Одіссея капітана Блада - Sabatini Rafael - Страница 34

• Предыдущая
• 34/79
• Следующая

Але в Каузака настрій не поліпшився.

— Лиха менше, але не така вже й радість, — буркнув він похмуро. — Що скаже Блад про голландця?

— Хай говорить усе, що хоче, — засміявся Левасер з почуттям неприхованого полегшення.

— А як бути з дітьми губернатора Тортуги?

— Він не повинен про них знати.

— Зрештою він все одно дізнається.

— Це так, але на той час, чорти б його взяли, справу буде влаштовано. Я домовлюся з губернатором. Кажу ж тобі, що маю можливість примусити д'Ожерона згодитися.

Незабаром усі чотири судна стали на якір біля північного берега Вірген Магра.

Це був позбавлений рослинності, безводний, крихітний і вузький острівець довжиною дванадцять, а шириною три милі, заселений тільки птахами та черепахами. Єдиною цінністю на ньому була сіль: у південній частині острова лежало чимало соляних озер.

В супроводі Каузака та ще двох офіцерів Левасер сів у човен і вирушив з візитом на «Арабеллу».

— Наша коротка розлука виявилась дуже корисною, — привітався капітан Блад, запрошуючи гостя до кают-компанії, щоб підвести з ним підсумки. — Обом було над чим попрацювати.

Блад був у піднесеному настрої: «Арабеллі» вдалося захопити «Сант-Яго» — великий іспанський двадцятишестигарматний корабель з Пуерто-Ріко, який віз сто двадцять тисяч фунтів какао, сорок тисяч песо і різних цінностей на десять тисяч песо. Дві п'ятих цієї багатої здобичі, за умовою, віддавалися Левасеру та його команді. Гроші й цінності поділили одразу, а какао домовилися продати на Тортузі.

Після цього настала черга Левасера. Слухаючи розповідь француза, капітан Блад увесь час хмурився і нарешті вголос висловив своє незадоволення. Нерозумно було нападати на дружніх голландців і робити з них ворогів через таку дрібницю, як шкіра й тютюн, за які не виручиш і двадцяти тисяч песо.

Проте Левасер відповів йому так само, як перед цим відповідав Каузаку: корабель є корабель, і він їм потрібен для здійснення задуманого походу. Можливо, тому, що цей день був щасливим для «Арабелли», Блад тільки знизав плечима, і обговорення на цьому припинилося. Потім Левасер запропонував, щоб «Арабелла» та захоплене нею судно повернулися на Тортугу, вивантажили там какао і щоб Блад навербував іще людей — перевезти їх, до речі, зараз є на чому. Сам Левасер тим часом збирався зайнятися необхідним ремонтом свого корабля, щоб потім вирушити на південь до острова Салтатюдос, який був зручно розташований на 11° північної широти. Там він мав намір зачекати свого адмірала, капітана Блада, щоб, об'єднавшись, вирушити в похід на Маракайбо.

На щастя для Левасера, капітан Блад не тільки прийняв пропозицію, але й виявив готовність вирушати негайно.

Тільки-но відійшла «Арабелла», як Левасер завів свої кораблі в лагуну і наказав на час ремонту «Ла-фудр» поставити на березі для всіх палатки.

Надвечір, коли заходило сонце, вітер подужчав, переріс у шторм, а потім в ураган. Левасер був радий, що встиг вивезти людей на берег, а кораблям знайшов затишний притулок. На якусь мить він замислився гіад тим, як у такий шторм доводиться капітанові Бладу, але враз відігнав ці думки — не в його характері було вболівати за інших.

Ранок наступного дня видався напрочуд гарним. В іскристому, прозорому після бурі повітрі почувався свіжий солонуватий присмак, що йшов від озер на півдні острова. На піщаній обмілині Вірген Магра, біля підніжжя білих дюн, де притулилася парусинова палатка Левасера, відбувалася страшна сцена.

Сидячи на порожній бочці, мов на троні, французький флібустьєр[48] бився над розв'язанням важкої проблеми: він обмірковував, як врятуватися від гніву губернатора. Навколо нього, ніби охороняючи свого ватажка, вешталося шість офіцерів: п'ятеро з них були грубі й неотесані мисливці у заяложених шкіряних куртках і таких самих штанях, а шостий — Каузак. Перед Левасером стояв молодий д'Ожерон, а по обидва боки від нього — два напівголих негри. На д'Ожероні була сорочка з мереживними оборками на рукавах, сатинові короткі панталони і красиві черевики з дубленої козлячої шкіри. Камзол з нього здерли, а руки зв'язали за спиною. Миловидне обличчя юнака змарніло. Тут же, на піщаному горбочку, теж під охороною, хоч і не зв'язана, зіщулилась його сестра. Вона була смертельно бліда і марно намагалася під маскою гордовитості приховати страх і сльози, що душили її.

