Народні Думи - Автор неизвестен - Страница 22

• Предыдущая
• 22/32
• Следующая

Свою голоту наповняти,

По битому тарелю на місяць жалования давати». От тогді-то Хмельницький як похваливсь,

Так гаразд-добре й учинив:

Город Сороку у неділю рано за добіддє взяв,

На ринку обід пообідав,

К полудній годині до города Січави припав,

Город Січаву огнем запалив І мечем ісплюндрував.

От тогді-то інії січавці гетьмана Хмельницького у вічі

не видали,

Усі до города Ясси повтікали,

До Василя молдавського істиха словами промовляли:

«Ей, Василію молдавський,

Госйодарю наш волоський!

Чи будеш за нас одностайне стояти?

Будем тобі голдувати;

Коли ж ти не будеш за нас одностайне стояти,

Будем іншому пану кров’ю вже голдувати».

От тогді-то Василь молдавський,

Господар волоський,

Пару коней у к-олясу закладав,

До города Хотині од’їжджав,

У Хвилецького-капітана станцією стояв.

Тогді ж то од своїх рук листи писав,

До Івана Потоцького,

Кроля польського, посилав:, ¦

«Ей, Івану Потоцький,

Кролю польський!

Ти ж бо-то на славній Україні п’єш-гуляєш,

А об моїй ти пригоді нічого не знаєш;

Що ж то в вас гетьман Хмельницький, русин,

Всю мою землю волоську обрушив,

Все моє поле коп’єм ізорав,

Усім моїм волохам, як галкам,

З пліч головки познімав;

Де були в полі стежки-доріжки,—

Волоськими головками повимощував,

Де були в полі глибокії ДОЛИНИ,—'

Волоською кров’ю повиповнював».

От тогді-то Івану Потоцький,

Кролю польський,

Листи читає,

Назад одсилає,

А в листах приписує:

«Ей, Василію молдавський,

Господарю волоський!

Коли ж ти хотів на своїй україні проживати,

Було тобі Хмельницького у вічнії часи не займати.

Бо дався мені гетьман Хмельницький гаразд-добре знати? У первій войні — .

На Жовтій Воді —

П’ятнадцять моїх лицарів стрічав,

Невеликий їм одвіт оддав —

Всім, як галкам, з пліч головки поздіймав,

Трьох синів моїх живцем узяв,

Турському султану в подарунку одіслав,

Мене, Йвана Потоцького,

Кроля польського,

Три дні на прикові край пушки держав.

Ані пить мені, ні їсти не дав.

То дався мені гетьман Хмельницький гаразд-добре знати, Буду його во вік вічний пам’ятати!»

От тогді-то Хмельницький помер,

А слава його козацька не вмре, не поляже!

Теперешнього часу, господи, утверди і подержи Люду царського І всім слухающим,

І всім православним християнам,

Сьому домодержавцю,

Хазяїну й хазяйці,

Подай, боже, на многа літа!

ІВАН БОГУН

У Вінниці на границі,

Під могилою над Бугом-рікою —<

Там стояв Іван Богун вільницький Під обителем-монастирем кальницьким. Під кальницькою обителлю Богун стояв,

Із турками-пашами,

Крулевськими ляхами,

Камлицькими князями Богун воював!

Силу він ляхів-турків стріляв І шабельками рубав,

На аркан забирав,

В річку Буг їх утопляв.

А ляський круль І турецький коноїд-паша,

Нехрещена душа,

Силу війська збирали Івана Богуна і його військо Хмарою бусурменською обступали.

Веселились ляхи-турки,

Круль і князь раділи,

Що обложили Богуна на довгі неділі.

Обступили ляхи-турки,

Кругом обложили,

Козаченьків Богунових голодом морили.

Три тяжкі неділі Богун з військом У тяжкій облозі бував...

Од свого ума білими руками Хмельницькому листа писав,

Богун у Хмельницького батьківської поради пи Та собі підмоги з Чигрина прохав:

«Просю бога й тебе,

Дай помочі, порадь і повесели нас!..

Бо вже нас ляхи й турки обступають,

Кругом знаменами своїми обкидають,

І кругом нас облягають,

І дуже сильно побіждають».

Як Хмельницький цеє зачуває,

До Вінниці за штири доби прибуває, його військо гетьманськеє морем нахлинає, Турецько-польське крульське військо зничтожає, Богуна з козаками з неволі визволяє.

