Довго мовчали смереки - Байда Тетяна - Страница 24
- Предыдущая
- 24/48
- Следующая
В бункері запала глибока тиша. Чутно було, як в ущелині шумлять дерева під вітром. Почали розходитися по своїх місцях.
- Славку, я на тебе чекала, хотіла порадитись. У Вірочки - важка форма рахіту. Можемо втратити дитину. Якби ж то віддати її комусь гідному на виховання хоч би на якийсь час! Іншого виходу я не бачу.
- Згоден. Але кому? Вези в Суботів до Мирослави.
- Ні, то далеко. Я хочу час від часу її видіти. Інакше не зможу жити. Певно, в Липу...
- Я не раджу, - вмішався "Тимко" в розмову. - Розвідка донесла, що в Липі діє відділок НКВД, є півтора десятка стрибків.* Добре, що минулого разу мені пощастило. Куля не зачепила кістки, і я потрапив на лікування в надійні руки "Докторки".
- Тоді куди ж?
- Може, в Мізунь?
Наступної ночі в Мізунь направили "Богдана". Пройшов день, пройшла й ніч. В криївці почали тривожитись. "Роберт" ходив з кутка в куток похмурий, як гроза.
- А якщо хлопець не повернеться? Ярославе, серце віщує, що він не повернеться, - сумно промовила "Таня".
- Не каркай! - спалахнув незвично. - Твоя справа - скорше піднятися на ноги!
"Таня" з докором подивилася на чоловіка. Він рідко так нервував. Справа в тім, що з учорашнього дня в неї заболіло горло, підвищилась температура. Певно, що ангіна. Зранку пробувала вставати, але в очах потемніло, на чолі виступив холодний піт, грудям не вистачало повітря. Лягла знову. Навіть думати не мала сили.
Заплакала Вірочка.
- Дівчинка їсти хоче, а молока нема, - сказала винуватим голосом. - Нажуй їй бульби і дай чаю з рум'янку. Я б сама, та боюся мікроби передати ...
- Дитині молока треба! - відповів сердито, але налив у пляшечку відвару, поставив у теплу воду, щоб підігрівся.
Дружина промовчала. Вона знала, які непомірні турботи обсіли його голову, і що в такі хвилини чоловіка краще не зачіпати.
Він пом'яв у мисочці варену картоплину з бринзою, почав годувати доньку. Заплямкав маленький ротик, дитя замовкло.
- Видиш, яке воно голодне! Плаче й плаче. Мені її так жаль, 'Танечко", що я б крові зі свого серця наточив, життя б не пожалів, аби вона росла щаслива. Моя маленька розумниця! - він ніжно поцілував русяву голівку. - Могли б ми втішатися діточками в інші часи, якби не було на нашій землі проклятих москалів!
Підійшов до дружини, поправив подушку, напоїв чаєм, тихо сказав:
- Прости, люба, Я був несправедливим до тебе. Безвихідних обставин не буває. Будемо всі разом шукати виходу, аби тільки "Богдан" повернувся.
Минули ще один день і ще одна ніч. Тепер уже всі думли, що охоронець не повернеться.
- Потрапив у засідку. Вбили хлопця. А якщо не вбили? Якщо взяли живим? Значить, незабаром прийдуть за нами. Ті ковалі з Че-Ка вміють і крицю гнути.
"Таня" каралась: "Загинув через мене! Так, через мене..."
- Що будемо робити, командире?
Друзі дивилися йому в очі з надією. Знали, що ватажок має вольову вдачу, залізну витримку, що не розгубиться в найскладніших ситуаціях. Смерті не боялись, а потрапити в руки катам ніхто не хотів.
- Я наказую всім замовкнути і заспокоїтись! "Богдан" повернеться.
* * *
У Мізунь "Богдан" дістався опівночі. В крайній хаті гостинні господарі нагодували його і розповіли, що в понеділок зранку енкаведисти зганяли людей до сільради, щоб встановити особу вбитого повстанця.
- Його поранили, після чого він сам підірвався на гранаті, щоб не взяли живим. Впізнати хлопця було неможливо. Видно тільки, що молодий і чорнявий. Їдні кажуть, що це розвідник з куреня "Чорноти", інші, що зв'язковий з Розтічки. Та ми нічого певного не знаємо, бо нікуди не ходимо, хіба що в стайню та до кирниці. А на другий день його тіло кудись поділи...
- Коли його вбили?
- Дві доби минуло. Йшов у наше село городами і потрапив у засідку.
