Незнайко на Місяці - Носов Николай Николаевич - Страница 25

• Предыдущая
• 25/92
• Следующая

Посеред каталажки стояла чавунна грубка, від якої через усе приміщення тяглися довгі жерстяні труби. Навколо грубки сиділи кілька коротульок і пекли в гарячому приску картоплю. Час від часу хтось із них відчиняв чавунні дверцята, витягав із приску спечену картоплину й щосили дмухав на неї, перекидаючи з руки на руку, щоб скоріше остудити. Інші коротульки сиділи на полицях або просто на підлозі і займались кожен своїм ділом: хто, озброївшись голкою, латав свою стару одежину, хто грав з приятелями в розбивалочку або розповідав бажаючим послухати сумні пригоди із свого життя.

Приміщення було без вікон і освітлювалось одною-єдиною електричною лампочкою, що висіла високо під стелею. Лампочка була тьмяна і світила, як кажуть, тільки собі під ніс. Щойно Незнайко опинився в каталажці і двері за ним зачинилися, він став протирати руками очі, намагаючись хоч що-небудь побачити в темряві. Глузду в цьому було мало: він тільки розмазав по обличчю чорну фарбу, якою були вимазані його руки.

Побачивши нового прибульця, кілька найцікавіших коротульок посхоплювались із своїх місць і підбігли до нього. Незнайко злякано позадкував і, притиснувшись спиною до дверей, приготувався захищатися. Роздивившись його вимазану фізіономію, коротульки мимоволі засміялися. Незнайко зрозумів, що боятися нічого, і його обличчя теж розпливлося в усмішці.

— За що тебе до нас? На чому ти попався? — почали розпитувати коротульки.

— Сам не розумію, братики! — зізнався Незнайко. — Кажуть, украв двадцять мільйонів сам не знаю чого: чи то фендриків, чи фертиків…

Гучний сміх заглушив його слова.

— Напевно, фертингів, — додав хтось.

— От-от, братики, фертингів. А я, чесне слово, навіть не знаю, які вони оті самі фертиги… фентриги…

Усі добре знали, що фертинги — це гроші, тому Незнайкові слова були сприйняті за дотепний жарт.

— Ти, я бачу, жартівник! — мовив Незнайкові коротулька, що стояв попереду всіх.

Він був без сорочки. Якраз у ту мить, коли Незнайко ввійшов, він зашивав на сорочці дірку і тепер так і стояв з голкою в руці.

Ну, припустимо, що ти справді нічого не вкрав, — вів далі коротулька з круглою стриженою головою, — але ж за якусь провину тебе все-таки схопили?

— Чесне слово, братики, ніякої провини не було. Я просто пообідав у їдальні, а цей тип каже: «Давай гроші». А я ж ніяких грошей у нього не брав!

Усі знову весело зареготали.

— Виходить, ти пообідав і не заплатив грошей?

— Яких грошей? Поясніть хоч ви мені, братики, що у вас за гроші такі?

— Ну, досить, завів! — мовив нарешті хтось. — Пожартував, і досить!

— Та я не жартую, братики! Я справді не знаю, які це гроші.

— Досить, досить! Ти ще скажеш, що з Місяця до нас упав.

— Ні, братики, чому ж із Місяця! Я прилетів до вас із Землі.

— Ну, це ти не зовсім вдало придумав, — додав той, що був стрижений. — А ми з тобою тоді де? Ми ж із тобою і є на Землі.

— Та ні, братики, ви на Місяці.

— Оце дає! — засміявся той, що був без сорочки. — А Місяць, по-твоєму, де? Місяць же навколо Землі. Он де: вгорі! — Він показав угору голкою, яку тримав у руці. — Місяць — це твердь небесна, а Земля — твердь земна! Про це в кожній книжці написано. А Земля: наша, ніби дзига, обертається всередині Місяця. Зрозумів?

— Це я знаю, — відповів Незнайко. — Я тільки не знав, що ця ваша Земля теж називається Землею. Я кажу вам про іншу Землю, про планету, яка міститься там, далеко, за цим вашим зовнішнім Місяцем.

— То ти, значить, прилетів до нас відтіля? — з удаваним подивом спитав стрижений.

— Відтіля, — підтвердив Незнайко.

— Он як: — покрутив головою стрижений. — Так ти піди скоріше, братику, вмийся, а то ти дуже замурзався, поки летів.

