По вогонь - Рони-старший Жозеф Анри - Страница 25
- Предыдущая
- 25/46
- Следующая
Тоді Нао зважився показатись. Він вистрибнув з високої трави і став перед ворогами, вигукуючи свій бойовий клич. Дикий галас, повторений гуртами кзамів з заходу і зі сходу лісу, струсонув повітря. Гав спинився, від радості й здивування у нього затрусилися коліна, а потім він щодуху побіг до сина Леопарда. Той же, певпий, що Гав побіжить слідом за ним, уже летів потрібною стежкою. Але третя ватага кзамів, побачившії це, змінила напрям і стрімголов кинулася навперейми. Одночасно задні кзами бігли майже поруч утікачів. Кзамам щастило: шлях на захід був перегороджений втікачам одночасно воїнами і лавою скелястих горбів, а на південний захід – широким півколом вояків.
А що Нао вів Гава просто на горби, то кзами, стискуючи своє коло, радісно загомоніли; дехто з них уже добіг до уламрів на п'ятдесят ліктів і кидав списа. Але Нао, проминувши чагарник, уже вів свого товариша через прохід, помічений ним заздалегідь з вершечка скелі.
Кзами заверещали, декотрі кинулися за уламрами в прохід, інші ж посунули за горб навперейми.
Тим часом Нао й Гав поспішали як могли; вони набагато випередили б кзамів, якби грунт тут не був такий нерівний і грузький. Коли вони вже вибігали з проходу, троє кзамів з півночі встигли загородити їм дорогу. Нао міг би ухилитись від них на південь, але він чув звідти тупіт і знав, що його спинили б і там. Найменше вагання несло за собою смерть. Отже, віп, як вихор, насів на коротконогих кзамів з сокирою в одній руці і києм у другій. Гав же схопився за списа. Кзами бігли, розсіявшись, боячись випустити уламрів. Нао напав на того, хто був від нього ліворуч. Це був молодий моторний вояк. Він підняв свого сокиру, щоб відбитись, але кий за першим разом вибив у нього цю зброю, а за другим – поклав його на місці.
Двоє інших людожерів напали на Гава, бажаючи швидко розправитися з ним, а потім спільними силами насісти на Нао.
Молодий уламр кинув свого дротика і поранив одного з напасників, але не дуже глибоко. Перш ніж він устиг вхопитися за списа, його самого поранили в груди. Але він швидко плигнув назад і вбік і тим уберігся. В ту ж мить один кзам уже знову нападав на нього спереду, другий же силкувався вдарити ззаду. Гав мав загинути, аж коли на поміч прибув Нао. Свиснув його величезний кий, хруснули кістки одного з кзамів, і він грудкою упав на землю, другий же тікав до ватаги воїнів, що стрімголов мчалася з півночі.
Та вже було пізно. Уламри вийшли з оточення і бігли на захід, де не було ні душі, щоб їх спинити. А вони з кожним стрибком вигравали у відстані.
Вони бігли довго; бігли сухою землею, болотами, сухою травою, чагарниками, торфовищами, збігали на горби й вихором з них скочувались. Кілька разів їм уже здавалося, що ворог залишив гонитву, але, вибігши на гору, вони завжди помічали здалеку його осатанілу зграю.
Тим часом Гав почав слабнути. З його рани сочилася кров; іноді вона текла ледве помітною цівкою, і тоді уламри сподівалися, що рана закривається. Часом же, після раптових зусиль чи невдалих стрибків на баюрах, червона рідина починала текти дужче. Пробігаючи пова молоді тополі, Нао заткнув Гавову рану тополевим листом, але кров текла й з-під затички. Поволі Гав зменшив свою швидкість до швидкості кзамів, а потім став бігти й ще тихше. Тепер, оглядаючись, утікачі щоразу бачили, що кзами їх наздоганяють. І син Леопарда з лютим розпачем усвідомлював, що, коли Гав не зуміє зібратися з силами, кзами доженуть їх, перше ніж вони добіжать до табуна мамонтів. Але сили не верталися до Гава, на перший горб він вибіг уже зовсім виснажений. На вершечку гори ноги йому затремтіли, серце ослабло, обличчя стало попелястим, і він захитався. Нао ж, повернувшись до хижого племені, що вже почало бігти на горб, побачив, що відстань між ними й переслідувачами скоротилася.
– Коли Гав не може бігти далі, – сказав він глухим голосом, – людожери наздоженуть нас, перше ніж ми побачимо річку.
– Гаву потемніло в очах, у пухах співають цвіркуни! – простогнав молодий воїн. – Хай син Леопарда біжить уже сам, а Гав умре за Огонь і за нього.
– Гав ще не вмер!
Повернувшись до кзамів, Нао люто вигукнув свій бойовий клич, а потім, взявши Гава собі па плечі, знову побіг. Велике завзяття й невичерпна сила спочатку дозволяли йому бігти швидко. Він мчав стрибками з гори, підштовхуваний своїм вантажем. Його гнучкі, як ясенове гілля, ноги добре витримували цей тривалий спуск. Але під горбом він почав дихати швидше, ноги стали плутатись. Коли б не гуло йому й досі у вухах після удару києм по голові, він навіть з Гавом на плечах зумів би випередити коротконогих і втомлених довгою гонитвою кза-мів. Але він виснажився. Жоден степовий чи лісовий звір не зміг би витримати такої довгої й безперервної витрати сил… Тепер кзами невпинно наздоганяли його. Він чув їхні стрибки і кожної хвилини знав, наскільки вони вже наблизились: спочатку це було п'ять сотень ліктів, потім чотири, потім дві сотні. Тоді син Леопарда спустив Гава на землю і, відчуваючи найтяжче вагання, сказав йому з мукою в очах:
– Гаве, сину Сайгака, Нао безсилий нести тебе далі! Гав підвівся.
– Нао мусить покинути Гава і рятувати Огонь, – сказав він.
Гав витягався, розправляючи руки, і струшував з себе дрімоту, бо хоч і трусько було йому на плечах Нао, але він був зомлів і заснув так від безсилля. А кзами вже добігли на шістдесят ліктів і піднімали списи, розпочинаючи бійку. Вирішивши тікати лише в останній момент, Нао повернувся до них. Засвистіли перші списи, але більшість їх навіть не долетіла до уламрів, тільки один дряпнув ногу Гава, злегка кольнувши його. У відповіді. Нао поранив найближчого, а потім пробив живіт другому, що наближався великими стрибками. Цих два удари стурбували першу лаву нападників. Вони люто заревли і спинилися, щоб почекати решту своїх товаришів.
Ця хвилина відпочинку стала уламрам на користь. Рана ніби розбудила Гава. Ще безсилою рукою він ухопив списа і почав ним трясти, вичікуючи ворога. Це по бачив Нао.
– Гав, значить, набрався сили? Так хай тікає!.. Нао затримає людожерів…
Молодий вояк завагався, тоді ватажок коротко одрубав:
– Біжи!
- Предыдущая
- 25/46
- Следующая
