Таємниця одного дiаманта - Логвин Юрий - Страница 23
- Предыдущая
- 23/102
- Следующая
– Як я пiдiймусь? – запитав пошепки Алi, бо знав – Джарiя його одначе почує.
– Вiдiмкни он тi дверi кривим товстим ключем i давай нагору. Тiльки обережно, бо там схiдцi крутi й поламанi…
Так хлопець i зробив. Щоправда, добре забруднився порохом i кiлька разiв навiть чхнув, але за хвилю вже був на даху.
– Я сюди залiзла, – шепотiла Джарiя, – щоб краще чути спiвака. Тут таке мiсце, що крiзь вiкно звуки краще чутнi, нiж пiд дверима слухати! – А тодi тихiше зашепотiла: – Вони обидвi прийшли – i донька, i жiнка! Хочеш на них подивитись?!
Алi аж в ротi пересохло вiд хвилювання – вiн ще нiколи не бачив жiнок багатiїв. Кивнув негритяночцi головою.
– Тодi тихо повзи за мною, – шепотiла на вухо йому Джарiя. – Вони вилiзли через стелю до покинутої голуб'ятнi. I тепер схованi з усiх бокiв. Сидять собi i слухають крiзь стiну, що в нас дiється. От зараз побачиш, як вони голову в щiлину мiж стовпами встромили…
Негритяночка i хлопець проповзли весь дах i зазирнули вниз через невисокий парапет.
I все було так, як сказала рабиня. Злам стiни сараю i великої голуб'ятнi створювали затишний закапелок. От у цьому закапелку й примостилися двi простоволосi жiночi постатi i зазирали кудись межи двох грубих тикових болонкiв.
Почулися голоснi, дзвiнкi акорди аль-ута, i голос спiвака заволав на найвищiй нотi пiсню славетного Абу Рабiя.
Голос спiвака був високий, майже жiночий, чистий-пречистий. Але чомусь тої млостi, що вiд голосу Нiссо, хлопчина не вiдчув.
Вiн поповз назад до ляди в даху, а Джарiя поспiшила до своєї схованки над вiкном…
По головному каналу пливли човни, переповненi людьми, освiтленi лiхтарями i свiтильниками. Та порожнього човна довелося все ж почекати.
А в садибi Бен Сахла дiйсно не спали. Ворота були наполовину розчиненi. Чорнi мiсячнi тiнi на першому подвiр'ї розривало червоне свiтло нафтового лiхтаря. Пiд лiхтарем, за довгим столом сидiв Бен Сахл i продавав якимсь багато вбраним молодикам запечатанi глеки та трояндовi пагони з блiдорожевими, дуже запашними квiтами.
Коли молодики пiшли з двору, Алi пiдступив до торговця i, не знаючи як вiтати iудея в його садибi, побажав миру цьому дому i його господаревi.
Мiцний пишнобородий чоловiк схилив голову до лiвого плеча, примружив праве око i спитав:
– Вiд кого ти, хлопчику? Я тебе вперше бачу.
– Я слуга мосульського купця Абу Амара.
– А сам ти не мосулець?
– Я зi славної оселi халiфiв, з Мiста Миру i Спокою, – кланяючись i притискаючи руку до грудей, вiдповiв Алi.
– I чого ж бажає твiй мосулець? – Хазяїн посмiхнувся такою посмiшкою, в якiй була i повага до Абу Амара, i сумнiв наче в тому, що вiн, Абу Амар – «мосулець», i готовнiсть задовольнити всi побажання цього «мосульця».
Алi виклав усi побажання Абу Амара. Хазяїн ляснув у долонi. З дверей вийшла висока дiвчина з вiдкритим лицем i розпущеним, пухнастим, як пiна, волоссям.
– Збери з дiвчатами квiти. Та зачекай, не йди! – А тодi знову схилив голову до Алi, тiльки до правого плеча, але око примружив лiве. – А хто прийшов до твого хазяїна? Це не таємниця?
Алi розповiв i про мужiв, i про спiвака. Тiльки ж, звичайно, не сказав жодного слова про сни Абу Амара i про люстро Аллаха. Iновiрцю негоже про це знати. Та й багато злого розповiдали базарнi люди про iудеїв.
Тодi Бен Сахл, вислухавши, повернувся до дiвчини.
– З ромашок сплетiть п'ять вiнкiв! Жасмин i гвоздики зв'яжiть пучками. Iди!
Бен Сахл, випитуючи в Алi про закуски на учтi в Абу Амара, посунув по дошках три запечатанi глеки.
