Талан - Старицкий Михаил Петрович - Страница 16
- Предыдущая
- 16/20
- Следующая
І от воно верта до мене знов
Мою зорю, украдену дружину...
Вина мені й бандуру, джуро!
Джура
Вмить,
Ясновельможний гетьмане і пане!
Котенко (випив вино, приграє на бандурі й співа).
Ой ширя орел, орел сизокрилий
Та попід небесами;
Ой літа козак, козак запорожський
Степами, ярами.
Гей, розточились всюди козаченьки,
Полягає отава:
Гей, пропадайте, лихі воріженьки, -
Наша сила і слава!
Квітка (не дуже, але вголос). Це не Жалівницький?
Квятковська. Ні, ні! Тихше, а то чути.
На кону з'являється Жалівницький в ролі Тимка.
Жалівницький
Знов зрадниця вертається сюди?
Квітка. Це Жалівницький!
Квятковська. Цс-с!!
Квітка (дужче). А! Він падлюка!
Котенко (на кону)
Так, правлю я украдене, моє!
Жалівницький
Вона сама втекла, по своїй волі...
Квітка. Ага! Сама, сама втекла!
Квятковська (зупиня й одтяга в глибінь ложі). Мовчіть.
Голоси з амфітеатру. Там п'яні!
Гальорка. Тихо, тихо!
Юркович. Скандалісти!
На кону збентежені.
Котенко (дужче, щоб зам'яти)
Не може буть!
Жалівницький
Я знаю, батьку, це:
Умовилась з Чаплінським...
Котенко
А! Гадюка!!
Мені цього ти перше не казав!..
Жалівницький
Не хтів вразить... Вона мене умисне...
Ні в чім не слід діймати віри їй...
Дурманить все...
Котенко
Але почім ти знаєш?
Жалівницький
Упевнився цим серцем... Ох, не вір
Ні пестощам, ані сльозам - одурить:
Пригорнеться, а ніж в руці хова
І сонного зрадливо ним ударить...
Душа у неї чорна...
Квітка (вирвавшись вперед).
Як та ніч!
Квятковська бере його за руку і уводить вглибину.
Котенко (скажено)
Ти щось таїш?
Жалівницький (побачивши, що ложа порожня, певніше).
Не вір, не вір їй, батьку!
За пазуху гадюки не бери...
О, я б таких спік на вогні і попіл
Розвіяв би на вітрі по степу,
Щоб не було й зарази...
Котенко (хапа його за руку)
А-а! Тварюко!
Невже, невже?
Жалівницький
Одвів мене господь...
Котенко
Уб'ю, як пса!
Жалівницький
Я не боюся смерті -
Гріха не мав...
Котенко
Але на батька йшов!
Жалівницький
Не відав я...
Котенко
І гадина не знала?
Жалівницький
Вона, либонь, щоб очі одвести.
Котенко
О, каторжні!
Жалівницький
Я не виновен, батьку!
Котенко
Клянись мені!
Жалівницький
Усім, що є святе,
І матері могилою сирою!
Котенко
Готуйсь в похід!
Жалівницький
Воля твоя.
Котенко
Іди!
Жалівницький виходить.
Тимко поклявсь... Його язик ще зроду
Не знав брехні... Але вона, вона!
З отцем жила, із сином залицялась,
А ворогу запродалась цілком...
Ну, допадусь до вас обох і я!
Ох, проводи у пекло бучні справлю!
На вугіллях пектиму день у день,
Мотатиму на мотовилах жили,
Собаками...
Джура
Жде пані й посланці!
Котенко
Впусти її, а посланців потому...
Джура виходить.
Через хвилину... через мить одну...
Побачу знов... зірвату в мене квітку...
О, як отут, в цих грудях, запекло!
Але здавись і здержся в гніві, серце,
Пометись гаразд, не похопись судом!
На кону з'являється Лучицька в ролі Єлени; на ній французька сукня, накрита флером. В ложі Квітка і Квятковська.
Лучицька (входить хитаючись, скида флер і говорить утомно).
Мій таточку, сподіваний, коханий!
Голоси з гальорки, амфітеатру, крісел. Браво, браво, Лучицька!
Гальорка. Ш-ш!! Тихо!
Амфітеатр. Тихо! Ш-ш!! Ш-ш!!
Крісла. Браво! Браво!
Квітка (вибіга на галас в ложу). Вона, вона! Як схудла!
Квятковська (блага перелякано). Друже, ай, не гомоніть... я вийду!
Квітка (не при собі). Ні, не буду!
Котенко
Подалі, геть! Від пані ляхом тхне
І щоки ще палають од цілунків.
Лучицька
Я не виновна...
Котенко
Силою б то взяв?
Лучицька
О, гвалтом... Я... боролась до загину...
Квітка. Неправда!
Квятковська. Цс-с! (Удержує його).
Котенко
І обняла ляха
Зрадливою, продажною рукою?
Лучицька
О боже! Ні! Яка страдниця я!
(Більше запалюючись).
Мене взяли як бранку до світлиці,
Сторожею обставили мене,
Щоб не могла на себе зняти руки...
О, скільки сліз я нишком пролила
І скільки мук пережила, мій орле!
Котенко
Подумаєш, як настраждалась, - страх!
На ласощах...
Квітка (голосно). Ха-ха-ха-ха! То мавпа з червоною покрасою! Ха-ха!
2-е крісло. Тихше!
Юркович. Скандал!
Гальорка й амфітеатр. Отыщите пьяных! Ша!
В ложу входять капельдинер і поліцейський чиновник. Квятковська одводить і щось шепче йому.
Лучицька (оглядається). Сміється хтось... знайомий голос... Боже!
Суфлер (вголос). Аж десять днів, аж десять...
Лучицька (страшенно збентежена, але бажа ще побороти себе)
Днів... невже?!
Аж десять днів і ріски в рот не брала...
Котенко
Не видко щось по панії поста!
Лучицька
Мене, слабу, без пам'яті звінчали...
Котенко
Ну й розговілись, значить, зараз...
Лучицька
Ох!..
Хоч пошануй мене, вельможний пане!
Ніхто мені там не подав руки...
Я день і ніч Богдана виглядала,
Щоб визволив нещасну із тюрми...
- Предыдущая
- 16/20
- Следующая
