Зона покриття - Кінг Стівен - Страница 17
- Предыдущая
- 17/90
- Следующая
— Як тебе звати, дитино? — запитала повна жінка, яка, зрізавши кут, перейшла на їхній бік траси. Це сталося приблизно через п'ять хвилин, після того як вони залишили міст. Том підбадьорив їх: іще п'ятнадцять хвилин — і вони будуть біля місця, де закінчується Салем-стрит, а звідти до його будинку всього чотири квартали. Він сказав, що його кіт здуріє з радості, коли його побачить, і на Алісиному обличчі з'явилася слабка подоба посмішки. Клай подумав, що слабка подоба — це краще, ніж нічого.
Зараз Аліса з легкою недовірою дивилася на повняву жінку, що відділилася від мовчазних у більшості своїй груп і маленьких шеренг, де були чоловіки та жінки (майже тіні, деякі з валізами, деякі з господарськими сумками або наплічниками), які перейшли річку Містик і прямували головною трасою-1, що вела на північ, подалі від великого згарища на півдні, а зважаючи на нову пожежу, що розгоряється в Ревірі, — на північний схід.
Товстуха дивилася на Алісу з явною зацікавленістю. У салоні краси з її волосся, у якому вже почала пробиватися сивина, зробили охайну завивку. На ній були окуляри, що своєю формою нагадували котяче око, і куртка, яку Клаєва мати зазвичай називала «напівпальтом». В одній руці жінка тримала господарську сумку, а в другій — книгу. Здавалося, що вона й мухи не образить. Вона, звичайно ж, не скидалася на одну з мобілоїдів — вони не зустріли жодного відтоді, як залишили мотель «Атлантик-авеню» з пакетами провіанту, — проте Клай одразу насторожився. Те, що вона підійшла до них і почала розмову так, ніби вони не тікають з палаючого міста, а спілкуються на вечірці знайомств, здалося йому не надто нормальним. Але що за таких обставин було нормальним? Саме це? Мабуть, він просто щось недостатньо добре розумів. Але в такому разі Том теж, бо й він дивився на цю повненьку, схожу на матір, жінку поглядом, у якому читалося «Йди собі геть».
— Аліса, — саме тієї миті, коли Клай вже вирішив, що вона не збирається відповідати, промовила вона. Наче дитина на уроці, що намагається нарешті відповісти на питання, якого вона боїться, можливо, підступне й справді занадто важке для неї. — Мене звати Аліса Максвел.
— Аліса, — повторила гладуха, і її губи скривилися у властивій матері посмішці, такій само солоденькій, як і сповнений зацікавлення погляд. Невідомо чому, але ця посмішка стала тією останньою краплею, яка переповнила чашу терпіння Клая. — Чудове ім'я. Воно означає «благословенна Господом».
— Ні, пані, воно означає «королівської крові» чи «народжена у королівській сім'ї», — утрутився Том. — А тепер просимо вибачити. Дівчинка сьогодні втратила матір, і...
— Усі ми сьогодні когось втратили, чи не так, Алісо? — не зважаючи на Тома, спитала повнява жінка. Вона не відставала від Аліси; завиті у салоні краси локони підстрибували з кожним кроком. Аліса роздивлялася її зі змішаним почуттям тривоги і зацікавлення. Вони йшли у натовпі: деякі люди крокували, хтось поспішав, а багато хто брів, опустивши голови, — майже безтілесні тіні в цій незвичній темряві. Клай досі не зустрічав молоді, якщо не брати до уваги кількох малюків, кількох дітей, які тільки-но почали ходити, та Аліси. Жодного підлітка, бо більшість підлітків мали мобільні телефони, як Світла Фея там, біля фургона Містера Софті. Або як його рідний син, у якого був червоний «Некстел» з мелодією «Клуб монстрів» і трудомама-вчителька, яка могла зараз бути з ним чи будь-де в ін...
Припини. Не випускай щура на волю. Той щур уміє тільки бігати, кусати і крутитися, намагаючись упіймати себе за хвіст.
Тим часом гладуха й далі кивала, стріпуючи своїми кучерями в такт.
— Так, кожен із нас когось втратив, бо настав час великих випробувань. Про все це сказано тут, у «Одкровенні». — Вона підняла вгору книжку в руці. Звичайно ж, то була Біблія, і Клай подумав, що тепер краще розуміє, звідки цей блиск у очах за скельцями видовжених окулярів товстухи. То не доброзичлива цікавість, а божевілля.
