Выбери любимый жанр

Приказки - Руданський Степан Васильевич - Страница 5

Изменить размер шрифта:
5

ЩО РАБИН РОБИТЬ?

Випив му­жик півква­тир­ки,
Хлібом заїдає.
А жид хо­дить ко­ло шин­ку,
Борухи співає.
«Чи є, Мош­ку, у вас ра­бин?» -
Став му­жик пи­та­ти.
А жид: «Гирс­ти! А чо­му ж нам
Рабина не ма­ти?»
«А ро­зум­ний у вас ра­бин?»
Жид аж вий­шов з се­бе:
«Та вже ж,- ка­же,- ро­зумніший,
Мужику, за те­бе!..»
«А що ж ра­бин у вас ро­бить?
Що він по­роб­ляє?»
«Що він ро­бить? Все чи­тає…
Читає… чи­тає».
«А ко­ли ж він спо­чи­ває,
Як все ко­ло книж­ки?»
«Спочиває ду­же ма­ло
Або ані криш­ки.
Он при­вик, бач, ко­ло книж­ки
День і ніч сидіти».
«А як же ж то, орен­да­рю,
У ра­би­на діти?»
«Та тим глупст­вом у нас ра­бин
Себе не зай­має:
Єсть та­кий там у ра­би­на,
Що за дітей дбає».

МОШКО І СУРА

«Щоб ти мені, Су­ра,
Здоровенька бу­ла!..»
«А ти ж, Мош­ку, як?»
«Я вже бу­ду й так!..»

ДВА РАБИНИ

Два ра­би­ни на кор­шомці
Зашабашували,
Одправили бо­ру­ха­ти,
За стіл посіда­ли.
На кож­до­му лап­сар­да­ки,
Шапка ша­баш­ко­ва,
Сидять собі ко­ло сто­лу,
Жоден - ані сло­ва.
Аж при­хо­дить чо­ловік наш,
Кварту на­би­рає.
«А хто то в вас, орен­да­рю?» -
Шинкаря пи­тає.
«І то ра­бин, і то ра­бин!» -
Шинкар обізвав­ся.
«Чому ж во­ни не го­во­рять?» -
Чоловік спи­тав­ся.
«Ет, Іван­цю,- жи­док ка­же,-
Нащо то пи­та­ти!
Що ро­зумні такі лю­ди
Мають роз­мов­ля­ти?
Що один з них доб­ре знає,
То і дру­гий знає,
А чо­го один не знає -
І дру­гий не знає».

БОРОДАТИЙ ХУСИТ

На підсінні в малій хаті
Сидить ста­рий ху­сит,
Вопівночі над тал­му­дом
Бородою тру­сить.
І, як ра­бин, за­чи­тав­ся,
Читає, чи­тає!..
А з підсіння за­по­ро­жець
В вікно заг­ля­дає…
Заглядає та га­дає,
Чим би по­жи­ви­тись;
Але в жи­да всю­ди го­ло,
Куди по­ди­ви­тись.
Тілько сам він бо­ро­да­тий,
Борода до пу­па,
Та кни­жок йо­го по­га­них
Кругом ціла ку­па…
Замишляє за­по­ро­жець
Жида підго­ли­ти
І що раз, то го­лосніше
Почав го­во­ри­ти:
«Хто-но тілько ве­ли­кую
Бороду ко­хає,
Той ніко­ли ве­ли­ко­го
Розуму не має!»
Чує ху­сит бо­ро­да­тий,
Перестав чи­та­ти…
А тут йо­му го­лосніше
Хтось по­чав ка­за­ти:
«Хто-но тілько ве­ли­кую
Бороду ко­хає,
Той ніко­ли ве­ли­ко­го
Розуму не має!..»
Подивився жид на се­бе,
Бородою тру­сить:
«Гирсти? Як то? То я ду­рень?
Дурень ста­рий ху­сит?»
І до свічки бо­ро­дою!..
Спалив по­ло­ви­ну…
Але знов він чує го­лос
В ту ж са­му го­ди­ну!..
Знов бо­ро­да над свічкою
Запалахкотіла
І в ми­нуті щез­ла з ди­мом
До са­мо­го тіла!..
Засміявся за­по­ро­жець,
Пішов собі спа­ти…
Але ху­сит си­дить, бідний,
Та й став роз­ва­жа­ти:
«Правду во­но го­во­ри­ло,
Правду пак ка­за­ло,
Бо й я з своїм бо­ро­дою
Розуму не ма­ло!..
Борода та­ко­го ма­ти,
Так йо­го лю­би­ти…
І над свічком, над тим свічком
До гу­ба спа­ли­ти!..
Ах, вей­мир! Що Су­ра ска­же?
Що всі лю­ди ска­жуть?..
Ото ду­рень ста­рий ху­сит!
Ще й з ру­ком по­ка­жуть…»

