Ярослав Мудрий - Кочерга Иван Антонович - Страница 6

• Предыдущая
• 6/18
• Следующая

Дiвчино святая!

Тобi повiк служити буду я!

Тим часом чути далекий, але сильнiший шум i крики.

Я р о с л а в

Що там таке? Чого це крик i гамiр?

Ану, пiдiть довiдайтесь мерщiй!

Але в цю мить вбiгає збентежений i задиханий Ярун. Обличчя й одяг у нього заляпанi глиною i крейдою, яку вiн даремно намагається стерти i тiльки розмазує.

Я р о с л а в

(здивований).

Та це ж Ярун! Що скоїлось, кажи-но?

Чого ти весь у крейдi i багнi?

Я р у н

Свавiлля то, великий господине!

Здурiли всi.

Я р о с л а в

Ти сам, мабуть, здурiв!

Що там таке?

Я р у н

То каменщики, княже,

Дереводiли, теслi, столяри,

Що храм новий будують на горi.

Та ось вони порозганяли стражу,

Порозкидали шпаглi, молотки

I крик зняли - не хочем працювати!

Коли ж я взяв кiлькох бунтiвникiв,

То почали скудель 1 перевертати

I вапною закидали мене!

1 Скудель - глиняний розчин.

Я р о с л а в

(здивований).

Та звiдки в них свавiлля це дурне?

А може, ти не заплатив їм плати

Або убавив? То дивись тодi,

Коли дiзнаюсь, милостi не жди.

Я р у н

Їй-богу, нi! Всiм платим по ногатi 2,

Як ти звелiв. А це варяги десь

Вчинили гвалт, до когось вдерлись в хату,

Покривдили чиюсь дiвочу честь,

Когось убили...

2 Ногата - стародавня монета.

Я р о с л а в (у гнiвi).

Знов варягiв знати!

Слав'ято, йди, негайно розсуди,

Iди i ти, Микито.

Ярун, Слав'ята i Микита виходять.

Ну, тодi

Я не пiду дивитись на будови.

Ходiм, Сильвестре, покажи менi

Твої книжки, якщо вони готовi.

Ну що ж, Гаральде... Бачу, що мене ти

Питаєш мовчки про свою судьбу,

I як не помиляюсь, то, мабуть,

Ти щиро покохав Єлизавету,

Тому тебе я вислухати рад.

Г а р а л ь д

(радо).

Великий конунг!

Я р о с л а в

Не спiши, Гаральд.

Але ж ти сам повинен розумiти,

Що, перш як доню сватати мою,

Пора тобi удiла мати в свiтi

I всамперед вiтчизну i сiм'ю,

Бо князю руському негоже вiддавати

Свою дочку бездольному пiрату,

Хоча б вiн був грозою всiх морiв.

Iди, здобудь корону, землю, славу,

Тодi вертайсь до доньки Ярослава

I радiсних, клянусь, дiждешся слiв.

Г а р а л ь д

Спасибi, конунг. Виклик твiй приймаю

I доведу, що справжнiй я варяг!

Я завтра же вiтрила напинаю -

I заблищить мiй меч, немов зоря!

I де б не був - в човнi, в бою, в наметi,

До тебе лиш, моя Єлизавето,

Я думкою полину крiзь моря!

Ярослав i Сильвестр виходять за браму, Єлизавета повiльно йде за ними, кивнувши головою Гаральду.

Є л и з а в е т а

Прощай, Гаральде! Хай тебе господь

Хранить в путi, а я молитись буду,

Щоб вiн тобi вiтчизну повернув.

Г а р а л ь д

(затримує її, вхопивши за руку).

О, не виходь! Залишся хоч на хвилю,

Дозволь менi в прощальную цю мить

Востаннє надивитись в очi милi,

Щоб дух сумний надiєю змiцнить.

Благаю, сядь, принцесо. Коло тебе,

Бiля твоїх дозволь схилитись нiг.

(Змушує її сiсти на лаву i сам сiдає бiля її нiг).

Ти, як зоря пiвнiчная на небi,

Сiятимеш менi в путях моїх.

То накажи ж, моя царице-дiво,

Що мушу я в твою свершити честь,

Якi скарби нечуванi i дива

Тобi в бою дiстати i привезть.

Ти любиш храми - хочеш, iз Софiї

Святиню вищу - чашi золотiї -

В Царградi я дiстану й привезу?

