Людина, що знайшла своє обличчя - Беляев Александр Романович - Страница 57
- Предыдущая
- 57/112
- Следующая
Машина поїхала. Престо застав Еллен у застиглій позі, з шваброю в руках.
— Цей нахаба, здається, завдав вам турбот? — співчутливо запитав Престо.
— Так, але і я йому, здається, теж… — відповіла Еллен і під впливом збудження розповіла йому про все.
Тоніо розсміявся і низько вклонився.
— Ви прекрасно захищали мої інтереси, міс. Але досадно! Тепер журналісти налетять, мов сарана. Я вичитаю цьому Пірсові за його необережність… Хоч з дому тікай… А втім, я скоро поїду, але до від’їзду мені ще багато про що треба поговорити з вами і вашим дядечком. Так ось що: як тільки сюди хтось з’явиться, кажіть, що я поїхав у Канаду. Не церемоньтесь. Якщо треба буде, ще раз пустіть у хід і вашу побідоносну швабру.
В цей день справді було ще кілька нальотів журналістів, але Еллен енергійно випровадила їх, навмисне вдаючи з себе грубу, необтесану, безтолкову жінку. І Престо, ховаючись у саду, з інтересом спостерігав ці сцени і шепотів: «Ех, Гофмана б сюди з апаратом!.. Ну нічого! Ми ще знімемо її в цій ролі!»
Увечері, коли повернувся Баррі, Престо за вечерею розповів лісникові-вченому і його племінниці свою незвичайну історію, з якої Еллен не пропустила жодного слова.
— Що ж ви думаєте робити далі? — спитав Баррі, коли Престо закінчив свою розповідь.
— У мене вже готовий план, який я створив під вашим дахом. Про нього ще ніхто не знає, і хай це поки що й залишиться між нами… З моєї розповіді ви бачите, що навіть видатні артисти повністю залежать від підприємців, — говорив далі Престо. — Містер Пітч відмовив мені. Ну що ж! Добре сміється той, хто сміється останній. Постараюсь обійтися й без містерів пітчів.
— Ви хочете вступити в Асоціацію кіноартистів, що організували, як я чув, власне кінопідприємство? — запитав Баррі.
— Асоціація кіноартистів — тільки перша спроба кінопрацівників колективно захищати свої інтереси, — відповів Престо. — Але, по суті, це об’єднання кінозірок. Асоціація глибоко пройнята комерційним душком, і середнім акторам, не кажучи вже про статистів, там живеться нелегко. Притому і творчо в цій Асоціації я не був би цілком вільний, а мені потрібна повна свобода — свобода писати сценарії, режисирувати, грати. Те, що я задумую в цій галузі, — заздалегідь можна сказати, — зовсім не сподобається верховодам Асоціації.
— Звідси можна зробити висновок, що ви хочете організувати власне підприємство? — запитав Баррі.
— Саме так.
Баррі нічого не відповів, тільки повів бровою і, затягнувшись люлькою, пустив струмінь диму.
— Ви сумніваєтеся в успіху? — запитав Престо і, не чекаючи відповіді, говорив далі. — А я вірю в успіх. Позов містера Пітча, лікування і, головне, судовий процес дуже вичерпали мій капітал. Але все ж у мене лишилася достатня сума, щоб розпочати справу. Принаймні її вистачить для того, щоб випустити на екран першу картину. А що далі? На позичку я, звичайно, не можу розраховувати. Банки відчують у моєму підприємстві небезпеку і не тільки не дадуть мені грошей, але й всіляко шкодитимуть мені. Це я передбачаю. Та я розраховую на інше. Моє підприємство не буде строго комерційним, хоч, звичайно, воно не повинно бути й збитковим, інакше я не витримаю боротьби. Воно повинно мати кооперативний характер у значно більшій мірі, ніж Асоціація кіноартистів. Це буде об’єднання не тільки артистів, але й усіх без винятку працівників, аж до теслярів і прибиральників. Тільки в Голлівуді завжди є більше сотні безробітних режисерів, тисячі кіноартистів. Вони охоче згодяться перший час одержувати навіть менше, ніж звичайно, доки підприємство не почне давати прибутки, учасниками яких вони стануть. Але таке обмеження, я думаю, і не буде потрібне. Навпаки, я постараюсь поставити середніх і нижчих працівників у порівняно кращі умови. Спайка на грунті солідарності інтересів допоможе нам витримати боротьбу навіть з левіафанами-кіноконцернами. Принаймні я надіюсь на це.
— Вам видніше, — сказав Баррі.
