Зневажаючи закон - Кристи Агата - Страница 8
- Предыдущая
- 8/70
- Следующая
— Місіс Бентрі, це — міс Тернер. Двоюрідна сестра… е-е… вбитої.
— Здрастуйте, — привіталася місіс Бентрі й подала Джозі руку. — Уявляю, як вам, бідолашній, мабуть, недобре.
— Так, це правда. Якось усе це не вкладається… Наче кошмарний сон, — щиро відказала міс Тернер.
Місіс Бентрі відрекомендувала міс Марпл. Мелчетт, ніби між іншим, спитав:
— А чоловік ваш удома?
— Подавсь на якусь ферму. Скоро повернеться.
— О-о! — тільки й мовив розгублено Мелчетт.
— Може, ви хочете поглянути, де… де це сталося? — запитала місіс Бентрі у Джозі. — Чи не хочете?
— Та, мабуть, подивлюсь, — якусь мить повагавшись, відказала Джозефіна.
Разом із міс Марпл і Мелчеттом, що йшов позаду, місіс Бентрі повела її до бібліотеки.
— Вона лежала он там, — театральним жестом показала місіс Бентрі. — На килимку.
— Ох! — Джозі вся тремтіла. Вона була вкрай приголомшена. Нарешті, звівши брови, сказала: — Я просто нічого не можу зрозуміти! Нічого!
— Ми теж, — мовила місіс Бентрі.
— Не те це місце… — поволі почала Джозі й замовкла.
Міс Марпл легенько кивнула на знак згоди головою і прошепотіла:
— Щоб бути в захваті.
— Міс Марпл, — добродушно підхопив полковник Мелчетт, — ви, здається, хочете щось пояснити?
— Так, я хочу дещо пояснити, — відповіла міс Марпл. — І цілком серйозно. Але, певна річ, це всього лиш мій здогад. Томмі Бонд, — провадила вона, — і місіс Мартін, наша нова шкільна вчителька. Вона підійшла до настінного годинника й зібралася його завести, а звідти вискочила жабка.
Джозефіна Тернер стояла приголомшена. Коли всі вийшли з бібліотеки, вона прошепотіла до місіс Бентрі:
— Ця стара леді, мабуть, трохи той?..
— Аж ніяк, — обурено відказала місіс Бентрі.
— Вибачте, — похопилася Джозі. — Мені здається, що вона вважає себе жабкою чи ще чимось.
З бічних дверей увійшов полковник Бентрі. Мелчетт привітався з ним і відрекомендував йому Джозефіну Тернер, уважно стежачи за її реакцією. Але на обличчі в дівчини він не побачив ні зацікавленості, ні ознаки того, що вона впізнала полковника. Мелчетт із полегкістю зітхнув. «А щоб він луснув, той Слек, з його підозрами»! Відповідаючи на запитання місіс Бентрі, Джозі мимоволі розповіла, як зникла Рубі Кіні.
— Уявляю собі, люба, як ви за неї перехвилювалися, — поспівчувала їй місіс Бентрі.
— Тоді я більше сердилася, ніж хвилювалася, — відповіла Джозі. — Бо ще нічого не знала.
— Однак у поліцію заявили, — зауважила міс Марпл. — Даруйте, але чи не передчасно це було?
— Я не заявляла, то містер Джефферсон! — рішуче заперечила Джозі.
— Джефферсон? — перепитала місіс Бентрі.
— Так, він каліка.
— Невже Конвей Джефферсон? Але ж я добре його знаю. Він із нами давно дружить… Артуре, послухай-но, Конвей Джефферсон живе у «Меджестіку», і це він заявив у поліцію! Який збіг!
— Торік містер Джефферсон відпочивав теж там, — додала Джозефіна Тернер.
— Неймовірно! А ми й не знали. Я його вже давно не бачила. — Місіс Бентрі обернулася до Джозі. — А як… як він тепер?
Джозі замислилась.
— Та нівроку ніби… Навіть чудово. Відносно, звичайно. Завжди веселий, завжди в нього жарти.
— А сім'я з ним?
— Ви маєте на увазі містера Гаскелла, молоду місіс Джефферсон і Пітера? Так, вони з ним.
Джозефіна Тернер, що викликала симпатію, була відверта, вочевидь, не до кінця. Щось неприродне з'явилося в її голосі, коли вона розповідала про Джефферсонів.
— Вони обоє дуже милі, правда? — промовила місіс Бентрі. — Молоді, я маю на увазі.
Джозі відказала якось невпевнено:
— О звичайно, звичайно. Я… ми… вони справді такі.
— Що вона хотіла сказати отим: «Вони справді такі»? — спитала місіс Бентрі, спостерігаючи у вікно, як від'їздить машина начальника поліції. — Вам не здається, Джейн, що в цьому щось є?
