Дунайські ночі - Авдеенко Александр Остапович - Страница 18

• Предыдущая
• 18/61
• Следующая

Він підвів голову. Темне волосся блищало від брильянтину. Ку, посміхаючись, дивився, як пришвартовується корабель. Руки схрещені на грудях, ноги широко розставлені, очі прикриті темними окулярами, в роті сигарета.

— Жива реклама американського способу життя, — сказав супровідник, все ще невесело посміхаючись. — Бос першої величини! Копія знаменитого монумента у Вашінгтоні. Ну, Раф, кепські твої справи. Там, де виринає цей чин, жди сенсацій. А втім, тобі тепер плювати на нього. Звільнять, то звільнять. Спокійно питимеш каву. Доживеш до ста років і помреш своєю смертю.

Картер мовчав. Він пильно дивився на містера Ку. Дивився на цю поважну персону, довірену особу генерала Крапса, і його серце наповнилося гострою заздрістю. Цей Ку ще зовсім молодий, а вже впливовий. Має високий ранг і не менш високу кваліфікацію.

Та Картер не тільки заздрив цьому щасливчику. Він ще й боявся його. Особливий інспектор «Бізона», мабуть, приїхав сюди не лише для того, щоб виявити високу честь резидентові, який провалився. Для цієї місії могли вибрати працівника іншого профілю. Спеціальна служба ЦРУ справді з'являється лише там, де треба відновити належний порядок у секретних справах або притягти до відповідальності у чомусь винних співробітників.

Поки в салоні першого класу поліцейські чиновники штампували паспорти тих, хто мав шведські візи, і видавали транзитним пасажирам контрольні талони, поки спускали корабельний трап, Картер повторював у пам'яті мотивування, які б виправдали його. Ні в чому він не винен! Бездоганний і свято відданий зірчасто-смугастому прапору. Помилився, але трошки, в межах дозволеного.

Забронювавшись з усіх боків, Картер зійшов з корабля і став перед інспектором.

Даремно він мучився, шукаючи собі виправдань. Містер Ку зустрів його як переможця, друга і брата.

— Здрастуйте, дорогий Раф! Незважаючи ні на що, ви чудово виглядаєте. Радий бачити вас і першим вітати. Шеф шле свої найщиріші привітання.

Він тиснув руку Картера, плескав його по плечу.

— Ну й дісталося ж вам, Раф. Бідолаха! — Не співчуття, а захоплення було в голосі і погляді інспектора. — Таке пережити, стільки набратися лиха!.. Уявляю ваш відчай.

Забутий Шарп нагадав про себе.

— Сер, маю честь вітати вас!

Інспектор неквапливо обернувся до супровідника, недбало кивнув і ввічливо сказав:

— І я вас вітаю.

— Це й усе, сер?

— А що вам потрібно ще?

— Я думав, ви подякуєте мені за те, що я доставив у цілості таку швидкопсувну особу.

— Дякую насамперед за гумор.

Інспектор поплескав супровідника по плечу і сів за кермо. Ласкаво кивнувши головою, він запросив Картера сісти поруч. Мотор загув, і машина виїхала на вузьку портову дорогу, прокладену між лінією причалу і скелястою кручею, на якій розкинувся старий заповідний куточок Стокгольма.

— Нам з вами, Раф, наказано не пізніше як завтра прибути до резиденції генерала Крапса, — сказав містер Ку. — А ви, містер Шарп…

— Так, сер, я знаю свої обов'язки. Підвезіть мене, будь ласка, на Королівську вулицю, до Карлтон-готелю.

Машина піднялася на комбінований двоповерховий міст, проминула шлюз і спустилася на іншу частину затоки, де починалася центральна стара частина міста, так зване Сіті. — Промайнули величезну автомобільну стоянку з лічильниками, похмурі будинки газет, міністерства, готель, пам'ятник якомусь шведському королю.

Картер сяючими очима вдивлявся в знайомий і завжди привабливий Стокгольм.

Вулиці, провулки, жовті миготливі світлофори, оранжеві, голубі, лимонні тенти, райдужний потік людей, вітрини з манекенами, одягнутими і взутими у все італійське, вітрини з найтоншою, французького виробництва, білизною, вітрини з голландськими тюльпанами, вітрини, забиті боксами американських сигарет «Кемел» і «Вінстер», пляшками з італійським вермутом «Чінзано» і «Мартіні», з шотландським віскі, туніським виноградом, португальськими креветками і лангустами, цейлонськими кокосовими горіхами, індійськими солодощами, іспанським хересом, вітрини, за якими виблискують західнонімецькі і американські мерседеси, «оппелі», кадилаки і форди.

