Народні Думи - Автор неизвестен - Страница 21
- Предыдущая
- 21/32
- Следующая
Ще б нас могли ляхи, мостивії пани,
за білозорів почитати». От тогді-то Хмельницький як сії слова зачував,
Так на кума свого Барабаша велике пересердіє мав,
Сам на доброго коня сідав,
Слугу свого повіреного з собою забирав,
От тогді-то припало йому з правої руки
Чотири полковники:
Первий полковниче — Максиме ольшанський,
А другий полковниче — Мартине полтавський,
Третій полковниче — Іване Богуне,
А четвертий — Матвіє Бороховичу.
От тогді-то вони на славну Україну прибували,
Кролевські листи читали,
Козакам козацькі порядки давали.
Тогді-то у святий день, у божественний, у вовторник Хмельницький козаків до сходу сонця пробуджає І стиха словами промовляє:
«Ей, козаки, діти, друзі, молодці!
Прошу я вас, добре дбайте, од сна уставайте,
Руський оченаш читайте,
На лядські табори наїжджайте,
Лядські табори на три часті розбивайте,
Ляхів, мостивих панів, упень рубайте,
Кров їх лядську у полі з жовтим піском мішайте,
Віри своєї християнської у поругу вічні часи не подайте!» От тогді-то козаки, друзі, молодці, добре дбали,
Од сна уставали,
Руський оченаш читали,
На лядськії табори наїжджали,
Лядськії табори на три часті розбивали,
Ляхів, мостивих панів, упень рубали,
Кров їх лядську у полі з жовтим піском мішали,
Віри своєї християнської у поругу вічні часи не подали.
От тогді-то Барабаш, гетьман молодий, конем поїжджає, Плаче-ридає і стиха словами промовляє:
«Ей, пане-куме, пане Хмельницький,
пане писарю військовий! Нащо б тобі кролевські листи у пані Барабашевої визволяти Нащо б тобі козакам козацькі порядки давати?
Не лучче б тобі з нами, із ляхами,
З мостивими панами,
Хліб-соль з упокоєм уживати?»
От тогді-то Хмельницький Стиха словами промовляє:
«Ей, пане-куме, пане Барабашу, пане гетьмане молодий! Як будеш ти мені сими словами докоряти,—
Не зарікаюсь я тобі самому з пліч головку,
як галку, зняти, Жону твою і дітей у полон живцем забрати,
Турському салтану у подарунку одослати».
От тогді-то Хмельницький, як сі слова зговорив,
Так гаразд-добре й учинив:
Куму свойому Барабашеві, гетьману молодому,
З пліч головку, як галку, зняв,
Жону його і дітей живцем забрав,
Турському салтану у подарунку одослав, ¦
З того ж то часу Хмельницький гетьманувати став.
От тогді ж то козаки, діти, друзі, молодці,
Стиха словами промовляли:
«Ей, гетьмане Хмельницький,
Батю наш, Зинов Богдане чигиринський!
Дай, боже, щоб ми за твоєю головою пили да гуляли, Віри своєї християнської у поругу вічні часи не подали!» Господи, утверди люду царського,
Народу християнського,
Всім слухающим,
Всім православним християнам Пошли, боже, много літ!
ПЕРЕМОГА КОРСУНСЬКА
Ой обозветься пан Хмельницький,
Отаман-батько чигиринський:
«Гей, друзі-молодці,
Браття, козаки-запорожці!
Добре дбайте, барзо гадайте,
Із ляхами пиво варити зачинайте:
Лядський солод — козацька вода,
Лядські дрова — козацькі труда».
Ой з того пива
Зробили козаки з ляхами превеликеє диво.
Під городом Корсунем вони станом стали,
Під Стеблевом вони солод замочили,
Ще й пива не зварили,
А вже козаки Хмельницького з ляхами барзо посварили.
За ту бражку
Зчинили козаки з ляхами велику драчку;
За той молот
Зробили ляхи з козаками превеликий колоті А за той не знать-який квас
Не одного ляха козак, як би скурвого сина, за чуба стряс* Ляхи чогось догадались,
Від козаків чогось утікали,
А козаки на ляхів нарікали:
«Ой ви, ляхове,
Пеські синове!
Чом ви не дожидаєте,
Нашого пива не допиваєте?»
Тогді козаки ляхів доганяли,
Пана Потоцького піймали,
Як барана, зв’язали
Та перед Хмельницького-гетьмана примчали.
