Капітан Зірвиголова - Буссенар Луи Анри - Страница 19

• Предыдущая
• 19/63
• Следующая

Десь поблизу був вокзал. А він усе йшов і йшов, переслідуваний смачним запахом, що доносився із судків, лоскочучи ніздрі.

«А чи не сісти пообідати? — подумав він. — Мій шлунок уже давно забув про устриці, і я голодний, мов акула».

Він проходив біля самотнього котеджу, оточеного легкою дротяною огорожею, біля підніжжя якої пишно розрослася висока запашна трава.

Тепла ніч, місяць… Як чудесно жити на світі! Особливо втікачеві, який щасливо вирвався з страшного каземату на понтоні.

Умостившись на траві, Зірвиголова відкрив судки, вийняв звідти свіжий хліб, ніжний і соковитий ростбіф, півкурчати, сир, дві пляшки елю та інші делікатеси, що незаперечно свідчили про різноманітність гастрономічних смаків солдатів її величності.

З жадібністю справжнього ненажери він накинувся на їжу, запив її чималою порцією вина і прийшов до висновку, що перше чудове, а друге просто-таки божественне. Наївшись досхочу, він заснув сном праведника.

Розбудив його, вже на світанку, несамовитий собачий гавкіт. Жан відчув себе бадьорим і веселим. Він потягнувся і раптом побачив, як по той бік загорожі датський дог люто вишкіряє на нього ікла. У нижньому поверсі котеджу відчинилися двері, і в сад вийшла стара леді, висока, сухорлява, сива, з довгим, осідланим окулярами носом, з величезними зубами, схожими на кості доміно, не менших розмірів руками і ногами, — одним словом, справжня англійка.

Побачивши, що до нього наближається стара леді, Зірвиголова в думці сказав собі:

«Ну, тепер держися, старий!»

А стара леді, погладивши і заспокоївши лагідним словом собаку, звернулася до нього:

— Хто ви і що вам треба, дитино моя?

Зірвиголова зробив реверанс, опустив очі і, набравши скромного вигляду, що так пасував йому, писклявим фальцетом відповів:

— Я нещасна служниця, міледі… Пани прогнали мене…

— Завіщо?

— Я наливала гас у лампу і ненароком розлила його, гас спалахнув. Весь будинок згорів би, якби не ці бідолашні руки, які я попекла, гасячи вогонь… Ні, ви тільки гляньте на них, міледі!

— О так, це жахливо! — співчутливо сказала стара леді.

— І, незважаючи на це, мене вигнали, не заплативши ні шилінга, не давши мені білизни, майже без одягу!

— Жорстокі люди!.. Але чому ви так погано розмовляєте англійською мовою? — недовірливо спитала стара.

— Дуже просто, міледі: я з Канади, а батьки мої французи за походженням. І ми ніколи не розмовляємо дома по-англійському… Моє ім'я Жанна Дюшато. Я народилася в Сен-Боніфасі, недалеко від Вінніпега.

— Що ж мені з вами робити, дитино моя? Хочете піти до мене в служниці?

— Як мені дякувати вам, міледі?!

От як славетний Брейк-нек, відважний капітан Зірвиголова, обернувся на служницю місіс Адамс, старої леді з Саймонстауна.

Чого тільки не трапляється в житті!

Не бачачи іншого виходу, Зірвиголова змушений був примиритися з більш ніж скромним становищем. Правда, та легкість, з якою він видав себе за дівчину, трохи здивувала його, а може, навіть вразила десь у глибині душі самолюбство.

Подумайте тільки: капітан розвідників, герой облоги Ледісміта, солдат, втікач з полону — і раптом служниця!

Але події відбувалися з такою швидкістю, що в нього невистачало часу замислюватися.

Стара леді вже ввела його в будинок.

— Я платитиму вам один фунт на місяць. Згодні?

— На старому місці мені платили півтора, — не моргнувши, відповіла фальшива Жанна Дюшато. — Та леді так мені подобається, що я згодна і на фунт.

— Чудово. Плаття у вас ще досить чисте, лишайтесь у ньому. Я дам вам білизну, черевики і чепчик… Так, так, ви носитимете чепчик. Я на цьому наполягаю. А чому ви так коротко обстрижені?