АРШИН

Іде Мош­ко че­рез ліс,
Аж вовк вибігає;
Мошко ско­чив на пеньок,
Аршин підіймає.
І ар­ши­ном навісний
До вов­ка цілиться -
Аж тут - трах! - із-за корчів
Бахнула руш­ни­ця.
Бідний Мош­ко як сто­яв,
Так і зат­ру­сив­ся
Та із пеньку стор­ча­ка
В рів і по­ко­тив­ся.
От ті вов­ка по­тяг­ли,
Покинули жи­да…
Але якось у рові
Одійшла оги­да.
І зво­диться сти­ха­ча,
Аршин підіймає,
Оглядає зда­ле­ки
Та й сам про­мов­ляє:
«Вісім,- ка­же,- літ хо­див
Я з то­бою ши­ти,
А все-та­ки я не знав,
Що ти був на­би­тий».

МАСЛО

Вивіз Лей­ба гор­щик мас­ла
В місто про­да­ва­ти
Та й пішов собі на ри­нок
Купця відпи­та­ти.
А чо­ловік ко­ло во­за
Чекає, че­кає.
Далі ви­пив півква­тир­ки,
Масло до­бу­ває…
Добув мас­ла, дос­тав хліба,
Засів та й ба­лує.
Де по­ба­чить хрис­тя­ни­на -
Просить та й го­дує.
З’їли мас­ло добрі лю­ди,
Що тоді ро­би­ти?..
Б’є він гор­щик ко­ло во­за,
А сам іде пи­ти.
Підпив собі, як го­диться,
Назад по­вер­тає.
Коли гля­не - ко­ло во­за
Лейба умліває.
Умліває, ло­мить ру­ки
І пле­чи­ма ни­же,
А со­бач­ка не­ве­лич­ка
Черепочки ли­же.
«Лихо мамі тво­му, гиц­лю!
Де ся мас­ло діло?»
«Лихо мамі!.. Та­же ба­чиш,
Що пе­се­ня з’їло!»
«Брешеш, гиц­лю, де­сять фунтів
Було в мас­ла мо­го.
Гицлю ти!.. Й са­мо со­бач­ку
Не за­ва­жить то­го!»
І пійняв жид ту со­бач­ку,
На ва­ги чіпляє,
А со­бач­ка де­сять фунтів
Ледве до­тя­гає.
«Видиш, гиц­лю? То со­бач­ка!
Де ж ся мас­ло діло?»
«Де ж ся мас­ло йо­го діло?
Таж пе­се­ня з’їло!»
«Ну не­хай со­бач­ку - мас­ло!..
Де ж со­бач­ку бу­де?..»
«Де ж со­бач­ка - та­же он­де!
Видять добрі лю­ди!»
«Ну не­хай во­но со­бач­ку!
Де ж ся мас­ло діло?»
«Все де мас­ло та де мас­ло!
Таж пе­се­ня з’їло!..»
«Що з то­бою го­во­ри­ти?
Лихо мамі тво­му!
Сідай уже, сідай, гиц­лю,
Та ве­зи до­до­му!..»
5
Перейти на страницу:
Мир литературы
Наши партнеры