Незнайко на Місяці - Носов Николай Николаевич - Страница 26

• Предыдущая
• 26/92
• Следующая

— І нічого тут сміятися. Картопля цілком хороша. Кращої і не буває.

— Ну, у нас не така картопля! — сказав Незнайко. — У нас картопля — о! — Незнайко розвів руки в сторони, ніби збирався обхопити слона. — У нас картопля виростає така, що її і з землі не витягнеш. Ми викопуємо ту, що дрібніша, а з великою ніхто й діла не хоче мати. Так і лишається в землі.

— Ну гаразд, — сказав чубатий, — ми покладемо картоплю в грубку, хай печеться, а тим часом ти розповідатимеш казки.

— Та я зовсім не казки. Я правду кажу, — відповів Незнайко. — Це у вас тут усе якесь крихітне: яблука — завбільшки з кулачок, груші — дивитись ні на що, малина — раз лизнув, і її нема, полуниці — як нігтик, огірки — як пальчик…

— А у вас ніби більші полуниці? — спитав Стрига.

— У нас полуниці — о! Один коротулька й не підніме. І малина у нас — о! Огірки завбільшки у коротульку, помідори теж. А кавуни — здоровенні, мов двоповерховий будинок.

— Бреше й навіть не червоніє! — сказав хтось.

— Бреше, як шовком шиє! — підхопив Стрига.

— Та я зовсім не брешу, братики! От ви самі побачите. Ми привезли вам насіння наших рослин. Там і огірки є, і помідори, й кавуни, й буряк, і морква, й ріпа…

— Де ж воно, те насіння?

— У ракеті.

— А ракета де?

— А ракета там. — Незнайко показав пальцем угору. — На цьому самому вашому Місяці.

— Ха-ха-ха! — пролунало з усіх боків.

Гучніше від усіх сміявся той, що зашивав сорочку.

— Ну, це ти, братику, ловко придумав! — сказав він. — Спробуй-но забратися туди.

— А хіба туди важко забратися? — спитав Незнайко.

— Та поки що, видно, крім тебе, там ніхто ще не побував.

— То треба щось придумати, — сказав Незнайко.

— Ну, так ти думай, братику. Думати у нас тут нікому не забороняється.

— Чому ж ракета десь там, а ти тут? — спитав Незнайка коротулька з чорними очима, що неспокійно бігали на всі боки.

— Ну, ми примісячилися, тобто сіли на поверхню Місяця, а потім я пішов з Пончиком в печеру, провалився в дірку і опинився тут.

— Значить, ти й справді до нас з Місяця звалився?

— Справді, — підтвердив Незнайко.

— А може, тобі все це уві сні приснилося?

— Чесне, кажу, слово, що не уві сні.

— Ну, якщо не уві сні, то такий випадок треба відсвяткувати, — підхопив Стрига. — До речі, і картопля поспіла. Адже ти пригостиш своїх нових друзів картоплею, чи не так? Тебе як звати?

— Незнайко.

— Слухайте, братики! — урочисто промовив Стрига. — З нагоди свого прибуття на нашу планету Незнайко всіх пригощає картоплею!

Місячні коротульки схвально загуділи. З усіх боків потягнулися руки і стали вихвачувати з приску картоплю. Біля грубки вмить зав’язалась штовханина. Декілька місячників навіть побилися між собою. За хвилину вся картопля була розхапана, і коли Незнайко потягнувся до грубки, в ній вже нічого не було.

— Що ж це, невже тобі жодної картопельки не дісталося? — співчутливо запитав чубатий. — Ти пошукай, братику, трохи краще. Там повинно ще бути.

Проте скільки Незнайко не копався в грубці, він лише вимазався попелом.

— Ну, сам винен. Так тобі і треба! — сказав Стрига. — Іншим разом не ловитимеш гав. Тут знаєш який народ? На ходу підметки відріжуть. Ніс відірвуть, так що і не помітиш, дурнику ти, роззява!

— А ти мене дурником не обзивай! — образився Незнайко. — Віддавай капелюх назад! Я з тобою не воджуся більше!

— Це як — віддавай капелюх? Адже ти мені його продав. Повертай тоді гроші.

— Немає у мене ніяких грошей!

— Братики, дивіться на нього! — закричав Стрига. — Сам продав мені капелюх, а тепер відбирає назад!

— Ти кинь дурити, Стрига! Віддай йому капелюх. Це ви з Чубаром навмисне підстроїли, щоб обдурити його, — сказав худенький, гостроносенький коротулька, якого звали Козлик.

