Мартин боруля - Карпенко-Карий Иван Карпович - Страница 6
- Предыдущая
- 6/13
- Следующая
Мартин. Заплакав?
Омелько. Заплакав. Гiркими сльозами заплакав: чоботи були настоящi шкаповi i кобеняк…
Мартин. Луципiр! А коней тобi не жаль?
Омелько. Та конi знайдуться, бо там якийсь судейський, з мiдною бляхою на грудях, списав усе: i як коней звуть на ймення, i до якого полудрабка котра коняка була прив'язана, i полудрабки розглядiли, - усе як слiд, я розказав усi прикмети. Записали i те, що як удариш батогом, то Кулкат крутить хвостом собе а, Зозуля крутить хвостом цабе, -все записали, конi знайдуться!.. (Зiтхає.) А чоботи i кобеняк…
Мартин. Геть з очей, паршивий робiтник! Тобi гиндика пасти, а не коней глядiть! Самi кращi конi пропали! Будеш же ти одслужувать менi за коней шiсть лiт.
Омелько. А буду. Таке дiло. (Набiк.) А хто ж менi одслуже за чоботи та за кобеняк? Якби не ти, то я б їх i не брав.
Мартин (до Трохима). Бiжи до Сидоровички, вiзьми натачанку чи вiзок, запрягай коней, та хоч уночi поїдемо до станового.
Трохим вийшов.
(Омельковi). Ти чого стоїш? Пiшов, не печи моїх очей!
Омелько. Та тут ще лист вiд панича.
Мартин. Чого ж мовчиш? Давай мерщiй, шелепа!
Омелько (достає з шапки). Та не гримайте ж хоч за листа, бачите, зашив як далеко - боявся, щоб хто не вкрав. Думаю: "Хоч шапку i вкраде, то лист буде цiлий, чорта з два найде". Нате.
Мартин (прочитавши). Що його робить?.. Жених обiщав приїхать, як коней пришлю за натачанкою… Тут грабiж… там коней покрали!.. Памороки забило… (До Омелька.) Iди, розумна голово, надiвай постоли, поїдем зо мною у стан, а Трохим поїде в город зараз же, щоб завтра i натачанку привiз… Упряж де ти зоставив?
Омелько. Злодiї взяли, тiлько черезсiдельник зостався.
Мартин. Щоб ти на ньому повiсився! I упряж позич в Сидоровички.
Омелько. А коней яких запрягать?
Мартин. Не питай мене!.. I дорогою не балакай до мене, бо я тебе, каплоуха собако, чисто всього обпатраю!
Омелько. Ну й сердитий… Що то пан! (Пiшов.)
Мартин (один). I язик став як кiлок, i в ротi пересохло!.. А синок… синок!.. Я тут iз шкури вилазю, щоб його в люде вивести, а вiн там п'янствує…
Входе Омелько.
Ти чого знову у вiчi лiзеш? Кортить, щоб поскуб?
Омелько. Письмоводитель станового приїхав, питається, чи ви дома, та я не знав, що й сказать, боявся, щоб не лаяли… Що йому сказать?
Мартин. Зви! Проси! Бачиш - дома, хiба тобi повилазило?
Омелько вийшов.
Мартин бiжить до бокових дверей.
Палажко! Письмоводитель приїхав… I-i! Я й забув, що її нема! Марисю! Пошли за матiр'ю до Сидоровички, а сама вари вареники, печи курчат, нехай дiвчата печериць назбирають, у сметанi насмажиш, та яєць звари уснятку i молока спар!.. Нехай Омелько порося заколить… Та квас, квас щоб був, бо вiн раз у раз з похмiлля… Певно, привiз утвержденiє в дворянствi. Отепер, пане Красовський, я тобi покажу, яке я бидло i яке теля мiй син… (До дверей.) А, Нефодiй Осипович! Пожалуйте, пожалуйте, дорогий гостю!..
Завiса.
ДIЯ ТРЕТЯ
Декорацiя та ж.
