Ярослав Мудрий - Кочерга Иван Антонович - Страница 5
- Предыдущая
- 5/18
- Следующая
С л а в' я т а
Є в мене грек iскусний на прикметi.
Я р о с л а в
Не хочу грека, звичай їх лукав,
I за очi не слiд їх посилати.
Когось iншого пошукай, Слав'ято.
С л а в' я т а
Знайду когось.
Я р о с л а в
Та не барись шукать.
Вiдсилає жестом варту, яка вертається в замок, а сам з помiтним зусиллям сiдає на мармурову лаву пiд левом, запрошуючи Сильвестра. Iншi стоять.
"Ранiш закон, а потiм благодать"...
Так, мудре слово...
(До Микити).
Ну, то, значить, ти
Взискуєш града вишнього, iного,
А на землi, бач, правди не знайти,
I у князiв нема туди дороги...
О, якби мiг iти я тим шляхом,
Де тишина i мудрiсть благодатi,
Щоб, меч важкий поклавши i шолом,
Палати бiлi й храми будувати...
I в Iстини золотоверхий храм
Ввiйти собi i двер вiдкрити вам.
Але важке в князiв на плечах брем'я...
Як думаєш ти, легко то менi
Цю хвору ногу пiдiймати в стрем'я
I їздити старому на вiйнi?
А я ж весь вiк воджу в походи рать...
Ранiш закон... а потiм благодать.
(Пiдводиться).
Ну, то ходiм подивимось, чи вчасно
Будови йдуть, що почали торiк.
Так, мнiше,- треба воювати вiк,
Щоб збудувать єдиний храм прекрасний.
Всi йдуть праворуч.
II
Раптом чути смiх i дiвочi голоси, i на лужок вбiгає Єлизавета в супроводi кiлькох сiльських дiвчат. Єлизавета кидається до батька, а дiвчата спиняються замiшанi бiля мармурового лева, дивлячись на нього.
Є л и з а в е т а
Добридень, тату!
(Горнеться до батька).
Я р о с л а в
Зiронько моя!
Де ти була, чим бавилась, дитино?
Є л и з а в е т а
З дiвчатами на Угорськiй горi
Збирали квiти, у Днiпрi купались.
Я р о с л а в
(голублячи її).
Гуляй, гуляй, дiвчаточко моє,
Короткий вiк дiвочий, люба доню.
Одне тобi я можу обiцять:
Хоч доведеться мужа роззувать,
Але з колiн пiднiмешся в коронi.
С и л ь в е с т р
Найкраще всiх корон твоя дочка
Премудростiю книжною сiяє.
I поки ти на Чюдi воював,
Вона навчилась з Грек перекладати
I вже читає грецькi письмена.
Я р о с л а в
Чи правда це? Розумнице моя!
Хiба тобi так Греки до вподоби?
Є л и з а в е т а
Але ж у них - ти сам менi казав -
Усi земнi премудростi сокрито.
То хочу я побачить, чи не знав
Якийсь мудрець такого заповiту,
Щоб утворився спокiй на землi
I люди мудро, як в раю, жили.
С и л ь в е с т р
Премудрiсть ця в ученiї Христовiм.
Я р о с л а в
Христос сказав - несу не мир, но меч...
Нi, друже мiй, нема шляхiв готових,
Щоб давнiй грiх зложити з людських плеч
I мудрий рай тут на землi зростити.
Береться мудрiсть не iз заповiтiв,
А iз шукань i помилок гiрких.
А щоб людей добру призвичаїти,
Чимало князь голiв стинає злих...
Бо кроткий вiк без кровi не создать,-
Ранiш закон, а потiм благодать.
Людей учу я страхом i книжками,
Але i сам я у людей учусь.
Бо мудр народ, i житиме вiками
В трудах i битвах вихована Русь.
В цю хвилину чути якесь рикання, а потiм дiвочий смiх i вереск бiля статуї лева.
Я р о с л а в
Що там таке? Чого це крик дiвочий?
Чого вони всi скупчилися там?
Пiди довiдайсь.
Дiвчата з реготом кидаються врозтiч. З-за рогу постаменту висуваються спочатку чиїсь ноги в чоботах, а потiм вся чорна фiгура бородатого монаха, що сiдає на лавi i протирає очi. Дiвчата смiються.
Д i в ч а т а
- Та який рудий!
- Дивись, дивись! патлатий!
- З бородою!
- Неначе лев! I рикає як лев!