– Вино. Ось бачиш – на печатцi моє iм'я та позначка, що це вино з моєї крамницi. А ось тобi, – вiн пiдсунув до хлопця найбiльший глек, – глек з вином. Але я ставлю на ньому свою печатку i пишу на восковi, що це пальмовий сiк. Його поставиш перед тим шейхом, в якого родимка на щоцi. I скажи голосно, що це пальмовий сiк. Побачиш, той шейх нагородить тебе за цей глек.
– Але для чого обдурювати?.. –Хлопець не встиг договорити, бо його перебив Бен Сахл:
– Знаю як облуплених тих мудрецiв-шейхiв! I вподобання кожного з них добре знаю. Побачиш – вони вп'ються i захочуть одягти вiнки. А вiнки в тебе вже будуть готовi. I знов же-тебе нагородять… А тепер давай грошi!
Алi припечатав на липкi вiд вина дошки столу ваговитi динари.
– Якщо тебе винагородять за вино i вiнки, то прийдеш i подiлишся прибутком зi мною, згода?
Алi хотiв сказати, що Абу Амар йому особисто не давав нi фалса i нiчого не обiцяв навiть.
Побачивши, що хлопець завагався, Бен Сахл посмiхнувся.
– Що, шкода подiлитися з iншим своїм прибутком?
– Клянусь Аллахом, нi! – заприсягся Алi.
– Дивись, ти поклявся iм'ям Отверзаючого Браму…– задоволено засмiявся торговець.
Пишноволоса все щось не приносила квiтiв, i Алi спостерiгав, як над глеком з трояндами зависли зразу три нiчних метелики-бражники… А Бен Сахл з любов'ю роздивлявся на кожну монету, що вторгував за сьогоднiшнiй вечiр. I хлопцевi зовсiм не хотiлося покидати подвiр'я з таким яскравим нафтовим лiхтарем. I ще – так хотiлося побачити бiло-рожеву троянду! Аж калатало серце i пересохло в ротi.
– Господине! Я чув, що ти володар надзвичайного дива… Червоно-бiлої троянди…
– Де ти про це чув?
– У Багдадi, в кварталi золотарiв. Казали на тому базарi, що один торговець вином у Басрi має таку троянду…– збрехав Алi.
– А ти хiба бував у тому кварталi?
– Я по всiх кварталах, по всiх ханах i суках бував.
– А ти, часом, не багдадський базарний злодюжка?
– Аллах менi свiдок – нi! Я носив їм рибу.
– Яка ж риба найкраща? Яка найгiрша?
– Сазан – окраса святкової трапези, вусач дає мiць i вбиває недосвiдчених, сом – аль-кармут – їжа бiдняка.
– Знаєш…
– Господине мiй! благаю тебе – дай поглянути лише раз на червоно-бiлу троянду!..
Торговець випростався за столом i зразу став наче бiльший удвiчi.
Голос його забринiв холодно й неприязно:
– Для чого тобi зазирати на диво? Ти слуга, i знай своє мiсце!
– Я слуга випадком. Дочекаюсь щастя i попливу до Iндiї. Я ж полишив домiвку, щоб побачити дива свiту, про якi чув у Багдадi. Твоя троянда – перше диво.
– Нi, це неможливо! Ми рiзної вiри, а в моїм саду жоден чужий чоловiк не бував.
I Алi зрозумiв, що прохати i молити про ласку – зайве.
Пишноволоса принесла квiти, й Алi поскладав їх до корзини, поверх глечикiв.
Човняр лаявся, що Алi змусив його стiльки чекати.
Та зайва монета заткнула йому пельку, i вiн в одну мить пригнав човна до садиби Айшi.
Коли Алi вiдчинив потаємну хвiртку i зайшов на подвiр'я, то почув, як з розчиненого вiкна неслися пiсня i ляскання в долонi.
Джарiя покликала його згори, але хлопець не спинився i не пiднявся до неї на дах, а поспiшив до бенкетуючих.
У кiмнатi чадiли свiтильники, пахло розлитим вином i розкритими, розлущеними помаранчами…
Всi були пiдпилi i то добре – i спiвак, i Абу Амар, i обидва шейхи. Третiй же, похмурий, мов хворий крук, сидiв i жував стеблину цукрової тростини.
Алi полiз до корзини i доставив перед ним великий глек.
– Що ти менi ставиш? Я виконую всi заповiти Магомета i вина не вживаю!
– О достославний i найшановнiший! Тут ось печаткою вiдтиснуто на восковi, що ще сiк, пальмовий сiк.
– Ну наливай, побачимо, чи не шахраї нашi торговцi!
Алi стало страшно – раптом Бен Сахл жорстоко над ним посмiявся? Що тодi буде?!
- Предыдущая
- 23/102
- Следующая