Левасер говорив довго, звертаючись до молодого д'Ожерона. Нарешті з удаваною чемністю він зауважив:

— Думаю, мосьє, що тепер вам усе ясно, але, щоб уникнути непорозумінь, повторю ще раз. Ваш викуп визначається в двадцять тисяч песо, і якщо ви дасте слово, що повернетесь, то можете хоч зараз вирушати по них на Тор-тугу. На поїздку я даю вам місяць і забезпечую всіма засобами, щоб дістатися туди вчасно. А мадемуазель д'Ожерон поки що залишиться тут заложницею. Навряд, щоб ваш батько вважав цю суму занадто великою, адже сюди входить ціна за звільнення сина і вартість доччиного посагу. Чорт би мене забрав, я здається надто скромний! Адже кажуть, що мосьє д'Ожерон людина з достатками.

Д'Ожерон-молодший підвів голову і сміливо глянув у обличчя капітана.

— Я відмовляюся. Цілком і категорично! Ти розумієш? Роби зі мною, що хочеш, і будь ти проклятий, підлий пірате без совісті й честі.

— О, які слова! — зареготав Левасер. — Який запал і яка дурість! Ти не подумав про наслідки. Подумавши, ти не був би таким гарячим і впертим. У нас знайдеться чим вибити гонор. Застерігаю, не подумай дати слово, а потім обдурити. Від мене не втечеш. І пам'ятай, що в моїх руках честь твоєї сестри. Якщо ти забудеш повернутися з приданим, то не дивуйся, коли я забуду одружитися з Мадлен.

Насмішкуваті очі Левасера впилися в обличчя юнака, і пірат помітив, як воно перекосилося від жаху. Кинувши на сестру дикий погляд, д'Ожерон побачив у її очах відчай, що спотворив усю її вроду.

Огида й лють переповнили серце юнака, але він опанував себе і рішуче відповів:

— Ні, собако! Тисячу разів ні!

— Як це безглуздо — упиратися, — холодно, без найменшої злоби в голосі, скоріше з глузливим співчуттям, зауважив Левасер. Пальці його гарячково в'язали вузли на мотузку. Піднявши мотузок, він промовив: — Знаєш, що це? Це чотки болю. Після знайомства з ними не один єретик став завзятим католиком. Ці чотки допомагають людям стати розумнішими, від них очі вилазять на лоб. Отож дивись!

Він кинув мотузок одному з негрів, який зразу ж обкрутив його навколо голови юнака. Потім між мотузком і черепом встромив невеликий кусок металу, круглий і виточений, як чубук люльки. Приготувавшись, негр виряченими очима втупився в капітана, чекаючи сигналу, щоб розпочати тортури.

А Левасер розглядав свою жертву. Він помітив, що нерви юнака напружені, проте тримається він мужньо. Змучене обличчя хлопця набрало свинцево-блідого відтінку, на лобі, якраз під мотузком, виступили краплини поту.

Мадемуазель д'Ожерон зойкнула і хотіла підвестись, але охоронці затримали її, і вона, застогнавши, безсило опустилася на пісок.

— Опам'ятайся, кажу, пожалій себе і свою сестру, — промовив капітан. — Що, власне, являє собою сума, яку я назвав? Для твого багатого батька це ж дрібничка. Повторюю ще раз: я надто скромний. Але оскільки вже сказано — двадцять тисяч песо, то хай так і залишається.

Раптом над головами в них почулося чиєсь питання:

— 3 вашого дозволу, я хотів би знати, за що ви призначили двадцять тисяч песо? — Сказано це було ламаною французькою мовою, але приємним і рішучим голосом, у якому, здавалось, вчувалися нотки тієї злої іронії, якою завжди хизувався Левасер.

І Левасер і його офіцери здивовано озирнулися.

На гребені дюни на фоні темно-синього неба чітко окреслювалась висока худорлява постать в елегантному камзолі, розшитому срібними галунами. Над широкими крисами капелюха, що прикривав смагляве обличчя капітана Блада, яскравою плямою виділявся темно-червоний плюмаж із страусового пір'я.

• Предыдущая
• 34/79
• Следующая