Выбери любимый жанр

Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри - Паолини Кристофер - Страница 2


Изменить размер шрифта:

2

Урешті-решт приятелі прибувають до Ду Вельденвардена, лісу ельфів. В Елесмері Ерагон і Сапфіра зустрічають Ісланзаді, королеву ельфів, яка є матір'ю Арії. Невдовзі вони знаходять і Скорботного Мудреця — старого ельфа на ім'я Оромис, який також є Вершником. Оромис та його вірний дракон Глаедр сотні років переховуються від Галбаторікса, думаючи про те, як можна було б скинути ненависного короля.

Вони обидва страждають від старих ран, що не дають їм вступити у відкритий бій — у Глаедра немає лапи, а Оромис, який свого часу побував у полоні клятвопорушників, уже не здатен контролювати велику кількість магії й потерпає від конвульсій, що геть виснажують його.

Незабаром Ерагон і Сапфіра розпочинають тренування. Юнак дізнається багато чого про історію рас Алагезії, про братерство меча й прадавню мову, якою користуються всі чаклуни. Вивчаючи прадавню мову, Ерагон усвідомлює, що припустився жахливої помилки, коли разом із Сапфірою благословляв у Фартхен Дурі немовля. Замість того, щоб сказати «Хай будеш ти захищений від усіляких нещасть», він сказав: «Хай будеш ти захистом від усіляких нещасть», і прирік немовля брати на себе страждання всіх людей, щоб ті жили спокійно.

Навчаючись у Глаедра, Сапфіра робить неабиякі успіхи. Тим часом тренуванням Ерагона дуже заважає шрам, який залишився на згадку про битву зі Смерком. Невдовзі юнака починають діймати конвульсії, і він геть зневірився в тому, що зможе стати вправним чарівником і воїном.

На додаток до всього Ерагон закохується в Арію й зізнається їй у своїх почуттях, проте ельфійка відмовляє юнакові й незабаром повертається до варденів.

За якийсь час ельфи проводять ритуал, що називається Агаеті Блодхрен, або Святкування Кривавої Клятви, під час якого Ерагон проходить магічну трансформацію: він стає наполовину людиною, наполовину ельфом. Унаслідок цього його шрам зникає, і він отримує надлюдські здібності, що ними володіють тільки ельфи. Зовні Ерагон також стає схожим на ельфа.

Відразу ж потому Ерагон дізнається, що вардени ось-ось розпочнуть війну з Імперією і що їм конче потрібна його допомога. Допоки він навчався, Насуада разом із варденами перекочувала з Фартхен Дура до Сурди, країни, що лежала на південь від Імперії й досі зберігала незалежність від Галбаторікса.

Ерагон і Сапфіра, пообіцявши Оромису й Глаедру повернутися до навчання щойно буде змога, полишають Елесмеру й разом із Ориком вирушають до Сурди.

Тим часом із Рораном, двоюрідним братом Ерагона, також відбуваються дуже цікаві пригоди. Галбаторікс посилає разаків і легіон солдатів Імперії до Карвахола, аби полонити Рорана й використовувати його проти Ерагона. Роран тікає в гори й разом з іншими селянами намагається гідно протистояти солдатам. Проте сільський м'ясник, який ненавидить Рорана й не хоче, щоб його донька Катріна вийшла за нього заміж, зраджує Рорана й видає його разакам. Ті нападають на Рорана посеред ночі, Роран тікає, але разаки захоплюють у полон Катріну.

Тоді Роран переконує мешканців Карвахола покинути рідне селище й шукати прихистку у варденів. Селяни вирушають на Захід, до узбережжя, сподіваючись, що звідти зможуть попливти до Сурди. Роран був гарним ватажком і живими-здоровими провів їх від Хребта аж до узбережжя. У портовому місті Тейрм мандрівники зустрічаються з Джоудом. Той розповідає Роранові про те, що Ерагон — Вершник, і пояснює, що разакам насамперед потрібна Сапфіра. Джоуд хоче допомогти Роранові й селянам дістатись до Сурди, мовляв, коли Роран і селяни будуть разом із варденами, то він зможе попрохати в Ерагона допомоги й урятувати Катріну. Невдовзі Джоуд та селяни викрадають корабель і пливуть до Сурди.

Тимчасом Ерагон і Сапфіра приєднуються до варденів, які готуються до битви. Ерагон дізнається, що сталося із немовлям, котре він благословив. Це дівчинка на ім'я Елва. І хоча за віком вона й досі залишається немовлям, але виглядає як чотирирічна дитина й поводиться, ніби доросла, втомлена життям людина.