А сам Хмельницький До Богуна під’їжджає І словами промовляє:

«Не сам бог вас спасав —

І я не менше помагав!»

Іван Богун відмовляє:

«Слава богу і хвала гетьману,

Що не дав нас у неволю,, ляхам на поталу!»

Все козацтво І вояцтво У ряди ставало,

На всі голоси кричало,

Промовляло,

А кобзарі грали,

В струни дотинали Та Богдана із Богуном Піснями хваляли!

ПОВСТАННЯ ПРОТИ ПОЛЬСЬКИХ ПАНІВ

Ой чи добре пан Хмельницький починав,

Як з берестецького року всіх панів-ляхів на Вкраїну На чотири місяці висилав

І велів панам-ляхам на Вкраїні чотири місяці стояти,

Ані козаку, ні мужику ні жадної кривди починати.

Де вже ж пани-ляхи на Вкраїні три місяці стояли;

Стало на четвертий місяць повертати.

Стали пани-ляхи способ прибирати:

Од козацьких, од мужицьких комор ключі одбирати,

Над козацьким, над мужицьким добром

господарями знаходжатись,

То вже де бідний козак Розгадає п’ятак,

То нельзя по улиці пойти погуляти,

Ш,об у корчмі п’ятак прогуляти.

То вже не один козак, доброго клича

і луччої руки, один шостак розгадав, Да й той к катовій матері у корчмі прогуляв:.

То вже ж, каже, лях містом іде,

Як свиня, ухом веде;

То лях до корчми приходжає,

Як свиня, ухо до корчми прикладає,

А слухає лях, що козак про ляхів розмовляє.

То лях у корчму убігає І козака за чуб хватає,

То козак козацький звичай знає:

То будто до ляха- медом-вином

і оковитою горілкою припивав,

А тут ляха за чуб хватає,

І скляницею межи очі морськає,

І келепом по ребрам торкає:

«Не лучче б тобі, ляше, преуражий. сину,

На Вкраїні з жінкою спати,

Аніж в^ корчму входжати?

Да вже ж на Вкраїні не одна жінка курку зготувала,

Тебе, ляха, кручого сина, на ніч чекала!»

То вже ж, каже, козаки й мужики У неділю рано, богу помолившись, ласти писали,

В листах добре докладали І до. пана Хмельницького у Полонне посилали:

«Ей, пане Хмельницький,

І отамане чигиринський,

І батько козацький!

Звели нам під москалей тікати

$.бо звели нам з ляхами бунт великий зривати!»

То Хмельницький листи читає,

^!Д,о козаків, словами промовляє:

«Ей, стійте, діти, іПаду ждіте!.

Йе благословляю вам ні під москаля тікати,

Ні з ляхами великого бунту зривати».

То вже ж Хмельницький до козаків приїжджає І словами промовляє:

«Ей, нуте, діти, по три, по чотири з куренів вставайте,

І до дрючків і до голобель хватайте,

І ляхів-панів у нічку у Четвертеньку так,

як кабанів, заганяйте!» То вже ж із куренів по три, по чотири вставали,

До дрючків і до оглобель хватали,

І ляхів-панів так, як кабанів,

у нічку у Четвертеньку заганяли, ¦То вже ж один козак лугом біжить,

Коли дивиться у кущ, аж кущ дрижить;

Коли дивиться у кущ, аж у кущі лях, як жлукто, лежить. То козак козацький звичай знає,

Із коня вставає,

І ляха за чуб хватає,

І келепом по ребрах торкає,

То лях до козака словами промовляє:

«Лучче б, козурю, могли мої очі на потилиці стати,

Так би я міг із-за річки Вісли на Вкраїну поглядати».

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МИР І НОВЕ ПОВСТАННЯ ПРОТИ ПОЛЬСЬКОЇ шляхти

Ей чи гаразд, чи добре наш гетьман Хмельницький учинив, Що з ляхами, з мостивими панами, у Білій Церкві замирив? Да велів ляхам, мостивим панам, по козаках, по мужиках

стацією стояти,

Да не велів великої стації вимишляти.

То ще ж то ляхи, мостивії пани, по козаках і по мужиках

стацією постали,

Да великую стацію вимишляли.

Од їх ключі поодбирали,

Да стали над їх домами господарями.

Хазяїна на конюшню одсилає,

А сам із його жоною на подушках почиває.

То козак, альбо мужик, із конюшні приходжає,

• Предыдущая
• 22/32
• Следующая