Выбери любимый жанр

Суддя та його кат - Дюрренматт Фридрих - Страница 2


Изменить размер шрифта:

2

Він був глибоко занурений у свої думки, тож пообідав не як завжди, у «Шмідштубе», а в ресторані «Театральний». Там він уважно гортав теку, взяту з помешкання Шміда, а після другої повернувся на своє робоче місце, де його вже очікувало повідомлення про те, що мертвого Шміда привезли із Біля. Але він відмовився від останнього візиту до свого колишнього підлеглого, бо не любив мерців і прагнув залишати їх у спокої. Від візиту до Лютца він би теж радо відмовився, але такої можливості не було. Тому замкнув папку Шміда у своєму письмовому столі, не переглядаючи її вмісту ще раз, запалив сигару і пішов до кімнати Лютца, добре знаючи, як той щоразу дратується, коли Берлах дозволяє собі палити в кабінеті керівництва. Тільки одного разу, багато років тому, Лютц дозволив собі зробити зауваження, але Берлах тільки відмахнувся від нього рукою, відповівши, що він десять років палив у кімнатах своїх начальників у Константинополі. Доконечна неможливість перевірити цей факт надавала зауваженню ваги.

Доктор Люціус Лютц зустрів Берлаха знервовано, бо, на його думку, у справі ще нічогісінько не було зроблено. Лютц запропонував підлеглому крісло біля свого письмового столу.

— Із Біля ніяких новин? — спитав Берлах.

— Поки що ніяких, — відповів Лютц.

— Це дивно, — сказав Берлах. — А вони ж там працюють як бджоли.

Берлах сів і неуважно зиркнув на картини Траффелета [2] на стінах, кольорові малюнки пером, на яких часом під командуванням генерала, а часом і без нього марширували солдати під великим прапором, що майорів на вітрі.

— І ось ми з вами вкотре пересвідчуємося, — почав Лютц. — Вкотре з острахом спостерігаємо, що у криміналістики в цій країні ще молоко на губах не обсохло. Я багато до чого звик у цьому кантоні, але коли цілком спокійно реагують на вбивство лейтенанта поліції, так, ніби це найзвичайніша у світі річ, такий випадок виставляє компетентність сільської поліції в особливо непривабливому світлі. Я досі перебуваю під глибоким враженням від цього.

— Заспокойтеся, пане Лютц, — відповів Берлах. — Наша сільська поліція підготована до виконання своїх обов'язків не гірше, ніж чиказька, і ми знайдемо того, хто вбив Шміда.

— Ви когось підозрюєте, комісаре Берлах?

Берлах довго дивився на Лютца, а потім сказав:

— Так, докторе Лютц, у мене є підозрюваний.

— Хто?

— Цього я не можу вам сказати.

— Це цікаво, — сказав Лютц. — Я знаю, комісаре, що ви завжди ладні виправдати будь-які помилки в застосуванні сучасних методів розслідування. Але не забувайте, що час не стоїть на місці і не зупиниться навіть задля найвідомішого криміналіста. У Нью-Йорку та Чикаго я бачив злочини, про які ви тут, у нашому любому мирному Берні, не маєте найменшого уявлення. І ось убито лейтенанта поліції, це певний знак того, що навіть тут, у будівлі, яка символізує державну безпеку, не все гаразд. Тепер ми просто зобов'язані діяти рішуче.

Берлах відповів, що так він і робить.

— Гаразд, — відповів Лютц і закашлявся.

На стіні цокав годинник.

Комісар обережно притиснув ліву руку до шлунку, а правою загасив сигару в попільничці, яку поставив перед ним Лютц. Берлах сказав, що вже досить давно почуває себе не дуже добре, і лікар висловлює стурбованість. У нього часто болить шлунок, тому він просив би доктора Лютца призначити йому заступника у справі Шміда, який міг би допомогти в розслідуванні. Сам Берлах хотів би провадити цю справу з-за письмового стола. Лютц не мав нічого проти.

— Кого б ви хотіли в заступники? — спитав він.

— Чанца, — відповів Берлах. — Він ще у відпустці, у Бернських Альпах, але можна його викликати.

— Цілком з вами згоден. Чанц належить до тих, хто завжди намагається бути в курсі останніх досягнень криміналістичної науки.

Після цього він повернувся до Берлаха спиною і почав розглядати двір сирітського притулку, по якому бігало повно дітей.

За мить Лютца нараз охопило нестримне бажання подискутувати з Берлахом про важливість сучасної криміналістичної науки. Він озирнувся, але Берлаха в кімнаті вже не було.

