Несподівана вакансія - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 70
- Предыдущая
- 70/118
- Следующая
— У Моллісона манія величі, — сказала Парміндер, нервово совгаючи по тарілці їжею. — Негідник з манією величі.
Вікрам відклав ножа з виделкою й відхилився на спинку крісла.
— То чому ж тоді, — поцікавився він, — Говард залишається головою місцевої ради? Чому не замахнеться, скажімо, на окружну раду?
— Бо він думає, що Пеґфорд — це пуп Землі, — огризнулася Парміндер. — Ти не розумієш: він не пожертвував би посадою голови місцевої ради, навіть якби йому запропонували стати прем’єр-міністром. Та йому й не потрібно бути в ярвілській раді; там уже є Обрі Фаулі, який проштовхує все, що замислив Говард. Їхня мета — перегляд кордонів. Вони діють заодно.
Парміндер відчула, ніби привид Баррі сидить тут, за столом. Він би все пояснив Вікрамові та ще й добряче розсмішив би його. Баррі вмів чудово передражнювати манеру спілкування Говарда, його ходу перевальцем і навіть раптове бурчання в животі.
— Я їй постійно кажу, що вона занадто нервує, — сказав Вікрам Тессі, яка зніяковіла й зашарілася, відчувши на собі погляд його чорних очей. — Ти знаєш про ту ідіотську скаргу… щодо старої жінки з емфіземою?
— Так, Тесса знає. Усі вже знають. Ми обов’язково мусимо згадувати про це за столом? — вкотре огризнулася Парміндер і миттю звелася на ноги, заходившись збирати тарілки.
Тесса хотіла допомогти, але роздратована Парміндер звеліла їй сидіти на місці. Вікрам ледь помітно усміхнувся Тессі на знак солідарності, від чого їй аж замлоїло в животі. Поки Парміндер метушилася довкола столу, Тессі пригадалося, що Вікрам і Парміндер мали шлюб за домовленістю.
(«Це просто знайомство за посередництва родини, — пояснила їй, немовби виправдовуючись, Парміндер, коли вони почали приятелювати, бо її тоді роздратував вираз обличчя Тесси. — Ніхто не змушував нас одружитися, якщо хочеш знати».
Але траплялося також, що вона розповідала про шалений тиск з боку її матері з вимогою виходити заміж.
— У сикхів батьки завжди хочуть одружити своїх дітей. Це просто манія, — з гіркотою в голосі поскаржилася якось Парміндер.)
Колін був тільки радий, що забрали його тарілку. Йому крутило в животі й нудило ще гірше, ніж до того, як вони з Тессою сюди прийшли. Він почувався таким ізольованим від своїх сусідів за столом, мовби його помістили в якусь товстезну скляну бульку. Це було до болю знайоме відчуття, ніби ти потрапляєш у якусь гігантську сферу, сповнену турбот і страхів, що відокремлює тебе від зовнішнього світу.
Від Тесси не доводилося очікувати підтримки: вона ставилася до його боротьби за посаду Баррі відверто холодно й недоброзичливо. Колін тільки для того йшов на цю вечерю, щоб порадитися з Парміндер з приводу листівок, які він склав для реклами власної передвиборної кампанії. Тесса відмовлялася брати в цьому участь і відразу переводила тему на інше, якщо розмова заходила про Колінові страхи. Вона блокувала йому всі виходи.
Намагаючись наслідувати її холоднокровність і вдаючи, що він аж ніяк не піддається тиску власних маній, він нічого не сказав їй про те, що йому дзвонили в школу з редакції газети «Ярвіл і околиця». Журналістка хотіла поговорити про Кристал Відон.
«Чи він її торкався?»
Колін сказав журналістці, що школа не має права обговорювати учнів і що на Кристал треба виходити через її батьків.
— Я вже розмовляла з Кристал, — відповів йому жіночий голос з іншого кінця лінії. — Я тільки хотіла дізнатися вашу…
Але він уже поклав слухавку, охоплений жахом.
«Чому вони хотіли говорити про Кристал? Чому подзвонили йому? Він щось накоїв? Торкався її? Вона поскаржилася?»