Картер все більше й більше веселішав, споглядаючи ці, милі його серцю, картини. Боже мій, як йому потрібно все це бачити, щоб почувати себе повноцінною людиною!

Російський полковник там, в Ужгороді, під час дискусії все це охарактеризував як «ворожі істоти». Що ж ворожого у цих речах?

Кадилак зупинився на гомінливому перехресті Свеавеген і Кунсгаген, біля величезного рекламного щита. Молода жінка, ідеал шведської краси — шовковисто-біле, спадаюче на плечі волосся, голубі, як шхери, очі, сяючі зуби, відкрита посмішка, — заглядала в душу Картера і питала: «Невже ви ще не бачили Інгрід Бергман у новій ролі? — Картер посміхнувся, з зусиллям відриваючи погляд од реклами. — І це теж «ворожа істота»?»

Тоненькі стрункі шведки, одягнені з великим смаком, в архімодних кольорових капелюшках, глибоко насунутих на біляві голівки, темноокі красуні, затягнуті і підтягнуті, що дзвінко вистукують каблучками, лишають позад себе невидиму пахучу доріжку паризьких духів. Шведки, поруч з якими і чудові парижанки, не кажучи вже про американок, виглядали б старомодними, ці сучасні королеви, які заповнювали вулиці Стокгольма, розпалили уяву Картера. Ох, як гульне ж він сьогодні, надолужить утрачене… Навіть у багатій Швеції за долари можна купити якщо не Інгрід Бергман, то добру її копію.

Черговий червоний світлофор, чергова зупинка в потоці машин. У відкрите вікно кадилака ввірвалася запаморочлива хвиля повітря, насиченого пряним запахом добре підсмаженої, добре змолотої кави.

Картер посміхнувся, повернув голову і побачив колоніальну крамницю, двері якої передбачливий господар завжди тримав відчиненими.

Не лишився байдужим до аромату кави і містер Ку. Він підморгнув Картеру.

— Тільки заради цього запаху варто жити! Га?

Коли Шарп вийшов з машини, містер Ку зразу ж запитав:

— Ви, звичайно, здивувалися, що вас зустрів саме я?

— Одверто кажучи, так.

— І погано про мене подумали?

— Ні. Навпаки, я подумав про вас добре.

— Невже?.. Дивно. Про мене мало хто думає добре. Але мене це не обходить. Така служба.

— Сер, мене чекають неприємності? — помовчавши, похмуро запитав Картер.

— Без паніки, Раф! Попереджаю: служба розслідування не займатиметься вами. Така вказівка зверху.

— Чому? А я хотів…

— Ми знаємо все. Не ломіться у відчинені двері.

— Он як! — Камінь, що душив серце Картера, впав.

— Більше того, — вів далі Ку, — шеф, посилаючи мене сюди, попередив, щоб я не здумав, навіть у завуальованій формі, під виглядом дружньої бесіди, вчинити вам допит.

«Боже мій, — подумав Картер. — Я, здається, виходжу з цієї історії біліший од білого».

Навіть над входом у пекло, за свідченням Данте, написано дуже стримане попередження: «Хто йде сюди, облиш усі надії!»

Над входом в Сі-Ай-Ей, над незліченними норами цього заплутаного, недоступного сонячним променям лабіринта, виритого під Європою і Америкою, Азією і Африкою, викарбувано попередження: «Хто йде сюди, забудь, що ти людина».

Дай руку, читачу, зайдемо в таємне з таємних американської розвідки.

Центральне розвідувальне управління США міститься, як указано в багатьох довідкових і телефонних книгах, у Вашінгтоні, на 24-й стріт. Але це не зовсім так. У порівняно невеликому цегляному будинку на 24-й вулиці Вашінгтона міститься лише одна з філій Сі-Ай-Ей, найменш важлива навіть з тих, які мають не засекречену адресу. Та весь штат ЦРУ, його численні конспіративні служби, якими він керує, не вмістилися б і в тисячі таких будинків, як на 24-й стріт.

Керівництво шпигунськими центрами здійснюється з оперативного управління ЦРУ. В системі цього архіважливого управління є архіважливий «Відділ таємних операцій», «Departament of Covert Activities».

• Предыдущая
• 18/61
• Следующая