Незнайко підійшов до раковини й почав умиватися під краном. А коротульки засперечалися між собою. Одні доводили, що Незнайко навмисне придумує різні небилиці, щоб збити з пантелику поліцію; другі казали, що він просто дурник і верзе, що спаде на думку; треті вирішили, що він божевільний. Той, що був без сорочки, запевняв усіх, що Незнайко, видно, з глузду з'їхав, начитавшись книжок, а в книжках і справді писано, що за зовнішнім Місяцем є якісь величезні планети й зірки, на яких теж нібито живуть коротульки. От він, напевне, і уявив собі, що прилетів до нас з такої планети. Божевільні завжди вдають із себе якихось великих людей, знаменитостей або відважних мандрівників.

У цей час Незнайко кінчив умиватися і спитав:

— А де тут у вас рушничок?

— Іще чого захотів! — фиркнув стрижений. — Тут тобі каталажка, а не готель. Зрозумів? Такої розкоші, як рушник, тут не дають.

— Як же витертись?

— Висохнеш і так. От якщо хочеш, посидь біля грубки й висохнеш.

Незнайко підсів до коротульок, що грілися біля грубки. Стрижений теж сів поруч.

— То ти й справді не знаєш, які бувають гроші? — спитав він Незнайка.

— Справді не знаю, — відповів Незнайко.

— Тоді треба тобі показати.

Стрижений дістав з кишені кілька мідних монеток.

— Ось дивися, — сказав він. — Ця найменшенька монетка зветься сантик, а оця, трошки більша, — два сантики; ось іще така монетка — теж два сантики, ось іще дві монети по п'ять сантиків, бачиш? Усього, значить, у мене п'ятнадцять сантиків. А сто сантиків складають один фертинг.

— А навіщо вони, ці сантики? — спитав Незнайко.

— Як — навіщо? — здивувався стрижений. — За них можна купити що захочеш.

— Як це — купити? — не зрозумів Незнайко.

— Ну й дурень! Купити — це купити, — пояснив стрижений. — От, наприклад, у тебе є капелюх, а в мене, бачиш, п'ятнадцять сантиків. Я тобі даю п'ятнадцять сантиків, а ти мені даєш свій капелюх. Хочеш?

— Нащо ж мені віддавати капелюх? — відповів Незнайко. — Капелюх можна носити на голові, а з сантиками що робити? Вони мідні і якісь круглі.

— От і видно, що ти круглий осел! У кого є сантики, той усе може купити. Ось ти, наприклад, їсти хочеш?

— Поки що не хочу.

— Ну, скоро захочеш. А захочеш, то що робитимеш? Будуть у тебе гроші — купиш харчів. А нема грошей — сиди голодний.

— Погоджуйся, — шепнув Незнайкові коротулька з довгим чубом на лобі. — Стрига діло каже. А ми з тобою на п'ятнадцять сантиків купимо картоплі й будемо пекти в приску. Знаєш, яка це смакота!

— Правильно! — підхопив Стрига. — Бери гроші, поки даю. П'ятнадцять сантиків добра ціна за такий капелюх. Тобі все одно ніхто більше не дасть.

Кажучи так, він зірвав з Незнайка його голубий капелюх і всунув у руку монетки.

— Бери, бери, не сумнівайся! — усміхнувся чубатий. — Зараз ми з тобою картопельки купимо й поїмо на славу!

— А де брати картоплю? — спитав Незнайко.

— Ти давай сюди гроші, а я все влаштую. Тут, знаєш, усе-таки тюрма, а не гастрономічний магазин.

Чубатий узяв у Незнайка монетки. Десять сантиків він непомітно сунув собі в кишеню, а п'ять сантиків затис у кулаці і, підійшовши до дверей, стиха тричі стукнув. Брязнув замок. Двері прочинилися, і в них заглянув уже знайомий нам поліцейський Дригль.

— Слухай, Дриглю, — зашепотів чубатий, — продай, братику, картопельки на п'ять сантиків. Ми хочемо маленький бенкет влаштувати, новачка картопелькою пригостити.

— Гаразд, давай монету, — пробурчав Дригль.

Чубатий віддав йому монетку. Двері зачинилися.

Через якийсь час вони знов одчинились, і Дригль всунув чубатому паперовий пакет з картоплею.

— Бачив, як треба? З грішми, братику, ніде не пропадеш! — чваньковито сказав чубатий і висипав з пакета картоплю на підлогу біля грубки.

— Що це? — здивовано спитав Незнайко.

— Як — що? Сам бачиш — картопля.

— Чого ж вона така крихітна?

Картопля справді була дуже дрібна. Кожна картоплина завбільшки з квасолину. Незнайко дивився на неї, дивився, і його навіть почав розбирати сміх. Стрига перезирнувся з коротульками і крадькома покрутив пальцем біля свого лоба, немовби кажучи цим, що Незнайко з'їхав з глузду.

А чубатий сказав:

• Предыдущая
• 25/92
• Следующая