— Що? — закричав Стрига, наступаючи на Козлика. — Чуєш, Чубар, що він сказав? А ну дай йому перцю!

Чубар кинувся з кулаками на Козлика, але отримав від нього такий удар, що полетів убік. Стрига поспішив на допомогу своєму другу, і вони удвох почали дубасити супротивника. Декілька коротульок кинулися захищати Козлика, декілька інших кинулись допомагати Чубару і Стризі. Миттєво спалахнула загальна бійка. Через хвилину уся каталажка вила, вищала, стогнала і крякала від ударів. Багато хто бився, навіть не знаючи, через що усе почалося. Двоє коротульок забралися на верхню полицю. Один з них, звісившись вниз, бив палицею усіх, хто пробігав мимо, інший плював їм на голови. Якийсь товстенький коротулька набрав з грубки гарячого приску і намагався запорошити ним очі супротивникам. В повітрі у всіх напрямках літали різні важкі речі: кухлі, ложки, миски і навіть черевики. Чавунна грубка була перевернута, і дим з неї валив прямо в приміщення. В усьому цьому гармидері ніхто не почув, як загримів ключ в замку. Двері несподівано відчинилися, і в каталажку, як вихор, увірвалося четверо поліцейських: Дригль, Сигль, Жмигль і Пхигль. Усі четверо були одягнені в прогумовані електрозахисні плащі з капюшонами і озброєні надтовстими вдосконаленими високовольтними електричними кийками. Кинувшись в саму гущу бійки, вони почали тицяти електричними кийками тих, що билися — кого в лоб, кого в ніс, кого просто в шию або потилицю. Електричні іскри з тріском сипалися направо й наліво. Приголомшені електричними ударами, коротульки падали як підкошені. Незнайко теж полетів сторчака, зазнавши на собі сильний електричний удар в вухо. Чорноокий коротулька що впав поряд з ним штовхнув його рукою і прошептав:

— Повзи швидше вбік. Треба сховатися під полицею. Хутчіше!

Вони обоє по-пластунськи відповзли убік і сховалися під полицею — геть як два таргани в шпарці. Не пройшло й п'яти хвилин, як усі коротульки валялися на підлозі мов дровиняки. Як тільки хто-небудь з них робив спробу встати або хоча б починав ворушитись, усі четверо поліцейських підбігали до нього й починали жалити з усіх боків електричними кийками. Кінчилося тим, що ніхто вже не намагався стати на ноги й навіть не ворушився.

Окинувши поглядом переможця поле бою і впевнившись, що всі коротульки лежать нерухомо, поліцейський Дригль набрав з-під крана відро води й залив вогонь, який усе ще палав у перекинутій грубці. Вся каталажка вмить наповнилась густою парою.

— Ось вам! — пробурчав Дригль, кидаючи порожнє відро на підлогу. — Тепер і в лазню не треба буде йти!

Це зауваження Дригля викликало гучний регіт Сигля, Жмигля і Пхигля. Нареготавшись досхочу, поліцейські вишикувалися в одну шеренгу й відступили на вихідні позиції. Грюкнули двері. Забрязкотів ключ у замку. Стало тихо. Навкруги все ніби вимерло. Потім з-під полиць один за одним почали вилазити коротульки, що поховалися там на початку бою. Це були найрозсудливіші мешканці каталажки, котрі знали, що хоч з якої причини виникне бійка, вона неминуче закінчиться появою поліцейських, від яких перепаде всім без розбору: і правому й винуватому. Через деякий час приголомшені ударами електричних кийків теж почали приходити до тями і розповзатися на свої місця.

Відлежавшись на полицях і перепочивши після бійки, всі заходилися розшукувати свої речі і наводити лад у приміщенні. Кілька коротульок поставили на місце перекинуту грубку і знову затопили її. Поступово навели лад, познаходили всі речі. Тільки Стрига ніде не міг знайти Незнайків капелюх.

— От бачиш, що ти наробив! — кричав він на Незнайка. — Я тобі гроші віддав, а капелюх де? Тепер у мене ні грошей, ні капелюха.

— Ну нічого, — втішав його Чубар. — Ми йому цього не простимо. Він нам заплатить за капелюха. Завтра ми до нього візьмемося, а тепер пора спати.

Вони обоє полізли на свої полиці. До Незнайка підійшов Козлик:

— Ти, Незнайку, видно, і справді дурник. Навіщо свою капелюха віддав? Чи, може, тобі на острів Дурнів захотілося?

— А який це острів? — спитав Незнайко.

— Хіба ти нічого не чув про острів Дурнів? — здивувався Козлик.

• Предыдущая
• 26/92
• Следующая