Таємниця одного дiаманта - Логвин Юрий - Страница 34

• Предыдущая
• 34/102
• Следующая

Раптом навколо настала тиша – не чулося плямкання його спiвтрапезникiв, i Алi вiдчув, що на нього хтось пильно дивиться. Розклепив повiки – над ним стояв маленький чоловiчок i впирався здивованими й злими очима на Алi. Вiн спитав хлопця:

- Ти хiба не мусульманин? Ти що, перс чи вiрменин? Чи, може, ти тюрок? Може, ти необрiзаний?

- Мусульманин,– вiдповiв Алi, облизуючи вуста.

- Ну, тодi ти менi своїм байдацтвом подобаєшся! Чий ти? Звiдкiля ти? Що ти тут робиш? Барабанщик ти милiстю божою. Це в тебе в кровi. Якщо цього немає, то немає, i нiхто не навчить, ї нiяка вправа не допоможе. Розкажи менi, хто ти?

- Я Алi з мiста славного Багдада, обителi халiфiв. Син Хасана. Вiн працює на М'ясному базарi.

- А що вмiєш?

- Я вмiю ловити рибу. Вмiю нiж кидати з пращi. Вмiю добре плавати й пiрнати. Я плив вiд Зеленого базару до Золотого млина з жаровнею в руках. А на жаровнi смажилась риба. Купець Омар програв шинкаревi Бурдусу три динари.

- А тобi що дали?

- А менi дали жаровню.

- А рибу?!

- Риба була моя.

- А ким ти хочеш бути?

- Мандрiвником.

- То ти вже мандрiвник!

- Так, але я хочу побачити чудеса свiту. Я хочу побачити рибу кашалота. Я хочу побачити птаха Рух, Я хочу побачити водянi гори…

- Досить, досить,– сказав бородатий чоловiчок. – Беру тебе на свiй корабель. Мене тут звуть Малюк. Такi, як ти менi потрiбнi. Призначаю тобi плату один динар.

- Господине мiй ласкавий! Щедрiсть твоя велика, але мiй батько Хасан заробляє два динари, а вiн робить просту роботу на базарi. Чоловiчок засмiявся i показав хлопцевi два пальцi на однiй руцi i один палець на другiй.

- Твiй батько заробляє двi монети на мiсяць, а я тобi плачу монету за добу. На кораблi мiряють час не днем i нiччю, а добою.

Алi клiпав очима i мовчав, а володар корабля спитав:

- Ти десь мешкаєш чи мечеть тобi пристанищем?

- Нi, я в одної хазяйки живу. Вона зараз хвора.

- Ти їй не заборгував?

- Я нiчого не заборгував, але мої речi в неї зберiгаються. Треба їх забрати.

- Дурниця! Якi в тебе можуть бути речi? Я тобi дам грошi, i ти собi купиш усе потрiбне… В отому куренi будеш жити.

- Господине мiй ласкавий i щедрий! Я повинен забрати свої одежi i зброю. Там у мене добрi стрiли… Зброю я не можу нiкому полишити.

- Ти нiкого не боїшся в мiстi?

Алi здвигнув плечима.

- Мiй господин тiльки може бути страшним. Але вiн на полюваннi. I вiн не казав менi про днi роботи на нього. Я з ним не укладав угоду про час i строк служби. Сказав вiн: «Хочеш пiти до мене?» Я й пiшов до нього, але вiн не сказав, на скiльки вiн бере мене до себе.

- Ну, добре.– Малюк показав гострим, наче гвiздок, пальцем на високого коричневошкiрого, з голеною головою чоловiка: – Ти,– i заговорив до нього якоюсь дивною мовою з приклацуванням, висвистуванням. Нiби спiвала й трiскотiла дзьобом якась птаха. Алi здивувався, аж очi в нього округлились. Тодi бритоголовий пiдвiвся, взяв жовтого плаща, накинув на лiве плече, а праве лишив голим. I взяв списа з дуже довгим вiстрям, направленим як бритва. I попростував за Алi до причалу.

Коли вони вже майже наблизились до причалу, хлопцевi переступив шлях чоловiк. Вiн виринув невiдомо звiдки. Голос його був рiзкий i наче водночас застуджений. Сказав вiн таке:

- Малий! Не водись iз безбожними iдолопоклонниками! Ти їв з ними нечисту кров! Тобi слiд пройти очищення. Якщо ти не виконаєш очищення, тебе вiдведуть до кадi! Не спiлкуйся з тими, якi не шанують Аллаха i його пророка!

Алi здивувався i лише змiг виправдатись у такий спосiб:

- Я сам нiчого… Мене потягли до гурту, бо я їм барабанив… I потiм, їм же дозволили тут бути, то я й подумав, що нiчого такого не буде, якщо я з ними посиджу…

- Це не твоя справа, кому дозволили, а кому нi! Ти ж повинен дотримуватися закону i звичаю! Iди швидше геть! Полиш Корабельний острiв i поспiши очиститись вiд скверни! Ти согрiшив! Якщо сам цього не зробиш, тебе знайдуть люди кадi, i покарання буде жорстоке!

Чоловiк говорив таким злим голосом, водночас так впевнено i переконливо, що Алi затремтiв вiд страху. Але тут коричневошкiрий виступив уперед Алi i спис нахилив вiстрям до лиця незнайомого. I той аж вiдсахнувся.