Мартин. Цiлу нiч з досади не спав! Як прочитав Нефодiй Осипович бумагу, щоб мене безотлагательно вивести з iмєнiя Красовського, то наче п'ять котiв вскочило у груди i разом почали дряпать там своїми гострими кiгтями!.. Ну, пане Красовський! Сипеш ти грiшми, щоб мене вивести звiдцiля, - i я посиплю, де треба, щоб тебе у острог посадить!.. Нефодiй Осипович за грабiж узяв заявленiє, каже: це уголовне дiло!.. Красовський хвалиться та похваляється!.. Хвались, хвались!.. Коли б менi ще роздратувать його, щоб вiн розбiй який зробив, та на Сибiр… Що Сибiр? На каторгу його!.. Будеш ти знать Борулю i дiтям закажеш!.. Я не буду хвалиться, нi, а тим часом i в острог, i в Сибiр, i на каторгу тебе запру… О, не я буду! Якби не ждав сьогодня жениха, то зараз би поїхав у город - до повiреного, там голова: губерньою править! Ну, та день-два пiдожду… Гей, Омелько!.. Бог дасть, дочку пристрою, тодi заживу настоящим дворянином: собак розведу, буду на охоту їздить, у карти грать.
Входе Омелько.
Чого ти лiзеш, як черепаха?
Омелько. А хiба я птиця? Лiтать не можу, поки встанеш, поки прийдеш…
Мартин. Ну, ну, годi…
Омелько. Коли б чоловiк крила мав…
Мартин. Годi!
Омелько (набiк). Нiколи не дасть договорить…
Мартин. Iди менi зараз аж на шпиль, звiдтiля видко верстов на п'ять по дорозi в город, там будеш сидiть i ждать…
Омелько. Чого?
Мартин. Слухай!
Омелько. Та я ж слухаю.
Мартин. Мовчки слухай!
Омелько. Мовчу…
Мартин. Як побачиш нашi конi i нашу натачанку i буде там сидiть двоє, прибiжиш додому попереду…
Омелько. А як я не добiжу попереду?
Мартин. Що ти йому будеш казать?
Омелько. Трохим же буде кiньми їхать, а я пiшком бiгтиму, то хоч би з мене й дух виперло, а я не поспiю вперед, хiба разом прибiжимо.
Мартин. Не разом, бусурмене, не разом! А треба, щоб ти його здалеку побачив i вперед прибiг.
Омелько. Не прибiжу. Годiв п'ять тому назад, може б, i прибiг разом, а тепер не прибiжу. Та й нащо ж я буду бiгти разом з ним? Вiн буде їхать, а я буду бiгти бiля натачанки, на смiх людям, як собака! Та Трохим на зло менi запустить так коней, що й чорт з ним не збiжить.
Мартин. Хiба ж я тебе, супесе клятий, затим посилаю, щоб ти наввипередки з кiньми бiг?
Омелько. А хiба я знаю.
Мартин (бере його за груди). Не знаєш?
Омелько (набiк). Отже, останню свиту порве.
Мартин. Звiстку, звiстку, звiстку щоб подав вперед - гость важний приїде!
Омелько. То дозвольте коня взять.
Мартин. Бери, бодай тебе за пупа взяло, тiлько не муч мене!
Омелько. А якого ж коня взять? Я вiзьму Рака…
Мартин бере ного за шиворот, поверта до дверей i виводить.
Та постривайте, пане, я сам пiду, а то ви менi свиту порвете. (Випхнув.)
Мартин, а потiм Марися.
Мартин. От мука менi з цим каторжним Омельком! I вигнав би, жаль - давно служить, i привик до нього так, що як не бачу довго, аж скучно. А вiн, чорт його знає, чи нарошне дражнить мене, чи таки справдi дурний трохи зробився.
Входить Марися i несе клунок. Куди це? Що це?
Марися. Треба прати сорочки тощо, багато набралося вже шмаття.
Мартин. Я тебе постираю! Страмить мене хочеш? Дворянська дочка сама стирає! Може, ще й на рiчку пiдеш? Для чого ж то я двох робiтниць найняв?
Марися. Вони на городi копають, а я ж що буду робить?
Мартин (набiк). Справдi!.. i сам не знаю, що б вона робила, яку б їй роботу дворянську знайти… (До Марисi.) Нiчого не роби!
- Предыдущая
- 6/13
- Следующая