Закляття Ерагона змушує її відчувати страждання всіх людей, яких вона бачить, і захищати їх від болю. А якщо вона опирається цьому закляттю, то сама починає відчувати біль.

За якийсь час Ерагон, Сапфіра й вардени вирушають у похід, аби зустрітись із військами Імперії на Палаючій рівнині, що димить і тліє через підземні торф'яні пожежі. Але незабаром з'являється ще один Вершник із червоним драконом. Він убиває Ротгара — короля гномів, а потім вступає у двобій із Ерагоном та Сапфірою. Коли Ерагон спромігся зірвати з нього шолом, то з подивом упізнав Мертага.

Як з'ясувалося, Мертаг не загинув під час битви з ургалами під Фартхен Дуром. І все це підлаштували Близнюки, які були зрадниками й планували вбити Аджихада. Таким чином Мертаг опиняється в полоні, й Галбаторікс змушує його присягнути собі на вірність прадавньою мовою. Відтоді Мертаг разом із молодим драконом Торнаком стає рабом Галбаторікса й свято переконаний у тому, що його присяга ніколи не дозволить йому зрадити короля, хоч Ерагон і благає його покинути Галбаторікса й приєднатися до варденів.

Мертаг дуже сильний і може легко вбити Ерагона та Сапфіру, проте відпускає їх, оскільки раніше вони були його добрими друзями. Але перш ніж їх відпустити, Мертаг забирає в Ерагона Зарок, пояснюючи свій вчинок тим, що він і тільки він має право битися цим мечем, оскільки є одним-єдиним сином Морзана. Але несподівано з'ясовується, що він не єдиний син Морзана, що Ерагон і Мертаг — брати, а їхньою матір'ю була Селена, дружина Морзана. Близнюки дізналися про це, коли перевіряли пам'ять Ерагона — того ж таки дня, як той прибув до Фартхен Дура.

Приголомшені цією звісткою, Ерагон і Сапфіра врешті-решт повертаються на поле бою й об'єднуються із Рораном та мешканцями Карвахола, які дуже вчасно прибули на Палаючу рівнину. Роран по-геройському б'ється і вбиває обох Близнюків.

Насамкінець Ерагон і Роран вибачають одне одному старі образи й міркують над тим, як визволити Катріну з полону разаків.

ВОРОТА СМЕРТІ

Ерагон розглядав темну кам'яну вежу, в якій переховувались чудовиська — убивці його дядька Герроу.

Він лежав на животі за піщаним пагорбом, де-не-де порослим травою, колючими чагарниками й маленькими кактусами, схожими на бутони троянд. Коли юнак повільно просувався вперед, аби краще розгледіти Хелгрінд, що здіймався в небеса, ніби чорний кинджал, ламкі стебла торішнього листя починали лоскотати йому долоні.

Вечірнє сонце розкреслило низькі пагорби тінями — довгими й вузькими, а далеко на заході освітлювало поверхню озера Леона так, що воно нагадувало розтоплене золото.

Ліворуч від себе Ерагон чув спокійне дихання двоюрідного брата Рорана. Відтепер зовсім легенький подув вітру видавався Ерагонові дуже гучним, оскільки після ельфійського Святкування Кривавої Клятви — Агаеті Блодхрен, юнак мав напрочуд гострий слух.

Однак зараз Ерагон на це не зважав, бо поринув у споглядання колони людей, яка наближалась до підніжжя Хелгрінда, очевидно, прибувши з міста Драс-Леони, розташованого за кілька миль звідси. Колону очолювала група чоловіків та жінок, вбраних у цупкий шкіряний одяг. Рухалась вона дуже дивно — дехто з людей накульгував і човгав ногами, дехто горбився й звивався, а дехто спирався на палицю або й узагалі пересувався на руках, викидаючи вперед зовсім короткі ноги. Придивившись уважніше, Ерагон зрозумів, що кожному із цих людей, а їх було двадцять чотири, бракувало ноги або руки, або й того, й іншого. Ватажок цих диваків сидів на ношах, які несли шестеро рабів, намащених олією. Його поза була якоюсь дуже незвичною, принаймні так здалося Ерагонові. Напруживши зір, юнак збагнув, що той чоловік, а може, жінка — сказати напевно було важко — мав тільки тулуб і голову. Чоло ватажка прикрашав шкіряний шолом заввишки в три фути.

— Це священики Хелгрінда, — прошепотів він Роранові.

— А вони вміють користуватись магією?

— Хтозна. Я боюсь перевіряти Хелгрінд розумом, аж доки вони не підуть. Розумієш, якщо бодай один із них виявиться чарівником, то вони відчують мій дотик, яким би легким він не був, і викриють нас.

2
Перейти на страницу:
Мир литературы