«Гей, пане Потоцький!
Чом у тебе й досі розум жіноцький?
Не вмів ти єси в Кам’янськім Подільці пробувати,
Печеного поросяти,
Куриці з перцем та з шапраном уживати,
А тепер не зумієш ти з нами, козаками, воювати І житньої соломахи з тузлуком уплітати.
Хіба велю тебе до рук кримському хану дати,
Щоб навчили тебе кримські нагаї сирої кобилини жувати!» Тогді ляхи чогось догадались,
На орендарів нарікали:
«Гей ви, орендарове,
Поганські синове,
Нащо то ви великий бунт-тривоги зривали,
На милю по три корчми становили,
Великії мита брали:
Від возового —
По півзолотого,
Від пішого — по два гроші,
А ще не минали сердешного старця —
Відбирали пшоно та яйця.
А тепер ви тії скарби збирайте Та Хмельницького єднайте,
А то як не будете Хмельницького єднати,
То не зарікайтесь за річку Віслу до Полонного прудко
тікати».
Орендарі чогось догадались,
На річку Случу тікали.
Которі тікали до річки Случі,
То погубили чоботи й онучі;
А которі до Прута,
То була від козаків Хмельницького доріженька барзо крута. На річці Случі Обломили міст ідучи,
Затопили усі клейноди І всі лядські бубни.
Которі бігли до річки Росі,
Тб зосталися голі й босі...
іртсе, панове-молодці,
Над Полонним не чорна хмара вставала,—¦
Не одна пані-ляшка удовою зосталась,
Озоветься одна пані-ляшка:
«Нема мого пана Яна!
Десь його зв’язали козаки, як би барана,
Та повели до свого гетьмана».
(Ззоіеться друга пані-ляшка:
«Нема мого пана Кардаша!
Десь його Хмельницького козаки повели до свого коша», Озбвеїься Іретя пані-ляшка:
«Нема мого пана Якуба!
Десь Хмельницького козаки.
Тй, либонь, повісили його десь на дубі».
ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ І ВАСИЛІЙ МОЛДАВСЬКИЙ
(Похід в Молдавію)
Як із низу із Дністра тихий вітер повіває,
Бог святий знає, бог святий і відає,
Що Хмельницький думає-гадає.
Іогді ж то не могли знати ні сотники, ні полковники, Ні джури козацькії,
Ні МуМі громадськії,
Що наш пан гетьман Хмельницький,
Батю Зинов Богдану чигиринський У городі'Чигрині задумав вже й загадав: Дванадцять пар пушок вперед себе одіслав,
А ще сам з города Чигрина рушав;
За їм козаки йдуть,
Яко ярая пчола, гудуть;
Которий козак не міє в себе шаблі булатної,
Пищалі семип’ядної,
Той козак кий на плечі забирає,
За гетьманом Хмельницьким
Ув охотне військо поспішає!
От тогді ж то, як до річки Дністра прибував,
На три часті кЬзаків переправляв,
А ще до города Сороки прибував,
Під городом Сорокою шанці копав,
У шанцях куренем стояв,
А ще од своїх рук листи писав,
До Василія молдавського посилав,
А в листах приписував:
«Ей, Василію молдавський,
Господарю волоський!
Що тепер будеш думати й гадати:
Чи будеш зо мною биться,
Чи мириться?
Чи города свої волоські уступати,
Чи червінцями полумиски сповняти?
Чи будеш гетьмана Хмельницького благати?» Тогді ж то Василій молдавський,
Господар волоський,
Листи читає,
Назад одсилає,
А в листах приписує:
«Пане гетьмане Хмельницький,
Батьку Зинов Богдану чигринський!
Не буду я з тобою ні биться,
Ні мириться,
Ні городів тобі своїх волоських уступати,
Ні червінцями полумисків сповняти:
Не лучче б тобі покориться меншому,
Нєнужлі мені тобі, старшому?»
От тогді ж то Хмельницький, як сії слова зачував, Так він сам на доброго коня сідав,
Коло города Сороки поїжджав,
На город Сороку поглядав Іще стиха словами промовляв:
«Ей, городе, городе Сороко!
Ще ти моїм козакам-дітям не заполоха,
Буду я тебе доставати,
Буду я з тебе великії скарби мати,
- Предыдущая
- 21/32
- Следующая
