонія

 155

Храповицького призначає владику Євлогія керівником всіх

західноєвропейських російських підрозділів церкви. В 1927му

відмовився коритися митрополитові Антонію, розколовши

еміграцію на «карловчан і «євлогіан». В 1931 році взагалі перейшов

під юрисдикцію Константинопольського патріарха.

Заборонений у священослужінні митрополитом РПЦ

Сергієм.

Помер у Парижі.

Вартою уваги буде публікація Людмили Кафри «Еврейское

вино для русской церкви» (www.jcrelations.net/ru):

СВЯТЫЕ ЧЕРНОСОТЕНЦЫ

«Русская православная церковь во многом несет ответственность

за погромы в России, на Украине и в Молдавии.

Церковь не только не осудила погромы во время революции

1905 г. и во время гражданской войны, но многие еврейские

погромы поощрялись священниками. Громить и убивать евреев

шли с крестным ходом, неся иконы и хоругви. Многие

православные иерархи были среди основателей и духовных

отцов антисемитской Черной Сотни. Парижский митрополит

Евлогий (в миру Василий Семенович Георгиевский) был

депутатом 2-й и 3-й Государственной думы, где представлял

черносотенный Союз русского народа. С 1914 г. Евлогий

был одним из руководителей этой организации и несет долю

ответственности за еврейские погромы в начале Первой мировой

войны. После революции митрополит Евлогий стал

управляющий всеми западноевропейскими русскими церквами

на правах епархиального архиерея и был среди основателей

Русской Православной Церкви Заграницей. Впрочем, уже

в 1927 г. Евлогий рассорился со своим другом, главой РПЦ(З)

митрополитом Антонием и начал постепенно сближаться с

большевиками. После войны он одним из первых среди парижских

эмигрантов получил советский паспорт».

Архієпископ Олексій (Дородницин)

Колишній владимирський архієпископ. Перед проголошенням

УНР перебував «поза штатом», Доживав віку в Печерській

лаврі.

Іван КОРСАК156

Істинний патріот своєї землі. Бурхливі події громадянської

війни закинули його в Новоросійськ, де й помер в невеличкому

монастирі у січні 1920 року.

Як поставилося російське духовенство до смерті і похорон

архієпископа Олексія, можна судити зі споминів владики

Євлогія: «Єп. Сергій (Новоросійський і Чорноморський) жадних

розпоряджень щодо похорону не дав, і труп архієпископа

Олексія в одній білизні пролежав днів три в хліві. Я запропонував

єп. Сергію доручити мені поховати, і той з радістю

погодився. На призначений час прийшов я з дияконом до

церкви на кладовищі… В церкві гроба не було. Вияснилось,

що тіло привезуть, але треба зачекати… Нарешті завиднілись

сани в одну конячку, а на них величезний гріб, на якому сидів

фурман; за саньми йдуть два-три ченці. В церкві відкрили

віко домовини … архієпископ Олексій лежав не в ризах, а

в старому підряснику, в єпитрахилі. З причини морозу, тіло

було ще ціле. Відправу прийшлось робити не так, як звичайно

ховають архиєреїв, хоч я і старався, в міру можливости, вичитати

все, що по чину положено. Питаю після похорону: де

могила? Виявилось – на самому краю кладовища в гущавині.

Ми довго пролазили кучугурами, загрузаючи в снігу»…

Митрополит Платон (Рождественський)

Член 2-ї Державної думи. Займав ряд високих церковних

посад в РПЦ. Серед них – архієпископ Алеутський і Північноамериканський,

Кишинівський і Хотинський, екзарх Грузії

(доки його чемно грузини не попросили, проголосивши незалежність

• Предыдущая
• 38/44
• Следующая