Таємниця одного дiаманта - Логвин Юрий - Страница 60

• Предыдущая
• 60/102
• Следующая

Алi чув, як затупотiв ногами по дошках борту небiж руббана, видираючись по линвi на корабель.

- Му'аллiме! У них лише десять бурдюкiв води!..

- О горе нам! О Аллах, чому ти такий немилосердний до мене?! Що там у них ще?..

- Там повно iндiйського перцю, смердючого глею, корзини з наранджами й цiла гора кавунiв… i паки цукрової тростини…

- О аллах! Воiстину немає бога, крiм Аллаха! О, славлю тебе, Аллах! –полегшено видихнув капiтан,– О Аллах! Славлю тебе, Отверзаючий Браму, надихаючий та покрiпляючий всiх правовiрних! Правовiрнi, славте Аллаха – ми врятованi! Слава Аллаху!

I всi закричали:

- Слава Аллаху! Слава Аллаху!

I тодi капiтан дав наказ всiм зайнятися переправкою з корабля на корабель здобичi, за яку, правда, вiн хоч щось заплатив срiблом капiтановi того iндiйського корабля.

I вже загорлали, закричали моряки, знявся страшенний галас, тiльки лишилися бiля молу родичi руббановi. Та стерновий, та оманець з дудкою, та чаклун iз барабаном пiд великою щоглою.

Алi оглянув своє господарство – зiлля, залите водою, вже подiяло на коней, i вони сонно попустили гривастi шиї й розпустили губи.

Алi помацав, повiдкривав їм повiки, позаглядав у очi, чи вони справдi сплять?

Тодi видряпався нагору по драбинi, але на палубу не вилазив, а тiльки випнув голову з ляди.

Побачив, як на палубу оманець i чаклун витягають на блоках згортки величезних двох вiтрил, захоплених на чужому кораблi.

Як знизу, звiдкiлясь з-за борту, чаклуновi чиясь рука передає клiтку з голубами. А чаклун передає клiтку небожевi i той ставить її до нiг руббана.

А потiм почалося з кавунами. Руббан покликав стернового i наказав тому, щоб дiстали з його каюти на кормi мiцну рибальську сiтку.

Сiтку руббан передав своїм хлопцям у човна, потiм за якийсь час з того iндiйського вiтрильника привезли повний човен кавунiв у сiтцi. Ту сiтку зачепили линвою i по блоковi для вiтрила витягли на корабель.

Привозили разiв чотири чи п'ять повну сiтку кавунiв i складали їх рiвним шаром один до одного на палубi.

Потiм привезли ще тугi паки соковитої цукрової тростини й кiлька здоровенних широких корзин з наранджами червоного кольору. Почали пiсля всього вiдлазити i вискакувати на палубу всi хлопцi руббана. А останнiй вилiз слов'янин у своїй бруднiй одежi. I через плече в нього на мотузовi висiла корзина такої тяжкої роботи, що й не можна було рiвняти до корзини Алi з-пiд фiнiкiв. А пазуха його якимось дивним чином вiдтягувалась, стовбурчилась пiд лiвою рукою.

Пiсля того з човна пiдняли знов у рибальськiй сiтцi, один по одному, три величезних бурдюки з водою.

Алi здивувався – звiдки стiльки всього пiдiймають i пiдiймають на корабель? Адже човен-карiб мiг вмiстити не бiльше десяти чоловiк.

Потiм слов'янин пояснив Алi, що вони забрали на iндiйському вiтрильнику такий же човен-карiб.

I от, коли все було перевантажено на вiтрильник, обидва човни були зв'язанi й приладнанi до корми. Тодi руббан закликав:

- А зараз вславимо Аллаха молитвою!

I всi вклякли на палубi мiж тими розкошами, якi вони захопили. Цьому iндiйському вiтрильнику, сплативши навiть частково за збитки i втративши лише одну стрiлу, щоб збити голуба. I от усi вони вклякли у ревнiй молитвi. Не молилися лише слов'янин i коричневошкiрий чаклун.

Капiтан до них:

- А ви молiться своїм богам i дякуйте за ласку i за те, щоб сповнилось наше побажання – Iндiя!

Всi ревно молилися. А потiм почали тягти вгору реї з вiтрилами. I всi були на своїх мiсцях i охоче виконували кожен наказ руббана.

Руббану пощастило зразу вловити вiтер, i, розгортаючись великою дугою навколо пограбованого iндiйського корабля, судно все бiльше й бiльше набирало розгону. Задзюрчали, загомонiли тугi струменi води пiд форштевнем.

Почав корабель виходити на пряму, щоб не заходити в жоден порт, поминути всi пристанi, нiде не заправлятися водою i не поповнювати запаси їжi, не допускати митникiв до оглядання трюмiв i не сплачувати нiде мита, а мчати й мчати – до самої Пiвденної Iндiї. Туди, де так високо цiнуються конi i де вiдпочиває людське око на всяких пiвденних щедротах i дивах.

