Мартин боруля - Карпенко-Карий Иван Карпович - Страница 5
- Предыдущая
- 5/13
- Следующая
Мартин. Глуха!
Палажка. Отже, єй-богу, так i вчеплюся у чуприну, як будеш лаяться!
Мартин (набiк). Чого доброго, вчепиться! Це буде не по-дворянськи. (До Палажки.) Не сердься, Палазю, а скажи менi - тiї бачила ту бумагу, що Степан привiз?
Палажка. Бачила.
Мартин. I чула, що вiн читав у бумазi?
Палажка. Чого ти причепився до мене? Не балакай навтямки; кажи товком: чи вiддамо Марисю за Миколу? Не мороч мене.
Мартин. Дiло шiсть мiсяцiв в герольдiї, не сьогодня-завтра утвердять в дворянствi, а я дочку вiддам за мужика!.. Що ж то я з глузду з'їхав, чи як?
Палажка. Здається менi, що з'їхав: не велиш нi менi, нi дочцi робить, сам не робиш, понаймав наймитiв, наймичок, хазяйство псується…
Мартин. Палазю! Дворянин - одно, хлоп - друге!.. Може, ти цього не розумiєш, то тобi яснiше скажу: сметана - одно, а кисле молоко - друге! О! Розумiєш?
Палажка. Одно розумiю, що ти стерявся розумом.
Мартин. О господи, о господи! Нащо ти мене довiв до того, що я одружився з простою мужичкою! Нiчого не тя-ме - як до пенька балакаєш. I казав же покiйний папiнька: женись, сину, на шляхтянцi. Нi, таки погнався за чорними бровами! От i дожив: брови злиняли, а гонору як не було; так i нема!
Палажка. Божевiльний! Єй-богу, божевiльний! Ти б дроку напився.
Мартин. Що ти з нею будеш балакать?.. Хiба тобi краще буде бачить свою дочку за репаним мужиком Миколою, нiж за губернським секретарем-регiстратором? Краще? Кажи!
Палажка. А де ж вiн у бiса, той… ростератор?
Мартин. Регiстратор.
Палажка. Та не вимовлю.
Мартин. Ото-то ж боже! Приїде, душко, приїде! Про нього же й казав Степановi на од'їздi - чула?
Палажка. То чом же ти менi не сказав? А то: i слiпа, i глуха - тiлько роздратував мене… Ну, а Марися?.. Ти ж її питав, - може, вона не схоче?
Мартин. I питать не буду, нащо питать? Вона не дурна, в нiй батькова кров, розбере, не бiйсь, де пан, а де мужик!
Палажка. Дай боже! Хiба я їй ворог?
Мартин. I я не ворог своїм дiтям, хочу обох дiтей пристроїть по-дворянськи!.. Тiлько ти, Палазю-душко, здiлай милость, не супереч менi, слухай мене.
Палажка. Не дратуй мене, то все буду робить, як звелиш.
Мартин. Ну, годi! Сiдай, душко! Омелько привезе са-муварь, чаю, сахарю i… кофiю. Чай я пив i знаю, як його настановлять, то сам тобi розкажу; а кофiю не знаю, як роблять.. Пiди ти зараз до Сидоровички - вона зна - i повчися у неї. I розпитай гарненько, як його роблять i коли його подають: чи до борщу, чи на нiч?
Палажка. А коли ж приїде жених?
Мартин. От Омелько привезе звiстку, а може, й самого привезе, бо недурно ж його так довго нема, мабуть, задержав, поки з присутствiя вийдуть.
Палажка. То я ж зараз i пiду, бо, може, сьогодня й привезе.
Мартин. Iди, iди, душко! Та розпитай гарненько про всi звичаї i порядки дворянськi.
Палажка пiшла.
Мартин, а потiм Трохим i Омелько.
Мартин (один). Довго ж нема Омелька! Певно, привезе жениха. Та вже пора б йому й приїхать давно. Треба буде попросить на вечiр Протасiя; вiн гарно i багато умiє балакать… А важко i в дворянствi жить: розходу, розходу, - самим уробить якось, не приходиться…
Входе Трохим.
Трохим. Пане! Наших двi пари волiв i двi корови зайняв економ у двiр.
Мартин. Де ж вони паслись?
Трохим. Та в чередi, з череди й зайняв!
Мартин. Як вiн смiв?!
Трохим. Так пан Красовський звелiв.
Мартин. О, виродок з шляхетського заводу! О, гайдамака! Грабитель! За що ж?
Трохим. Каже, що на вас накинули чинш i поки не заплатите - не вiддасть.