— Є. Щось є! — Міс Марпл одразу вхопилась за слова місіс Бентрі. — Так, сумніву немає. Коли згадали про Джефферсонів, голос у неї вмить змінився. Доти вона трималась досить природно.
— Але що це може бути, Джейн?
— Ну, люба моя, ви ж їх знаєте. Як на мене, то в тих Джефферсонів щось, як ви кажете, є. Щось таке, що непокоїть цю молоду жінку. Але річ не в тім. Ви пригадуєте її відповідь на ваше запитання, чи вона переживала, коли дівчина зникла? Джозефіна Тернер сказала, що була тоді сердита. Але ж вона, кажучи це, була справді сердита! І це дуже цікаво. Може, я помиляюсь, але в мене таке враження, що це — її головна реакція на смерть двоюрідної сестри, їй до дівчини байдуже, я певна. Вона зовсім не побивається. Але я цілком переконана, що думка про Рубі Кіні її дратує. А найцікавіше — чому?
— Ми це розкопаємо! — заявила місіс Бентрі. — Поїдемо вдвох до Дейнмута й поселимось у готелі «Меджестік»… Так, Джейн, ви теж. Після всього, що сталося, мені треба перемінити місце й заспокоїти нерви. Кілька днів у «Меджестіку» — ось що нам треба. Там ви познайомитеся з Конвеєм Джефферсоном. Він милий, напрочуд милий чоловік. Сумнішої долі, ніж у нього, важко собі й уявити. Мав сина й дочку і нестямно їх любив. Обоє були одружені, але частенько навідували батька й матір. Конвей був відданий своїй чарівній дружині. Кілька років тому вони летіли з Франції додому і сталася катастрофа. Місіс Джефферсон, Розамунда і Френк загинули. Обидві ноги Конвеєві так покалічило, що їх довелося ампутувати. Джефферсон справжній герой — сміливий, мужній. Такий був енергійний, а тепер став безпорадним калікою… Але він ніколи не скаржиться. З ним живе невістка — вона була вдова, коли Френк одружився з нею, і від першого шлюбу в неї є син — Пітер Кармоді. Вони обоє живуть із Конвеєм. І Марк Гаскелл, Розамундин чоловік, теж біля нього. Це така трагедія…
— А тепер іще одна трагедія, — додала міс Марпл.
— О так, звичайно. Але це не має ніякого відношення до містера Джефферсона.
— Гадаєте? — мовила міс Марпл. — Але ж у поліцію заявив саме містер Джефферсон.
— Ай справді… Знаєте, Джейн, це вже цікаво.
Полковник Мелчетт сидів навпроти дуже роздратованого власника готелю. З полковником був старший поліційний офіцер Гарпер із Гленшіра і невідчепний інспектор Слек — цей трохи невдоволений тим, що начальник поліції свавільно узурпував усю справу. Гарпер був схильний утішити містера Прескотта, який мало не плакав; полковник Мелчетт дотримувався методів рішучих і грубих.
— Що сталося — те сталося, — різко промовив він. — Дівчина мертва — її задушено. І хваліть Бога, що не у вашому готелі. Через це розслідування проводитиметься в іншому графстві і завдасть вашому закладу незначної шкоди. Але дещо треба з'ясувати й тут; і чим швидше ми це зробимо, тим краще. Можете нам повірити — ми будемо обережні й тактовні. Отож я пропоную перейти від слів до діла. Що ви знаєте про дівчину?
— Я нічого про неї не знаю, нічогісінько, її привела сюди Джозі.
— Джозі давно тут працює?
— Два роки… ні, три.
— І вона вам подобається?
— Так, Джозі славна дівчина. Знає своє діло. Вміє підійти до людей, погасити будь-яку суперечку. Бридж, знаєте, гра нервова.
Полковник Мелчетт згідливо кивнув головою. Його дружина затято, але дуже погано грала в бридж. Містер Прескотт розповідав далі:
— Джозі нічого не варто залагодити будь-які неприємності. Вона легко знаходить з людьми спільну мову. Одне слово, дівчина здібна й надійна, якщо ви розумієте, що я маю на увазі.
Мелчетт знову кивнув головою. Тепер він знав, кого йому нагадує міс Джозефіна Тернер. Незважаючи на косметику й модний одяг, в ній чітко прозирала вдача бонни.
— Я залежу від неї, — провадив містер Прескотт. Голос його зробився сумний. — І чого її понесло на оті слизькі валуни, коли у нас такий чудовий пляж? Чом було не купатися тут? Послизнулась, упала й ушкодила коліно! Це було з її боку нечесно щодо мене! Я плачу їй за танці, за гру в бридж, за те, що вона розважає людей, а не за те, що купається між валунами й ушкоджує собі коліно! Танцівниці слід бути обережнішою зі своїми колінами й не ризикувати. Я дуже гнівався на неї. Це так нечесно щодо готелю.
- Предыдущая
- 8/70
- Следующая