Незважаючи на те, що доходила п'ята, Берлах вирішив ще сьогодні з'їздити до Тванна, на місце злочину. Він узяв із собою Блаттера, високого опецькуватого поліцейського, надзвичайно мовчазного, за що Берлах йому дуже симпатизував. Блаттер був за кермом. У Тванні їх зустрів Кленін із насупленим обличчям, готовий вислухати неминучі докори. Але комісар був налаштований доброзичливо, потиснув Кленіну руку і сказав, що дуже радий побачити чоловіка, здатного самостійно мислити. Кленін сповнився гордістю, хоча і не зовсім збагнув, що саме мав на увазі комісар. Він відвів Берлаха вулицею в напрямку Тессенберга, до місця злочину. Блаттер сунув за ними, незадоволений з того, що доводиться іти пішки.

Берлаха здивувала назва Ламбуен.

— Німецькою село називається Ламлінген, — пояснив Кленін.

— Он воно що, — сказав Берлах. — Набагато краще.

Вони прийшли до місця злочину. Той бік вулиці, що знаходився праворуч від них у напрямку до Тванна, був огороджений кам'яним муром.

— Де стояла машина, Кленін?

— Тут, — відповів поліцейський і показав на вулицю. — Майже посеред дороги.

А оскільки Берлах майже не дивився в той бік, додав:

— Можливо, було б краще залишити машину із убитим тут?

— Чому? — спитав Берлах і подивився на шпилі гір Юра. — Мертвих слід забирати геть якомога швидше, їм уже нічого робити серед нас. Ви правильно зробили, що привезли Шміда до Біля.

Берлах підійшов до краю дороги і подивився вниз, у напрямку Тванна. Між ним і старовинним поселенням лежали тільки виноградники. Сонце вже зайшло. Вулиця повзла між будинками, мов змія, а на вокзалі стояв довгий товарняк.

— Унизу нічого не було чути, Кленін? — спитав він. — Місто так близько, звук пострілу мав би долинути.

— Не чути було нічого, окрім звуку мотора, який працював усю ніч, але ніхто не запідозрив нічого поганого.

— Звичайно, як же інакше.

Він знову подивився на виноградники.

— Як вино цього року, Кленін?

— Хороше. Можемо спробувати.

— Непогана ідея. Я б зараз не відмовився від скляночки молодого винця.

І він наступив правою ногою на щось тверде. Нахилився і підняв випростаними пальцями плаский, подовгастий, невеличкий металевий предмет. Кленін і Блаттер зацікавлено подивилися.

— Куля з револьвера, — сказав Блаттер.

— Як вам це вдалося? — здивувався Кленін.

— Випадково, — сказав Берлах, і вони спустилися до Тванна.

Молоде вино тваннських сортів винограду не пішло комісарові на користь, наступного ранку він зізнався, що цілу ніч блював.

Лютц зустрів комісара на сходах і стривожився станом його здоров'я. Він порадив йому піти до лікаря.

— Гаразд, — пробурмотів Берлах і додав, що лікарів він любить ще менше, ніж сучасну криміналістичну науку

Діставшись до свого робочого місця, Берлах відчув полегшення. Сів за письмовий стіл і витягнув теку померлого колеги.

Берлах усе ще уважно вивчав документи із теки, коли о десятій перед ним з'явився Чанц, який повернувся із відпустки ще попередньої ночі.

Берлах здригнувся, нараз йому здалося, що у дверях стоїть покійний Шмід. Чанц був убраний у такий самий плащ, який носив Шмід, і дуже подібний до Шмідового фетровий капелюх. Іншим було тільки обличчя — кругле і трохи просте.

— Дуже добре, що ви приїхали, Чанц, — сказав Берлах. — Нам треба поговорити про вбивство Шміда. Ви повинні долучитися до розслідування, бо я погано себе почуваю.

— Так, — сказав Чанц. — Я знаю.

Чанц сів, присунувши стілець до письмового столу Берлаха і поклавши на нього ліву руку. На столі лежала відкрита тека Шміда.

Берлах сперся на спинку свого крісла.

— Вам я можу сказати це, — почав він. — Між Константинополем і Берном я бачив тисячі поліцейських, хороших і поганих. Багато з них були нічим не кращими за тих бідолах, якими ми наповнюємо в'язниці, їх відрізняло тільки те, що вони випадково опинилися по інший бік закону. Але Шмід був найбільш здібним серед них, тут нема чого сказати. Він міг заткнути за пояс усіх нас. Тверезий розум, який знає, чого хоче, і мовчить про те, що знає. Він говорив тільки тоді, коли це було необхідно. Ми повинні брати з нього приклад, він мав велику перевагу над нами.

вернуться

2

Фріц Траффелет (1897 -?) — швейцарський художник, майстер зображення батальних сцен.

2
Перейти на страницу:
Мир литературы