Таємниця одного дiаманта - Логвин Юрий - Страница 35
- Предыдущая
- 35/102
- Следующая
Що лодiя пристала до берега, Алi взнав по тому, як судно ударилось об щось, струснулось i завмерло.
Корзину взяли двоє стражникiв, просунули жердину в ручки i поклали собi на плечi. Заколисало поборканого Алi вiд їхнiх швидких крокiв. I рота йому було зав'язали хусткою, тiльки носа лишили вiдкритим, щоб мiг дихати. Бачив лише мерехтiння свiтла й тiнi крiзь лозини. Чув, як тупають ногами люди, шваркають сандалями об дерев'янi палi хiдника.
Як зупинились носiї i почали перемовлятись їх чиїмось, Алi зрозумiв –його принесли до фортецi, де були i митниця, i казна, i склад зброї i диван 2 пошти i порту в Басрi. Тут, Алi чув розмови, правив головний пiсля емiра чоловiк Басри – начальник порту i митницi.
Зарипiли, загуркотiли стулки брами i знов корзина загойдалась i попливла вперед.
Потiм хлопця наче потягли вгору. Корзина весь час билася правим боком об мур, лозини чиркали об цеглу. Зарипiли дерев'янi стулки i, проказавши привiтання, носiї опустили корзину i почали призивати благословення Аллаха на голову тих, хто був у тiй кiмнатi.
Зрештою голоси носiїв почали вiддалятись i зовсiм затихли. Зарипiли стулки дверей. Наче знайомий голос звернувся до когось на ймення i наказав вiдкрити корзину.
Тепер уже Алi не сумнiвався – то говорив страж, той, що влаштував веремiю у помешканнi Айшi в ту глупу п'яну нiч. Чиїсь могутнi, здоровеннi руки схопили хлопця за лiктi, висмикнули з вербової в'язницi i поклали на пiдлогу.
Алi лобом вперся в дерев'яну бiлу й вишкрябану дошку.
- А тепер розв'яжи йому рота! – знов наказав голос стража.
Коли чорнi пальцi розмотали хустку з його голови, вiн змiг трохи вiддихатись. Хлопчина обережно-обережно ледь пiдвiв голову i зиркнув уперед. Побачив просто над собою на червоних подушках рожевi, майже бiлi, шаровари, поли зеленого тонкого каптана, капцi iз золотими великими намистинами.
Руки, мiцнi, засмаглi, лежали поверх пiл халата на колiнах. На пальцях поблискували й iскрились перснi з каменями – смарагдом малюсiньким, чималим гранатом i великою кулькою – бiрюзою. Як ще вище позирнув, то побачив Алi мiцне, випнуте вперед, а водночас i широке пiдборiддя з глибокою ямочкою. Мiцно стуленi вузькi вуста. Навколо вуст кучерява руда борода та вуса. Роздутi нiздрi прямого носа. Ще вище темнi, уважнi i водночас лютi очi. Над очима нависали темно-рудi кутцi брiв. Над усiм бiлий головний плат з чорним крученим обручем – так, як носять бедуїни. I той рудий сказав:
- Ти Алi з Багдада?
Алi привiтався з усiєю повагою, як має вiтати малий великого, i призвав благословення Аллаха на голову рудого.
На що рудий скривився, потягнув у посмiшцi лише правий кут вузьких губ.
- Я Алi з Багдада, син Хасана.
– Що робиш у Басрi?
- Я служив своєму пану Абу Амару з Мосула.
- Чого ти з'явився на Корабельному островi? Хто тебе туди надiслав?
- Тому що хочу найнятись на корабель i поплисти в Iндiю.
- Ти не брешеш?
- Я не брешу, присягаюсь Аллахом!
- А ти знаєш Бен Сахла?
Алi помовчав, подумав, зрештою озвався:
- Я в нього купував виноградний i яблучний сiк для гостей мого господина…
- Хто тебе надiслав продати йому перстень з лалом?!
- Кому?
- Ти що, придурюєшся?! Бєн Сахлу! Вiдповiдай!
I свої пальцi з колiн зняв, стис у кулаки i струснув ними в повiтрi.
Алi, лежачи перед ним, нiби поборканий пiвник на м'ясному базарi, вивернув голову набiк i дивлячись iз тремтiнням в лютi очi сильника, сказав тихо, але виразно:
- Я перстень з лалом нiкому нiколи не продавав!
- Брешеш! Ти продав перстень з лалом цьому паскудному iудеєвi, цьому падлу на золотiм мiшку!!!
- Мiй ласкавий пане, найсвiтлiший, найрозумнiший! Я не знаю, хто ти, але по твоєму одягу я бачу, що ти вельможний i достойний чоловiк, в очах твоїх незрiвнянна мудрiсть i над тобою повсякчас благословення Аллаха! Я тобi присягаюсь хлiбом щоденним i водою життєдайною, що я не продавав Бен Сахлу персня з лалом. I не носив йому нiякого персня з лалом. Я правду кажу! Щиру!