С в i ч к о г а с
Киш, мокрохвостi! Вам чого тут треба?
(Пробує пiдвестись, але знову сiдає).
Бо як вхоплю... то голову зверну.
Ярослав та iншi наближаються.
Я р о с л а в
(суворо).
Хто це такий?
С и л ь в е с т р
Та це наш Свiчкогас! Списатель книжний.
Я р о с л а в
Що ти там робив?
Д i в ч а т а
Пiд левом спав. А це пiд головою!
(Показують чималий череп'яний плескуватий жбан).
С и л ь в е с т р
Упився знов, п'яниця безсоромний,
Сосуд скудельний! Я ж тобi казав:
Не доведи до бiсової чашi, Спинись на третiй.
С в i ч к о г а с
(жалiсно).
Господи, прости!
То чим би я лiчив, премудрий отче,
Як не було тут чашi, тiльки жбан...
С и л ь в е с т р
Опам'ятайсь, безумче! Встань пред князем
I не скверни брехнею язика.
С в i ч к о г а с
(схоплюється зляканий).
Прости мене, великий господине,
Не од вина, од мудростi охляв...
Я ро с л а в
Що ти верзеш!
С в i ч к о г а с
Єй-єй, великий княже!
Сам посуди, якщо вже на вино
I то якась потрiбна мiра, кажуть,
Щоб розум не пiшов кудись на дно,
Та що ж тодi казать про мудрiсть книжну,
Яка мiцнiша всякого вина!
Ось я писав, бач, книгу дивовижну,
Аж чую - в головi якась мана...
Свят, свят господь! Мерщiй вина хильнув,
Щоб з розуму прогнати цей туман,
Та надто вже малий попався жбан...
Бо не розвiяв мудрiсть навiсну,-
I з горя я заплакав i заснув.
Я р о с л а в
Ти правду кажеш - писано-бо єсть,
Щоб бiсеру свиням не розкидали,
То i тобi ж така довлєєт честь:
Якщо вiд книг глава твоя страждала,
Та щоб од мудростi не вилiзли власи,-
Iди на хутiр i свиней паси.
С в i ч к о г а с
Як то свиней! Але ж я божий iнок!
Не хочу я!
С и л ь в е с т р
Не слухався порад,
То i паси тепер свиней i свинок,
Коли святий не впорав вертоград.
III
Чути тупiт коней, i на луг з лiвого боку в'їжджає Гаральд в супроводi джури. Побачивши князя, вiн швидко сплигує з коня i пiдходить до нього.
Га р а л ь д
(поштиво уклоняючись).
Привiт тобi, мiй княже господине,
Хоробрий вождь i мудрий будiвник!
Привiт, принцесо!
Я р о с л а в
(пригортаючи до себе дочку).
В добрую годину!
Привiт, Гаральде, смiлий войовник
I хвиль морських одважний розтинатель.
Ось бачиш, доню, скрiзь вiн побував
I в Греках жив. Спитай, вiн мусить знати,
Чи справдi там лиш мудрiсть i любов
I кроткi всi, немов в небеснiм раї,
Чи навпаки - лукавство лиш i кров.
Все бачив вiн - i все, напевно, знає.
Спитай, не бiйся.
Г а р а л ь д
(палко).
Все, що бачив я
I що здобув в мандрiвках i боях,
Все - золото, шовки, убори гарнi,
Алмази, ладан, келихи янтарнi,
Вино хiоське, ласощi, шербети,
Не варто все усмiшки свiжих уст,
Чудових уст твоїх, Єлизавето!
За тебе, за твою єдину ласку,
За погляд твiй я все вiддати рад,
Всi береги вiд Смiрни до Дамаска
I город свiту осяйний Царград!
Я р о с л а в
(глузливо).
Проте цих див у тебе ще немає,
Та i з Царграду, кажуть, довелось
Вiд кесаря тобi мерщiй тiкати.
Є л и з а в е т а
Не ображай вигнанця, любий тату,
В руцi господнiй терези вiйни,
I що в часи недолi витязь втратив,
То завтра вiн поверне в час ясний.
До того ж вiн вiтчизну втратив любу,
Чи є ж на свiтi гiрша цеї згуба!
Я р о с л а в
(здивований).
Насправдi бог младенцiв умудряє.
Дитиночко розумная моя!
Пробач, Гаральде.
Г а р а л ь д
(цiлує край сукнi Єлизавети).
- Предыдущая
- 5/18
- Следующая