Слов'янин, тiльки-но скiнчилася загальна молитва, спритно спустився вниз. Зразу полiз у потаємний закуток, де нещодавно Алi влаштував собi схованку. Подлубався у корзинi, витяг одну за одною двi речi i сховав їх ще глибше в закамарок. Витяг потiм щось iз пазухи i запхав до корзини. В корзинi почулося камешiння i нiби засвистiла птаха.

I ось тут капiтан закричав до них згори:

- Ану ви, ледарi! Швидко нагору!

Вiн розставив людей ланцюжком. I всi вони передавали з рук у руки кавуни до кормової порожнечi в трюмi. Там була ретельно викладена цiла гора кавунiв. А також у трюм спустили три бурдюки з водою. Корзини з помаранчами руббан наказав перенести до свого житла на кормi.

Паки цукрової тростини поскладали в трюмi, в затишному мiсцi.

Капiтан скликав усiх нагору i виголосив таке казання:

- О браття мої! Над нами тепер благословення Аллаха! I навiть твiй,– вiн показав на слов'янина,– твiй бог Iса, i навiть,– вiн показав пальцем на чаклуна,– дух твого батька – вони сьогоднi допомогли нам. I їм подякуйте, що вони допомогли нам! Тепер у нас є їжа для коней i соковита їжа для нас, коли не треба дудлити воду. Отож славлю Аллаха!

I всi закричали: «Слава Аллаху! Слава Аллаху!»

А тепер, мої браття, ви показали, що серед вас немає бiльше зрадникiв. Ви показали, на що здатнi! Тому я вам вiдкрию одну таємною: все Арабське море ми перейдемо без жодної зупинки в жодному порту. Ми спiшимось аж у Калькуттi! Ми йдемо через усе Аравiйське море на пiвденний схiд – на схiд Двох Ослiв ! I нiкуди не звертаємо, нiкуди! Я знаю цей шлях! Вiн у мене весь розписаний по зiрках i Мiсяцю! Ми не будемо страждати, не загинемо анi вiд голоду, анi вiд спеки, якщо половину шляху пройдемо за десять днiв. А тому всi ми, браття, попросимо покрiплення в Аллаха! Сотворимо молитву салят-аль-хаджа во здiйснення наших бажань!

Коли була виконана молитва за всiма канонами, коли просвiтлiли всi вiд радостi й надiї, тодi знову звернувся до всiх капiтан:

А тепер станемо на десять днiв, як на вiйнi, до весел, до вiтрил i всiх снастей. А пайка буде такою, яку я обрахую, скiльки в кавунах води i м'якостi. Шкаралупу з кавунiв не викидати! З помаранчiв теж не викидати! До тростини – не торкатись, вся пiде коням! Я ж себе вiддаю в руки Аллаха i вашої моцi та вiдваги!

Всi загорлали:

- Му'аллiмє! Ми з тобою! Ми з тобою! Хай покрiпить тебе Аллах!

Зразу ж порозходились усi по своїх мiсцях.

I справдi, тепер корабель був, як у день вiйни. Без перестану гребли всi матроси.

Навiть неквапного слов'янина пройняло, i вiн приєднався до веслярiв.

Алi дуже дивувався цьому слов'яниновi – то вiн був, як вiл, якого притягли на базар продавати, а тепер у ньому вiдчулася неймовiрна напруга, наче вогонь у ньому грав… Це вiдчувалося i по мiцно стиснутих вустах i по блиску урочливих, блакитних очей. По тому, як вiн пiдкручував свої довгi бiлi вуса, що спускалися набагато нижче його короткої вибiленої сонцем бороди. Крiм того, Алi взнав, яка то була таємниця, що слов'янцi сховав у потаємному кутку. Бо слов'янин став з усiма до весел, проте капiтан пiдiйшов до нього i показав рукою: «Нi! Ти йди до коней! Там допомагай хлопцевi…»

Слов'янин похмуро подивився на руббана, мовчки здвигнув плечима i полiз у трюм до коней.

Вiн пройшов помiж розслабленими, обвислими на лямках кiньми до форштевня, витяг iз схованки iндiйську корзину i витягнув звiдти зеленого папугу з поламаним хвостом.

- Нiчого. Пiр'я нове виросте… хвiст бiльший i кращий буде.

А папуга дзьобом прихопив пальця слов'яниновi. Та слов'янин лише погладив папугу по головi i запхав назад до корзини. Потiм вiн полiз далi в схованку i витяг звiдтiля глечик з вузьким закоркованим горлом. Висмикнув чiп i почав смоктати рiдину , час вiд часу важко вiддихуючись.

• Предыдущая
• 60/102
• Следующая