- Відки ж ті зміюки знали про него?
- То Гнат Чебець! Чужий він. Пристав у війну до нашої односельчанки. Коли прийшли совіти, колгоспним бригадиром став, сина свого звідкись привіз і в стрибки його записав. Недавно весілля справив, оженив того сина. Понаїздило гостей з самого Станіславова, начальство якесь з охороною, багато стрибків було. Вони й ночували тут.
- Той Чебець - то пес шолудивий, остання паскуда! Ще торік здойняв зброю з убитого повстанця і здав у НКВД. Скільки він лиха ...
- Де він живе?
Йому докладно розказали, як дістатися до оселі колгоспного бригадира, і він пішов. Полум'ям палала лють у грудях, свербіли руки, напрошуючись до помсти.
"Підійду до хати і кину в'язанку гранат у вікно," - стукала в скроні зловісна думка.
Замість гранат "Богдан" намацав у кишені порожні пляшки, які "Таня" дала на молоко, і відразу охолов.
"Доведеться відкласти розправу на потім. Не за цим прийшов. Але я запам'ятаю і цю хату, і це огидне прізвище - Чебець. Обов'язково поквитаюсь, не був би я "Богданом".
Повертатися до тих гадзів, які щедро його нагодували, було незручно, тому він вирішив відшукати місцеву зв'язкову "Параню". На щастя, вона була дома.
- В Мізуні є три дитини до одного року: в Стефки Яцукової хлопчик уже ходити пнеться, в Марійки Павлишинки також, хлопчик місяців зо три має, а Нуська Сімків дівчинку недавно вродила. А пощо вам це знати?
Він не мав права відкрити таємницю повстанської дитини навіть цій перевіреній зв'язковій, тому збрехав:
- Тут така справа ... Відшукує мій приятель своїх близьких родичів, а в них недавно дитя народилося.
- Прізвище не казав?
- Ви його самі щойно назвали.
Надійшла пора повертатись, але він пообіцяв принести молока, сала, картоплі, свіжого хліба.
- Мені потрібен час, аби це все зібрати. Мусите пересидіти день в пивниці чи на стриху.* - порадила "Параня".
Він залишився. Розтягнувся на сухій конюшині, жував соковиті яблука і насолоджувався запахами ранньої осені. А наступного дня в селі була облава. Чекісти таки дізналися, що вбитий напередодні повстанець мав посевдо "Гайворон", був родом з Мізуня, і хоч його родину давно вивезли до Сибіру, він часто навідувався до стрийни Теклі. Клятий Чебець вистежив хлопця і продав чсрвонопогонникам.
Перелякана зв'язкова розбудила "Богдана" на світанку:
- Тут ненадійна схованка, друже. На стриху завжди шукають ... Куди ж вас подіти?
Часу на роздумування не було, і кмітлива дівчина повела повстанця в стайню, поклала його в ясла і накрила сіном, А щоб кобила сіна не їла, прив'язала її до стіни. Хитрість вдалася. Багнетами і спеціальними шомполами протикали чекісти землю, копирсали гній, а ясла перевірити не здогадались. Зате і "Параня", і "Богдан" наїлися того дня страху, що й не розказати.
Пройшла облава і червонопогонники від'їхали в Болехів. У нічній темряві повстанець попрямував до хати колгоспного бригадира.
- Настав час розплати, підлий яничаре! - промовив уголос, не в силах стримати пекучого бажання помститись. - За оунівськими законами потрібно було б спочатку допитати й засудити його, а потім знищити. Але я буду на цей раз і суддею, і катом. Най Бог простить!
Поставив мішок з харчами під плотом, вибив шибу в причілковому вікні і перестріляв з пістолета всю сім'ю Гната Чебеця. Потім закинув мішок на плечі і неквапно попрямував до лісу.
* * *
- Найбільше підходить тота Павлишинка. У неї тримісячний хлопчик, а наша Вірочка якраз на таку виглядає, - вирішила 'Таня", вислухавши розповідь "Богдана".
- Цю жінку потрібно добре перевірити і попередньо з нею домовитись, - задумливо сказав "Роберт", з жалем поглядаючи на дочку. - Будь-кому довірятись не можна.
- Нема коли вести переговори. Я сама віднесу дитину. Скажу, що нагуляла. Не викине ж вона її з хати. Добрим, лагідним словом звернуся, попрошу християнського милосердя. Я ж тимчасово… Мати матір зрозуміє... Вона й не здогадається…
- Предыдущая
- 24/48
- Следующая