Є л и з а в е т а

Не в золотi краса Софiї храма,

А в спiвах дивних, що пiд куполами

Лунають там в блискучiй вишинi, -

Цих спiвiв ти не привезеш менi,

Їх ангели спiвати научили.

Г а р а л ь д

(спантеличений).

Нi, купола, звичайно, не знiму

I спiву взяти в руки не зумiю,

Але як справдi ангели в Софiї

Чи в кесаря спiвають в терему,

Тодi, клянусь, хоч одного зловлю

I з вiсткою до тебе надiшлю!

Є л и з а в е т а

(смiється).

Господь з тобою, княже! Та хiба

Людина може ангела впiймати!

Га р а л ь д

(з досадою).

То що ж робити! О, яка журба,

Нiчим тебе не вмiю вшанувати.

Ну, хочеш, я з Дамаска привезу

Тобi таку чудову бiрюзу,

Що, мов блакить, зорiтиме у хатi?

Є л и з а в е т а

(пiдводиться).

Прощай, Гаральде! Бог тебе храни.

Повiр, скарбiв таких менi не треба.

Коли вже хочеш, привези менi

З того Дамаска, де пiд ясним небом

Почив спiвець великий Iоанн,

З його могили рожу чи тюльпан.

IV

Ця розмова раптом перебивається галасом i криками, i на луг ввалюється цiла юрба збуджених людей: теслi з сокирами i пилами, каменщики з молотками i шпаглями та iншi. На чолi натовпу каменщик Журейко, вродливий, ставний, чорнобородий муж. Вiн веде пiд руку Людомира, сивого дiда, за яким iде Милуша, гарна дiвчина в простому селянському одязi - бiлiй сорочцi i барвистiй чорно-червонiй запасцi. Тут же двоє селян тримають зв'язаного молодого варяга Турвальда. Далi Слав'ята i Микита.

Г о л о с и з н а т о в п у

- Суда i правди! Покарай його!

- Казни убивцю! Годi вже терпiти!

- Геть кривдникiв!

Мирослав i варта, що вийшли з замку, марно намагаються вiдтiснити юрбу.

М и р о с л а в

Назад! Не можна тут!

Вертайтеся! Як смiєте свавiльно

Пiд теремом збиратись i кричать!

По що прийшли?

Ж у р е й к о

По суд i правду княжу!

Суда i правди вимагаєм ми!

Вбiгають кiлька варягiв i кидаються на визвiл Турвальда, оголивши мечi.

В а р я г и

Тримайсь, Турвальде! Розв'яжiть його!

Або негайно всiх вас тут...

Г а р а л ь д

(миттю кидається до варягiв).

Назад!

Варяги з сухим ремством вiдступають. Єлизавета йде до брами.

Г о л о с и

- Суда i правди! Покарать злочинця!

-- Суда i правди! Правди i суда!

- Казни убивцю! Геть варягiв!

З брами виходить Ярослав. За ним Iнгiгерда, Анна i дехто з дружини.

Я р о с л а в

(пiдiймає руку).

Тихо!

Гомiн негайно вщухає.

Я р о с л а в

(гнiвно).

Хто смiє тут крамолу учиняти

I сварами бентежити народ?

Чого вам треба?

Ж у р е й к о

(виступає вперед).

Правди i суда!

(Пiдводить Милушу i Людомира).

У цих людей убито сина й брата.

Убивця тут. Отой варяг.

Я р о с л а в

Хто послуг?

Ж у р е й к о

Увесь народ! Всi бачили, як вiн

Цю дiвчину в селi хотiв покривдить,

А брат обстав, то вiн його убив

Ранiш, нiж люди встигли, схаменутись.

Л ю д о м и р

Єдиний син, надiя вся моя,

Єдина, що на старостi лишилась...

Було ще два... але обидва тi

На Судомирi-рiчцi в жаркiй сiчi

За тебе, княже, разом полягли.

Еге, тодi... На Судомирi-рiчцi,

Коли ти з Брячиславом воював.

А це один... найменший... Де ж та правда?

За вiщо ж вiн загинув? Добрий був

I лагiдний... та не стерпiв наруги...

За це погиб... за правду...

Ж у р е й к о

Чуєш, князь?

• Предыдущая
• 6/18
• Следующая