— О, ну все, приїхали, — сказав Том. У його голосі Клай почув суміш огиди (цілком імовірно, що до самого себе, бо дозволив товстусі влізти й почати розмову) та збентеження.
Авжеж, товстуха не звернула на його слова ніякої уваги. Її погляд був прикутий до Аліси, і хто міг стати їй на заваді? У поліції (якщо вона ще й досі існувала) й без того було повно справ. Скрізь сновигали тільки налякані втікачі, і менше за все на світі їх турбувала якась стара божевільна з Біблією та хімічною завивкою, зробленою в салоні краси.
— Чашу безумства вилито на голови грішників і Місто Гріха запалало від смолоскипа Єее-го-ви, що очищає! — закричала товстуха. На її губах лежав шар червоної помади, а зуби були занадто рівні, що свідчило про наявність старомодних протезів. — І тепер ви бачите втечу тих, що не розкаялися, істинно кажу вам, саме тоді, коли черви лізуть з роздертого черева...
Аліса затулила вуха руками.
— Нехай вона замовкне! — закричала вона, але колони примарних обрисів тих, що донедавна були мешканцями міста, проходили повз них. Лише деякі мигцем кидали похмурі байдужі погляди у їхній бік і знову втуплювалися в темряву, у якій десь попереду лежав Нью-Гемпшир.
Товстуха почала пітніти. Біблія піднята, очі виблискують, а салонна завивка киває і коливається.
— Опусти руки, дівчино, і почуй Слово Господнє, поки ти не дозволила цим чоловікам забрати тебе і согрішити з тобою просто біля порогу Пекла! «І я бачив зорю в небі, а ймення тій зорі Полин, і ті, хто пішов за нею, пішли за Люцифером, а ті, що пішли за Люцифером, спустилися просто у горнило...»
Клай ударив її. В останню секунду він стримав удар, але все одно стусан у щелепу вийшов сильним, і він відчув, як рукою до самого плеча прокотилася віддача. Окуляри товстухи піднялися над товстим приплюснутим носом і впали назад на перенісся. Очі за скельцями втратили блиск і закотилися. Її коліна підломилися, і вона почала сповзати на землю, впустивши Біблію, яку міцно тримала у стиснутій в кулак руці. Проте Аліса, яка все ще здавалася приголомшеною й переляканою, досить-таки швидко відвела руки від вух і впіймала книгу. А Том Маккурт підхопив жінку під пахви. Удар і два наступні підхвати були виконані так віртуозно, що їх можна було б використати у постановці балету.
Раптом Клай відчув, що підступив до межі зриву ближче, ніж будь-коли відтоді, як усе покотилося шкереберть. Чому саме це справило на нього більше враження, ніж дівчина-підліток, що перегризла горло жінці, чи бізнесмен із ножем, чи пан Рікарді, що висів на люстрі з мішком на голові, він не знав, але так було. Він бив бізнесмена з ножем, і Том теж, але божевілля того психа було інакшим. Стара з салонною завивкою була просто...
— Господи, — видихнув Клай. — Вона ж просто схиблена, а я її послав у нокаут. — Його почало трусити.
— Вона тероризувала дівчинку, яка сьогодні втратила матір, — нагадав Том, і Клай збагнув, що в голосі чоловічка звучить не холоднокровність, а надзвичайна ворожість. — Ти все правильно зробив. Але не хвилюйся: таку залізну коняку надовго не вирубити. Вона вже приходить до тями. Допоможи мені перетягти її на узбіччя.
Вони дійшли до тієї ділянки траси-1 (часом її називали «Дивна миля», часом — «Брудний завулок»), де автострада з обмеженим доступом переходила у безладне нагромадження торгових точок з продажу спиртного, уціненого одягу, спортивних товарів, а також забігайлівок з назвами на кшталт «Фуддракерс». Тут усі шість рядів були якщо й не зовсім забиті, то захаращені автомобілями, які або зіткнулися, або залишилися без водіїв, коли ті запанікували, дістали свої мобільні й збожеволіли. Мовчазні біженці сновигали різними маршрутами серед цього звалища машин, дуже нагадуючи Клаю Рідделу мурах, що залишають зруйнований мурашник, розтоптаний чоботом якоїсь недбалої людської істоти.
- Предыдущая
- 17/90
- Следующая