— У мене був сонячний удар, і коси заважали прикладати лід, довелось їх одрізати. О, якби ви тільки бачили, міледі, які вони були довгі і товсті! А якого красивого золотистого кольору! Я так сумувала!..

— Годі, годі! Чи ви не кокетка часом? Не терплю їх!

— Я?! Кокетка?.. Господь з вами, міледі! Я не ношу навіть корсета.

— І добре робите! Дівчина вашого класу повинна бути скромна, працьовита, бережлива, віддана своїм панам…

— Сподіваюсь, міледі скоро переконається, що в мене є всі ці якості.

— Чудово!.. Ось кухня! Приготуйте чай.

Це завдання — справжня дурниця для капітана Зірвиголови: під час перебування в Клондайку він набув неабияких кулінарних знань.

Перший успіх на новому полі діяльності! Чай заварено прекрасно, тости^[37] запечено в міру, шинку нарізано тонкими, як мереживо, шматочками, а згущене молоко розведено водою в належній пропорції.

Чепчик, надітий на занадто довге для чоловіка і трохи кучеряве волосся, — новий успіх!

Коли Зірвиголова залишався на самоті, він старанно вивчав перед дзеркалом усі повадки служниць: як надавати сумирного виразу обличчю, опускати очі і не зсувати набакир звичним чоловічим рухом свій більш ніж скромний головний убір.

Переодягання вдалося на славу! У цій високій і дужій, трохи незграбній, мовчазній, соромливій дівчині, яка охоче бралася за всяку роботу, важко впізнати молодого борця за незалежність Трансваалю. Справжня знахідка оця служниця, митець на всі руки.

О ви, герої трагічних пригод у «Крижаному пеклі» — Леон Фортен, Поль Редон, Лестанг, Дюшато, Марта Грандьє, справжня Жанна Дюшато, та інші — подивилися б ви на вашого Жана, мисливця на ведмедів, переможця бандитів «Коричньової зірки», в кумедному вигляді служниці!

Або ви, відважні Молокососи і мужні бури, що оплакували найсміливішого із сміливців — капітана Зірвиголову! Що стало б з вами, коли б ви побачили, як він у сніжнобілому чепці, зав'язаному бантиком під підборіддям, у спідниці до п'ят і фартушку орудує біля печі, біжить на дзвінок і відповідає своїм фальцетом: «Так, міледі… Ні, міледі…»

Неважко уявити, який шалений вибух реготу викликав би у вас цей маскарад, що замінив драму воїнського життя. А тимчасом для самого Жана Грандьє в цьому не було нічого забавного.

Дні минали за днями, не вносячи ніяких змін в його безглузде і сповнене риску існування, яке кожну мить при найменшій помилці з його боку погрожувало перетворитися на справжню катастрофу.

Для людини більш проникливої, ніж стара леді, досить було б одного незграбного руху або випадкової нотки чоловічого голосу, щоб зараз же розгадати таємницю, приховану від місіс Адамс. А це потягло б за собою страшні для втікача наслідки.

На щастя, завжди мовчазна і чимсь стурбована, а часто й зажурена стара леді жила зовсім самотньо. Провізію їй доставляли додому. Єдине, що робила затворниця, — старанно читала описи воєнних дій у місцевих газетах.

Терпець Жана уривався. З дня на день йому ставало все важче переносити «принади» свого безглуздого становища, безутішність якого він відчував дедалі гостріше, його тягло на поле бою, звідки до нього долітали уривчасті звістки про нові перемоги, здобуті його друзями бурами.

Але як втекти з Саймонстауна без грошей, без одягу? Як пройти через всю Капську Землю, обдурити підозру, яку викликав до себе кожний іноземець, і уникнути чіпких лап поліції?

Лишатися служницею місіс Адамс? Ні! Краще вмерти! Краще сто разів умерти, тільки не це!

На шістнадцятий день свого перебування у місіс Адамс Жан Грандьє вже ладен був зробити божевільний крок, коли раптом до нього з'явився несподіваний рятівник в особі телеграфіста.

Телеграма для старої леді!

Вона гарячково розгорнула її, прочитала і напівпритомна впала на кушетку.

• Предыдущая
• 19/63
• Следующая