Мартин. Не вiддасть?.. Бери палицю i менi знайди доброго дрючка!.. Я їм покажу… Я… Ми їм покажемо!
Трохим. Нi, пане, я не пiду. Вiн похваляється i вам на спинi горба зробить. Каже: Боруля добивається бумажного горба, а я йому на спинi горба надрюкую.
Мартин. Хто це казав?
Трохим. Економ.
Мартин. О, хлоп поганий! Вiн, наймит Красовського, менi горба зробе? Менi?.. Та я… Запрягай коней, поїду зараз в стан! Це грабiж, грабiж!…
Трохим. Нема ж натачанки ще з города.
Мартин. Бiжи до Сидоровички, позич.
Трохим пiшов.
Граблять!.. Граб… Граб… Це менi ще i на руку - нехай граблять!.. Разом за все отвiт даси! Нi, пане Красовський, Боруля ще потягається з тобою! Мабуть, почув, що дiло в герольдiї… апеляцiя… стрiчний iск йому в печiнку сiли… О пресвята дiво! Вмiшайся в моє дiло, поможи менi ворога; свого доканать.
Входе Трохим
Трохим. Там прийшов Омелько.
Мартин. Який Омелько?
Трохим. Та наш же Омелько.
Мартин. Сам?
Трохим. Сам.
Мартин (набiк). Що ж це за знак: i забарився, i жениха не привiз? (До Трохима.) Запрягай же свiжих коней у нашу натачанку, та поїдемо зо мною у стан, а Омелько нехай зараз iде в хату…
Трохим. Вiн боїться iти в хату.
Мартин. Чи ти не здурiв? Чого вiн боїться?
Трохим. Та коней наших покрали в городi.
Мартин. Як?.. О господи! Нова напасть… Тягни його сюди, за чуба тягни! (Бiжить до дверей.) Омелько! Iрод! Супостат! Iди в хату!
Входе Омелько, босий.
Мартин. Де конi, азiят?
Омелько. Украли.
Мартин. Украли?
Омелько. I чоботи, i кобеняк украли…
Мартин. Як же в тебе голови не вкрали?
Омелько. Бо нiкому не потрiбна: у кожного є своя, хоч поганенька.
Мартин. Що ж менi тепер з тобою робить? Га? Що?.. Бодай ти галушки не проковтнув, щоб ти вареником подавився, кажи: шкуру з тебе здерти?.. Розказуй, анахтема, як було дiло?
Омелько. Та так було дiло. То як приїхали ми з паничем, зараз понаходило тих судейських видимо-невидимо. Послали за горiлкою, панич достали сало, курей i прийнялися трощить та пить. А далi, спасибi їм, i мене почастували; а чарка така, що й собака не перескочить; я довго не хотiв випить повяої i таки випив; випив, закусив салом - у мене з дому було своє сало i хлiб…
Мартин. Мерщiй розказуй! Ти з мене печiнки витягнеш.
Омелько. Не перебаранчайте, пане, бо ви мене зiб'єте з пантелику.
Мартин. Я тебе з нiг зiб'ю i шерсть на тобi вискубу!
Омелько. От я й забув, що казав.
Мартин. Говори, говори, бiсова патяка, буду мовчать, говори!..
Омелько. Випив, закусив салом.
Мартин. Ну?
Омелько. У мене з дому було своє сало i хлiб.
Мартин (крiзь зуби). Чув, чув!..
Омелько. Напоїв коней i хотiв спать лягать, а тут, спасибi їм, ще пiднесли… Потiм третiй раз почастували, i вже не скажу вам: чи частували ще й четвертий раз, чи нi, бо не пам'ятаю, як i заснув. Вранцi, до схiд сонця, прокинувся - не можу голови пiдвести… Почав пригадувать: де я? Не пригадаю. Глянув набiк: чиїсь босi ноги на полудрабку. Що воно за твар, думаю собi, втислася до мене на повозку, чи не Горпина. Далi думаю: коли є ноги, то повинна буть i голова, - а голови не видко, тiлько моя, та й своєї голови не бачу, а чую, що на в'язах щось таке важке телiпається, мов хто начепив клунок з пiском… Помалу-помалу пiдвiв я голову. Дивлюсь: нiкого нема, кругом чужа оселя… Боже мiй! Тут зразу голова моя зробилась легка, як вiвсяна полова, i я догадався, де я i що зо мною було! Схопивсь… сюди, туд'и - нема нi коней, нi чобiт, нi кобеняка! Сiв я та й заплакав.
- Предыдущая
- 5/13
- Следующая