Выбери любимый жанр

Пісні - Руданський Степан Васильевич - Страница 5

Изменить размер шрифта:
5

КОЗАЧЕ-ГОЛУБЧЕ...

"Козаче-голубче,
Соколику мій!
Дай білу ру­ченьку,
Зо мною постій!
Най на­див­лю­ся,
Слізьми зал­лю­ся,
Заким з до­ро­ги
Тебе діжду­ся!"
"Дівчино-рибчино,
Не плач, не ри­дай!
За мною, мо­ло­дим,
Ручок не ла­май:
Як не за­ги­ну,
Я не по­ки­ну,
Я не по­ки­ну
Любу дівчи­ну".
"Ой до­ню Яв­до­ню,
Зіллячко моє!
Чого ж так змарніло
Личенько твоє?"
"Ой ма­ти-ма­ти!
Тяжко вми­ра­ти,
Ой а ще важ­че
Милого жда­ти!
Давно я, дав­но я
В ми­ло­го бу­ла,
Вже тая стеж­ка
Зіллям за­рос­ла.
Піду я, ма­ти,
Зіллячко рва­ти,
Зіллячко рва­ти,
Милого жда­ти!..
Рвуть зілля дівча­та,
Віночки пле­туть,
А мої оченьки
Тільки сльози ллють.
Ой зілля-зілля,
Чуже весілля,
А моя му­ка -
З ми­лим роз­лу­ка!.."
"Дівчино-рибчино,
Здорова бу­ла!
Чи вже ж ти, чи вже ж ти
Мене за­бу­ла?"
"Я не за­бу­ла,
Я не за­бу­ду,
Любила вірненько,
Любити бу­ду".

НЕ ЗГА­ДАЮ ГАД­КИ...

Не зга­даю гад­ки,
Не змис­лю я мислі!..
Як чорнії хма­ри,
Чорні ду­ми звис­ли!
Порадь, ма­ти, що діяти,
Ой чи жи­ти, чи вми­ра­ти?
Порадь, моя ма­ти!
Розпукає сер­це,
Каменіють гру­ди.
Скажи, моя не­не,
Що зо мною бу­де.
Кажуть лю­ди: "В світі ча­ри;
В світі лю­ди, не та­та­ри -
Не бу­деш без па­ри!"
Ой світе мій, світе!
Лушпина оріха!
Де твої роз­коші
Та де твоя втіха?
Нудно в тобі, як в не­волі,
Тілько му­ка, тілько болі,
Ні волі, ні долі!
І ви, мої лю­ди,
Люди - не та­та­ри,
Чи хоч раз ви ру­ку
Сироті по­да­ли?
Кому го­ре - го­ре й бу­де,
Другим жа­лю не при­бу­де,
Люди ж мої, лю­ди!
Наоколо гля­неш -
Та й ка­ме­нем ста­неш,
А на се­бе гля­неш, -
Як би­ли­на, в'янеш.
Лист за лис­том опа­дає,
Рік за ро­ком уп­ли­ває,
Назад не вер­тає!
Не зга­даю гад­ки,
Не змис­лю я мислі,
Як чорнії хма­ри,
Чорні ду­ми звис­ли.
Порадь, ма­ти, що діяти:
Ой чи жи­ти, чи вми­ра­ти?
Порадь, моя ма­ти!

ОЙ ВИЙ­ДУ Я У СА­ДО­ЧОК...

Ой вий­ду я у са­до­чок -
В са­доч­ку ка­ли­на,
Край ка­ли­ни шов­ком шиє
Любая дівчи­на.
Подивлюся на ка­ли­ну -
Вона роз­пу­кає!
Подивлюся на дівчи­ну -
Дівча обіймає.
Тая ж са­ма ка­ли­нонька,
Та вже за­ви­ну­лась;
Тая ж са­ма дівчи­нонька,
Та вже відвер­ну­лась.
Завинулась ка­ли­нонька
Та й не роз­пу­кає;
Відвернулась дівчи­нонька
Та й не пог­ля­дає.
Ой вий­ду я у са­до­чок,
Буду виг­ля­да­ти,
Чи не вий­де моя ми­ла
Рути підли­ва­ти.
Вийшла ми­ла, по­хо­ди­ла,
Рути не підли­ла,
Тілько вер­хи поз­ри­ва­ла,
На во­ду пус­ти­ла!..
Тая ж ру­та зе­ле­ная,
Та цвіту не­має;
Та ж дівчи­на мо­ло­дая,
Та вже не ко­хає.
Стоптав би я те­бе, ру­то, -
Та з жа­лю не мо­жу;
Забув би я те­бе, ми­ла, -
Забути не мо­жу!
Ой вий­ду я у са­до­чок,
Стану край вікон­ця,
Чи не вий­де моя ми­ла
Ще раз до схід сон­ця?
А ми­лая, як не тая,
Спить собі, дрімає
Та но­во­го мо­ло­до­го
К сер­цю при­гор­тає.
Тії ж очі, тії бро­ви,
Та не той хлоп­чи­на;
Та ж го­луб­ка ко­ло нього,
Та вже не дівчи­на.
Прострілив би я вас з лу­ка!
Та з лу­ка не пал­ко!
Положив би вічно спа­ти,
Та все чо­гось жал­ко!

БОГДАЙ ТЕБЕ

Колись я із тяж­кої ту­ги
На лаві ду­бовій ле­жав,
Останній кар­бо­ва­нець срібний
В пустії ка­литці дер­жав.
Аж тут на­ви­ну­лась дівчи­на,
І я свою ту­гу за­був;
Дівчино, моя ти дівчи­но,
Богдай те­бе бог не за­був!
І сів я на лаві ду­бовій,
І сіла дівчи­на моя,
Дівчина ме­не обійня­ла,
Обняв же дівчи­ну і я.
Їден поцілу­нок га­ря­чий -
І я, як від чарів, ожив;
Дівчино, моя ти дівчи­но,
Богдай те­бе бог ожи­вив!
Дівчина ме­не при­гор­ну­ла,
Дівчину і я при­гор­нув,
Дівчина на лаві зас­ну­ла,
І я ко­ло неї зас­нув.
І сни­лось так ми­ло та лю­бо,
І я че­рез сон го­во­рив:
"Дівчино, моя ти дівчи­но,
Богдай те­бе гос­подь лю­бив!"
Раненько дівчи­ни не ста­ло,
І знов я на лаві ле­жав
І міцно сла­би­ми ру­ка­ми
Пустую ка­лит­ку дер­жав.
Узяла, псявіра, узя­ла.
І я собі ти­хо ска­зав:
"Дівчино, моя ти дівчи­но,
Богдай те­бе дідько узяв!"
5
Перейти на страницу:
Мир литературы
Наши партнеры