Психолог учив його не намагатися одразу схвалювати або спростовувати подібні думки. Він мав визнавати їхнє існування, але поводитися так, наче нічого не сталося. Хоч це було рівнозначно спробам не чухатись, коли все тіло нестерпно свербить. Публічне викриття огидних таємниць Саймона Прайса на сайті ради приголомшило його: страх викриття, що мучив Коліна більше половини його життя, тепер мав обличчя підстаркуватого херувима, чий демонічний мозок кипів ідеями з-під нап’яленого на сиві кучері мисливського капелюха, ідеями, що ними зловісно світилися його вирячені допитливі очі. Колін постійно згадував оповідки Баррі про потужний стратегічний розум власника продуктової крамниці і про хитромудру мережу альянсів, що пов’язувала шістнадцятьох членів пегфордської місцевої ради.
Колін часто уявляв, як саме виявиться, що гру закінчено: обережна стаття в газеті, усі відвертаються від нього, коли він заходить у «Моллісон і Лоу», директриса викликає його в кабінет на конфіденційну розмову. Він тисячі разів уявляв своє падіння: його ганьба повисне в нього на шиї, наче дзвоник прокаженого, і більше він нічого, ніколи не зможе приховати. Його виженуть з роботи. Він згниє у в’язниці.
— Коліне, — прошепотіла Тесса. Вікрам пригощав його вином.
Вона чудово знала, що діялося в глибині цього високого, наче купол, чола: тривога й неспокій чаїлися там уже багато років. Вона знала, що Колін нічого не може з цим зробити; таким він уже народився. Багатьма роками раніше вона прочитала рядки Вільяма Батлера Єйтса, що стали їй дуже близькими: «У серці любові захований жаль невимовний». Вона тоді всміхнулася й загнула сторінку, бо знала не тільки те, що любила Коліна, а й те, що ця любов зародилася великою мірою з жалю.
Але іноді їй уривався терпець. Іноді й вона потребувала уваги й підтримки. Колін передбачувано запанікував, коли вона повідомила, що в неї виявили діабет другого типу, але коли вона переконала його, що немає прямої смертельної загрози, він швидко забув про її хворобу, переймаючись лише своєю передвиборною кампанією, і це її боляче вразило.
(Того ранку за сніданком вона вперше виміряла рівень цукру в крові глюкометром, а тоді взяла наповнену заздалегідь голку і встромила собі в живіт. Заболіло набагато більше, ніж коли це їй вправно робила Парміндер.
Жирко схопив свою миску з пластівцями і відсахнувся у кріслі подалі від неї, розливши молоко на стіл, на рукав шкільної сорочки і на кухонну підлогу. Колін хотів було зробити йому зауваження, коли Жирко виплюнув повен рот пластівців назад у миску і закричав на маму:
— Тобі що, вперло прямо зараз, блін, колотися, за столом?
— Ану перестань мені тут грубіянити! — вигукнув Колін. — Сядь рівно! Повитирай усе! Як ти смієш кричати на маму? Ану вибачайся!
Тесса занадто швидко витягла голку. Потекла кров.
— Вибач, Тессо, що я зараз ригну, бо ти тут колешся за сніданком, — буркнув Жирко з-під столу, витираючи підлогу паперовим рушничком.
— Мама не «колеться», в неї хвороба! — закричав Колін. — І не називай її Тессою!
— Я знаю, що ти не любиш голки, Стю, — сказала Тесса, якій запекло в очах; вона поранилася і її аж тіпало зі злості на них обидвох, і цього почуття вона не позбулася й досі.)
Тесса дивувалася, чому Парміндер зовсім не цінує того, як турбується про неї Вікрам. Колін, наприклад, ніколи не помічав її стресів. «Можливо, — сердито подумала Тесса, — є таки щось у цих шлюбах за домовленістю… моя мати ніколи в житті не вибрала б для мене Коліна…»
Парміндер розставляла на столі миски з фруктами на Десерт. Тесса трохи ображено подумала, що господиня запропонувала б гостеві, який не є діабетиком, але заспокоїла себе, згадавши про плитку шоколаду, залишену вдома в холодильнику.
Парміндер, встигнувши за вечерю наговорити вп’ятеро більше за всіх, почала тепер нарікати на свою дочку Суквіндер. Вона вже розповідала Тессі по телефону про доньчину зраду, а тепер зачепила цю тему за столом.
— Офіціанткою в Говарда Моллісона! Не знаю, я справді не знаю, що вона собі думає. А Вікрам…
— Вони не думають, Міндо, — озвався нарешті після довгої мовчанки Колін. — Це підлітки. Їм наплювати. Вони всі однакові.
— Що за дурниці, Коліне, — огризнулася Тесса. — Зовсім вони не однакові. Ми були б раді, якби Стю пішов шукати собі підробіток на суботу… але про це можна тільки мріяти.
- Предыдущая
- 70/118
- Следующая