— Я роблю ставку на людей, — натхненно говорив Престо. — Мені потрібні вірні помічники, які розуміли б мене і на яких я міг би покластися. І ось… я подумав про вас, містер Баррі.
— Про мене? — здивовано обізвався той.
— Так, про вас і міс Еллен. Ця нора, хай найживописніша в світі, зовсім не місце для вас, освіченої і розумної людини. Не місце і для міс Еллен. І я пропоную вам покинути сторожку і перейти на роботу до мене. Я гарантую, що перший же оклад буде вдвоє більший, ніж те утримання вчителя, яке ви одержували.
— Але я цілковитий профан у кінематографії! — заперечив Баррі.
— Тільки тому вас і дивує моя препозиція. Адже кінопромисловість — величезна і дуже складна індустрія з найрізноманітнішими спеціальностями. Для вас на перший час знайдеться робота, з якою справиться кожна письменна людина. Ну, скажімо, в договірному відділі або посада рахівника. Коли ж ви краще ознайомитеся з кіновиробництвом, то зможете зайняти і відповідальнішу посаду, аж до управляючого, який має досить солідний оклад. Знайдеться робота і для міс Еллен.
— Тільки не зніматися! — поспішно сказала дівчина.
— Вибір роботи повністю залежатиме від вас, — постарався заспокоїти її Тоніо.
— Все це так несподівано, — сказав Баррі, видимо не наважуючись дати згоду.
Престо зрозумів його сумніви: перед ним була людина, вже залякана життєвими невдачами. Баррі боявся втратити і те, що він мав.
— Я відверто сказав, — почав переконувати його Престо, — що для мене особисто цей почин зв’язаний з риском. І я рискую більшим, ніж ви. Ваш же риск я не вважаю великим. Адже за рік-два ви заробите у мене стільки, скільки не заробите й за десять років у цьому парку. Ви здобудете нові спеціальності, отже, у вас розширяться можливості влаштуватися й без мене…
Баррі все ще вагався. Тоді Престо вирішив зачепити його слабку сторону. Тоніо вже добре знав, як старий Джон любить свою племінницю і як журиться, що ця розумна, здібна дівчина пропадає тут, у глушині, без освіти і майбутнього.
— Подумайте про міс Еллен! — вигукнув Престо. — Не вік же їй возитися з ганчірками та горшками.
— Про мене не турбуйтеся! — спалахнула Еллен. — Я не скаржусь і цілком задоволена своєю долею.
— Але ви можете бути задоволені нею ще більше, — заперечив Престо. — Ви потрапите в інше товариство, зустрічатиметеся з цікавими, освіченими людьми…
— Мені й тут добре, — похмуро відповіла дівчина.
«От уперте дівчисько! Щоб часом вона всього не зіпсувала!» з досадою подумав Престо. Якби вона та її дядечко знали причину палкої красномовності Престо! Якби Еллен догадалася, що вся справа була в ній, що на неї Тоніо покладав стільки надій у своїй новій роботі!
Слова Престо про Еллен і її остання відповідь, у якій прозвучала мимовільна грубість, певно, справили враження на старого Баррі. Уже здаючись, він сказав:
— Ви самі повинні зрозуміти, містер Престо, що мені важко зрушити з місця, якби я й хотів. Чого ж від вас приховувати? У мене немає ніяких заощаджень, навіть на проїзд і на квартиру…
— Все це дрібниці! — вже весело вигукнув Престо, передбачаючи перемогу. — Ви хоч сьогодні одержите аванс. Вистачить і на переїзд, і на квартиру, і на обладнання всього… Та вам і не треба буде наймати квартиру. Я ж одержав од колишнього Престо непогану, простору віллу, а живу в ній сам. Увесь верхній поверх порожній. Ви з своєю племінницею чудово можете влаштуватися в ній. Мені це буде тільки приємно. Я так звик до вас і здружився з вами.
— Дякую вам за люб’язність, але це незручно. Зовсім незручно, — відповів Баррі.
— Чому? — запитав Престо, але зараз же догадався: — Так, звичайно. Громадська думка… Я холостяк, у моєму домі немає жінки. Але ж це дурниці, містер Баррі! По-перше, міс Еллен житиме не сама, а з вами, і навіть не на одному поверсі зі мною. Міг же я здати внайми верхню частину будинку! А по-друге… Ми можемо знайти для міс Еллен компаньйонку, таку собі поважну бабусю. І тоді навіть усі наші ханжі, лицеміри і фарисеї не знайдуть до чого причепитись. Отже, згода?
- Предыдущая
- 57/112
- Следующая
