Індійські народні казки - Автор неизвестен - Страница 24
- Предыдущая
- 24/24
— Не піду я! — відмагався старий. — Чи ти вже забула, як ми раніше жили, як голодували та бідували. Чи ж не рибина дала нам і їсти, і пити, і в чому жити та ходити? То ще мало тобі? Мало тобі, що нас вона шанованими людьми поробила, багатство нам дала? Чого тобі ще треба, чому ти не вгомонишся?
Але хоч як упирався старий, хоч як віднікувався — врешті-решт довелося йому йти на річку. Сів він на березі, почав гукати золоту рибину. Раз покликав, другий, третій, десятий — не випливає вона. Зітхнув важко й нехотя поплентав додому.
Прийшов і бачить — стоїть знову той самий курінь, що був колись, а в курені сидить його стара в брудному дранті, розпатлана, волосся, наче дріт колючий, у різні боки стирчить, хворі очі гнояться. Сидить стара й гіркі сльози проливає.
Поглянув на неї старий і ще важче зітхнув:
— Отак, стара… Чи не казав я тобі — схаменися, не будь такою завидющою та загребущою! А ти не послухала… Тож немає чого тепер плакати — що заробила, те й маєш!
Примечания
1
Ман— міра ваги; близько 40 кг.
2
Брахман— член найвищої з давніх індійських каст — касти жерців.
- Предыдущая
- 24/24
