Капітан Зірвиголова - Буссенар Луи Анри - Страница 18

• Предыдущая
• 18/63
• Следующая

Канат, прив'язаний до одного з передніх гарматних люків, звішувався аж до поверхні моря. Стояла непроглядна темрява. Вартові, покладаючись на кволість в'язнів, а ще більше на акул, поснули.

Зірвиголова попрощався з товаришами, що оточили його і не переставали захоплюватися його силою і відвагою. Він сміливо підійшов до люка і взявся за канат, щоб сковзнути вниз.

— Who goes there?^[34] — пролунав над самою його головою окрик вартового, що стояв на баку.

Здавалось, елементарна розсудливість мала б примусити Жана Грандьє повернутися в башту і перечекати кілька хвилин. Та де там! Він так швидко сковзнув по стальному тросу, що зідрав шкіру з долонь, і при цьому в нього не вирвалось жодного звуку стогону, чи навіть зітхання.

Вартовий почув сплеск води, але, подумавши, що це бавляться акули, знову задрімав.

Тепла, насинена сіллю вода, наче сірчана кислота, обпекла обдерті руки втікача.

«Нічого, сіль знезаражує рани», подумав, пірнаючи, Жан з тим дивовижним бадьорим настроєм, який ніколи не залишав його.

Він проплив під водою близько двадцяти сажнів, потім виринув, набрав повітря і знову пішов під воду.

Бр-р!.. Під ним, над ним, в усіх напрямах тяглись і перетинались довгі фосфоричні смуги. Акули! Правда, не дуже великі і не дуже моторні, але скільки ж їх було тут, оцих неймовірно зажерливих тварюк!

Втікачеві згадалася, порада більше борсатися, крутитися, дриґати ногами і, нарешті, пірнати глибше в ту мить, коли акула повернеться черевом вгору, щоб схопити тебе. І він крутився що було сили, дриґав ногами, борсався. Але навколо стояла така темрява, що розглядіти акул, цих морських гієн, не було ніякої змоги; про їх присутність свідчила тільки фосфоресценція.

Були хвилини, коли він холонув од страху, почуваючи дотик плавця або чуючи, як клацають зуби хижака. Та нічого! Ще одне тяжке переживання, ще одна фальшива тривога — смерть і цього разу промахнулася!

Пропливти три милі — не жарт для хлопця шістнадцяти з половиною років, який до того ж тільки-но одужав від ран і був знесилений двома тяжкими переїздами — спочатку у вагоні для худоби, потім у броньованій башті крейсера. Тим більше, що всі останні дні він майже нічого не їв. Зараз його переслідувала ціла зграя акул, а морська вода, роз'їдаючи його зранені руки, завдавала нестерпно гострого болю.

І все-таки наш хоробрий Зірвиголова безстрашно плив уперед. Важко було дихати, ломило все тіло, хвилі весь час перекидали його, вдаряючи по вузлу з одягом, який він тяг на спині, наче слимак свою черепашку.

Нічого! Тримайся, Зірвиголово! Ще якихось чверть години — і ти врятований. Кріпися ж, хай йому чорт! Міські вогні наближаються. Найважче уже позаду.

Ну й молодчага цей капітан Молокососів!

Труднощі і небезпеки тільки умножали його мужність. На жаль, щоб врятуватися від акул, які люто переслідували його, він мусив вдаватися до неритмічної гімнастики, і ці безладні рухи зовсім виснажили його.

Він пішов під воду і ковтнув чималу порцію морської води. О, тільки не це, Зірвиголово! Він тут же перестав борсатися, скоординував свої рухи і знову просунувся вперед.

Знову пішов під воду. Знову ковтнув солоної води. Закашлявся. Сперло дух. Обважніли ноги…

«Невже кінець? — подумав мужній юнак. — Кепська штука… А проте це все-таки краще, ніж ув'язнення!»

Бум! То загримів і відбився по воді гарматний постріл у супроводі спалаху вогню. В ту ж мить заблискотіли електричні прожектори на кораблях і в форту. По воді забігали широкі смуги світла, ці своєрідні біноклі кораблів. Стало видно, як вдень.

Невже кінець? Такий героїзм — і все марно!

Ні, це ще не кінець!

У ту саму хвилину, коли Зірвиголова вже вважав себе загиблим, він відчув під ногами твердий грунт, його затуманені очі невиразно розрізнили в темряві за прожектором, світлий промінь якого застиг серед гавані, якусь темну масу.