I вони пiшли далi. Алi обернувся i покивом голови подякував бритоголовому, що той вiдiгнав цього скаженого незнайомця, який пророчив малому всякi лиха. Коли вони спустились до причалу, там якраз стояла лодiя, готова щохвилини вiдплисти до мiста. В нiй сидiли робiтники, двоє якихось здоровенних наче вантажникiв валялися просто на днi, нiби впилися дешевим пальмовим вином.

Ще сидiли якiсь вантажники, два торговцi хлiбом.

Старший човняр на лодiї побачив Алi та його темношкiрого супутника i закричав:

- Давай стрибай швидше!

Алi розiгнався i стрибнув до човна, ледь-ледь не промахнувшись. Та все ж зачепився колiном бо в той момент лодiя хитнулась на хвилi. Хлопець нахилився, почав розтирати забиту ногу й зовсiм не звергнув увагу, чи стрибнув за ним у лодiю його супутник. Вiн отямився тiльки тодi, коли вже веслярi дружно скаламучували зелену воду гостроконечними лопотями весел. Вони дружно й вмiло загрiбали, аж здавалось, їхнi м'язи прорвуть засмаглу шкiру. Вже був не один десяток метрiв вiд причалу. А там виросли нiби з-пiд землi стражi у персидських бойових коротких куртках i вiдтручували коричневошкiрого супутника Алi подалi вiд води.

Алi звiвся на повен зрiст, замахав йому рукою i закричав:

- Нiчого, нiчого! Я небавом повернусь! Почекай мене!

На нього цитьнув один з тих, хто нiби спав, i подивився на нього зовсiм не п'яним i не сонним поглядом.

- Ану заткни хавку! I сядь тихо!

Алi вiдчув, як у нього все скипiло всерединi, а проте вiн спокiйно вiдповiв:

- Я нiчого не роблю… Того чоловiка послали зi мною…

- Цить! – гаркнув вантажник i махнув рукою. Алi вiдчув, як його схопили ззаду за плечi, заломили руки i перегнули навпiл, вдаривши пiд колiна долонею.

Хлопець гепнувся на колiна, а головою вдарився об мокру дерев'яну решiтку на днi човна.

Йому було страшно до безтями i таки добре болiло. Та швидка думка врятувала його: «Не рипайся, бо гiрше буде!» I вiн закляк, не ворушився, щоб не викликати ще бiльшу жорстокiсть у цих душогубiв.

Дихати було важко, серце калатало, а в ротi пересохло, та ще й каша при кожному поштовху лодiї пiдкочувалась хлопцевi пiд горло. Кров стугонiла в скронях, i вiн подумки питав себе: «Що робити? Що робити? Що тепер робити?»

Усвiдомлював, що це лише початок всяких бiд i тортур, якi отак раптом впали на його голову. На пiратiв i викрадачiв дiтей вони не скидались. Та й Алi вже не дитина! Просто вiн дуже малий i страшенно худий. А крали зовсiм iнших хлопчикiв – тим потрiбнi були гарненькi i пухкенькi. «Хто ж цi душогуби?! – волав подумки Алi.– I наче вони тут на човнi всi схожi… Ой!.. Та тi двоє, що нiби торговцi хлiбом на деменi,– то ж стражi емiра…» I Алi до кожної риси згадав їх, коли побачив того незабутнього вечора пiсень i знайомства з Кадарiєю та Нiссо, коли вiн ходив з Айшою квартал повiй Дар-ель-Кихаб винаймати дiвок для Абу Амара та купцiв. Це, напевне, вони. Тi, якi йшли хiдником над каналом i були готовi схопити дiвчат, що спiвали. Та й того човняра, що взявся вiдвезти цих порушниць мусульманського благочестя!

Зараз вони сидiли на деменi непорушно, люди з круглими тюркськими личинами та рiдкою рослiстю на бородах. I хоча на них були пов'язанi звичайнi тюрбани, хлопець добре їх запам'ятав у високих шапках стражникiв, охоронцiв емiра.

Алi зрозумiв – його везуть у фортецю. Тому що скрiзь у фортецях були в'язницi – i в Багдадi, i в Васiтi, i в невеликiй Убуллi, i тут, у квiтучiй Басрi.

Алi охопив жах, нiби його вже прирекли на смерть. Серце калатало, i вiн не знав, що з ним робитимуть. Враз усi його думки кинулись до синього дiаманта. Подумав, що будуть в нього випитувати, куди вiн подiв синiй дiамант? Щоб вiн вiддав їм синього дiаманта! Бо за ним он скiльки людей полює! А спочатку Алi, тручись лобом об ослизле смердюче дерево, вирiшив, що, як тiльки його приведуть до старшого, вiн зразу скаже, де перстень. I нехай вони його собi забирають. Вiн бiльше не хоче тримати в себе цю прокляту коштовнiсть. Потiм подумав: «Але якщо я отак зразу вiддам, може, ефiопи мене прирiжуть?» I вiд страху, що прирiжуть, його почало дрiбно лихоманити. Тут Алi схопили, перевернули на бiк. Один iз стражникiв прикрив йому здоровенною долонею рота, линвами його зiгнутi пiд пiдборiддям ноги ще раз сплутав i пов'язав з руками. Запхали його в здоровенну корзину, в якiй з Корабельного острова привозять у мiсто на паливо кору, стружку й тирсу. Закрили згори циновкою.

• Предыдущая
• 34/102
• Следующая