На слова Алi чоловiк розчепiрив пальцi i лiву руку опустив на лiве колiно, а пальцями правицi клацнув.
I зразу ж злiва виступили чорнi ноги з бiлими товстими нiгтями, нiби зробленими з коров'ячого рогу. Алi почув над собою свист, який блискавкою впав на нього. Оперiщив спину й обидва боки i зачепив нижню губу, так що вона трiснула i бризнула на пiдлогу кров'ю. Бiль був гострий, нiби сотнi ос вдарили жалами по спинi, по руках i по губi.
Рудий гидливо зморщив перенiсся,
- Обережно! Пiдлогу не брудни! Без кровi, але так, щоб вiн всю правду виклав!
I на Алi посипались удари довгого гранчастого канчука. Алi чув, що в далекiй Ефiопiї такими батогами з бегемотовi шкiри б'ються за дiвчат юнаки. I, згадавши це, засмiявся. I вже нiби не вiдчував так гостро болю.
- Досить! А ти чого смiєшся, шакаленя? – засичав рудий.
- Найяснiший i найдостойнiший мiй пане, накажи мене розв'язати, тодi скажу.
- Он як? Ти ще вiд мене чогось вимагаєш? Син повiї i золотаря! Та я тебе!!! Ану пiддай йому трохи, щоб знав цей шакал, як просити i кого просити!
Чорнi ноги вiдступили вiд Алi, та водночас удари почали падати з особливою точнiстю. По шиї, по плечах, по головi, по руках, по спинi. Особливо пронизував бiль у п'ятах, так що Алi аж забило дух i вiн уже не тiльки не мiг нi смiятись, нi говорити, а навiть вiльно дихнути. Поки вiд одного сильного удару по п'ятах вiн шарпонувся i впав набiк.
- Досить! – ляснув у долонi рудий.– Значить, ти кажеш, що ти не продавав перстень з лалом Бен Сахловi?! I нiхто тебе не посилав продавати цей перстень? I нiхто тобi не наказував спитати в Бен Сахла цiну того персня?
- Я й без Бєн Сахла знаю, що перстень коштовний! Там одного золота не менше, як на двадцять каратiв 3 буде.
- Ага! Так ти, значить, тримав перстень у руках, як ти його вагу знаєш?!!
Алi замовк, проклинаючи себе за необачнiсть. Страж, що влаштував веремiю в Абу Амара, виступив уперед.
- Господине мiй! Дозволь, я його поспитаю?
- Питай,– мляво ворухнув правицею рудобородий,
- Скажи, де ти дiстав перстень? Чи тобi дав його хто, чи ти пiрнав за ним? Бо є люди, якi свiдчать, нiби ти пiрнав за ним i знайшов його на днi каналу. Яким же чином ти його знайшов?
I тут Алi вирiшив: щоб не наговорити проти себе дурниць, за всяку цiну мовчати.
Коли не вiдповiв, страж звiдкiлясь висмикнув пучок тамарискової лози i вперiщив хлопця по п'ятах.
Нiби безлiч гвiздкiв вп'ялися йому в пiдошви. Вiн шарпонувся i впав на другий бiк. Здоровенний же страж перiщив i перiщив його, поки рудий не припинив мордування.
- Досить! Це нiчого не дає. Розв'яжи його зовсiм!
Страж смикнув за кiнець линви i зразу ж пута спали.
Звестися на рiвнi ноги побоявся. Тому перевернувся з боку i, спершись руками в пiдлогу, став навколiшки…
- От що! Є свiдоцтво того, що ти i пiрнав за перснем у каналi, i витяг його. Потiм ти з цим перснем пiшов до повiї Кадарiї…
- Вона не повiя!..– не втримався Алi, хоч i дав собi слово перед тим мовчати й не говорити нiчого зайвого. - Наказав наш емiр їй жити в кварталi повiй i платити податок з ремесла повiй – значить, повiя!.. Отож ти пiшов до Кадарiї з лалом, а вона послала тебе до Бен Сахла продати лал…
Алi мовчав.
- Ти пробув у Бен Сахла досить довго. I пiсля того пiшов вiд нього в протилежний бiк вiд кварталу ель Кихаб, i золото було в тебе i за пазухою, i в поясi. Потiм ти прийшов на Зелений базар i купив фiнiкiв. Розмiняв срiбну частку дирхема. Наївся фiнiкiв i рештки фiнiкiв кинув за пазуху. Потiм ти сiв у човен з п'яними матросами i повернувся в Дар-ель-Кихаб. Казав, що ти їдеш до спiвачки Нiссо. Отже, ти заплутував слiди, щоб нiхто не знав, що ти їдеш владнати грошову справу Кадарiї. Скiльки тобi Кадарiя заплатила за послугу? Скiльки тобi сказала вона просити в купця-iудея за перстень? Скiльки вiн дав за цей перстень?
Алi мовчав.
- Знiми з нього всi його лахи! – клацнув пальцями рудий.
- Предыдущая
- 35/102
- Следующая