То було пасмо скель, що виступали з води майже на рівні моря.

Ух! Він виліз і простягнувся на них, ледве живий, і, зарившись з обережності у густі водорості, тут же заснув мертвим сном. Заснув під гуркіт гармат, під сліпучим промінням електричних прожекторів. Здавалось, гармати гриміли, а прожектори світили на честь його мужності.

Коли він прокинувся, зовсім розвиднілося. Але морські водорості надійно ховали його. Він почував себе не таким стомленим, як думав, але вмирав з голоду.

Навколо панувала дивовижна тиша. Розкинувши м'які стебла водоростей і озирнувшись, Жан пересвідчився, що знайшов притулок коло самого фундаменту форту Саймонстаун. Він лежав біля підніжжя кріпосного муру і так близько до нього, що його не було видно ні крізь бійниці, ні навіть з вишки форту.

Але як задовольнити цей вовчий голод, від якого дме живіт і бурчить у кишках?

На щастя, тут було безліч устриць. Під оглушливий гуркіт прибою Жан розбивав каменем черепашки і з величезною жадібністю ковтав одну устрицю за одною. Цей оригінальний сніданок тривав до десятої години. І не дивно, якщо взяти до уваги голод втікача, рід їжі і спосіб її готування.

Наївшись, він знову заснув під благодійним покривом морських рослин. О, всього тільки на якихось три години! Невеликий спочинок після обіду.

Потім, набравшись сміливості від тиші, що панувала навколо і нічим не порушувалась, Зірвиголова одягся на всякий випадок у своє промокле вбрання і почав розвідку, збираючись запам'ятати топографію місцевості, звідки йому доведеться вибиратися вночі. Раптом він провалився по плечі в яму під фундаментом фортеці і зразу ж відчув під ногами висічені в мурі сходи, що круто йшли вгору до самої потерни^[35].

«А що коли видертися?» подумав Зірвиголова.

На перший погляд, ця думка може здатися безглуздою. Проте часто найсміливіші задуми здійснюються найлегше. З настанням темряви він остаточно зважився.

Піднімаючись повільно і обережно, він дійшов до потерни і здивовано помітив, що вона не замкнута. В неї можна було пройти проходом, у мурі якого прорізане вікно у формі бійниці. З-за вікна доносився брязкіт посуду. Мабуть, це була кухня або їдальня, а можливо, комора.

Зірвиголова зазирнув у бійницю і побачив порожнє приміщення, зв'язане, в свою чергу, напіввідчиненими дверима з іншою кімнатою, звідки, власне, і чути було дзенькіт склянок і тарілок.

На підвіконні стояли наповнені якоюсь стравою судки. Поруч висіло сіре домашнє плаття і білий фартушок. Одяг цей, очевидно, залишила тут служниця.

У капітана Зірвиголови промайнула безглузда, а може й геніальна думка. Він схопив плаття, вліз у нього прямо в своєму чоловічому вбранні, взяв у руки судки і рішуче штовхнув двері. На все це у нього пішло значно менше часу, ніж у нас на те, щоб про це розповісти.

Жан опинився у вузькій відкритій галереї, потім вийшов на невеличку площадку, яку охороняв вартовий, і, низько опустивши голову, прошмигнув повз нього.

— Як ви сьогодні поспішаєте, міс Мод, — сказав йому навздогін вартовий.

Округлі щоки, свіжий колір і жіночі риси юнацького обличчя Жана — усе це при тьмяному світлі ввело солдата в оману.

Жан пішов вперед, обминаючи будови, перетяв широке подвір'я, проскочив через ворота на підйомний міст і вдало прослизнув повз іншого вартового, що гукнув йому навздогін:

— Good night, miss Mood!^[36]

І от, сам не вірячи в своє визволення, Жан уже йшов по вулиці, не чуючи ніг під собою. Якби не біль у долонях, з яких здерта шкіра, все було б прекрасно. Він перетворився на відому всьому гарнізонові міс Мод, плаття якої надійно захищало його від підозріливих поглядів.

Крім того, в його розпорядженні був чималий запас їжі, достатній, щоб нагодувати цілий взвод англійських солдатів.

Він ішов навмання, думаючи тільки про те, щоб якнайшвидше вибратися з військової зони, залишити позаду всі її будівлі. Скоро він вийшов на широку вулицю, забудовану з обох боків. Мабуть, це було передмістя Саймонстауна. Почулись свистки паровозів і брязкіт вагонів.

• Предыдущая
• 18/63
• Следующая