Одіссея капітана Блада - Sabatini Rafael - Страница 33
- Предыдущая
- 33/79
- Следующая
За якусь мить Левасер був коло неї і, відкинувши закривавлену алебарду, простягнув руки, щоб пригорнути свою кохану. Проте, потрапивши в його обійми, з яких їй уже не легко було вирватись, дівчина тільки зіщулилась; страх спотворив її вродливе обличчя, зігнавши з нього звичайний вираз гордовитості.
— О, нарешті ти моя! Моя наперекір усьому! — театрально вигукнув корсар.
Але дівчина, упираючись щосили руками в його груди, силкувалась відштовхнути свого героя.
— Наві… навіщо ти вбив його?
Як і личить героєві, Левасер засміявся, і з міною бога, який зглянувся на простого смертного, пишномовно відповів:
— Він став між нами! Хай смерть його буде символом і пересторогою для тих, хто наважиться стати між нами! Вони згадають його і затремтять!
Усе це було невимовно красиво — його слова, широкий жест, його привабливість були непереборними, і дівчина, відкинувши свій безглуздий страх, безсило впала йому на груди. А він, перекинувши її через плече, під схвальні вигуки команди легко й урочисто поніс дорогоцінну ношу на палубу свого корабля. Правда, необачний брат мадемуазель міг би порушити ту романтичну ідилію, якби завжди спостережливий Каузак спокійнісінько не збив його з ніг і не зв'язав йому міцно руки.
Поки капітан у каюті втішався посмішками коханої, Каузак зайнявся воєнною здобиччю. Голландській команді було наказано взяти баркас і забиратися хоч у пекло. На. щастя, голландців виявилося не більше тридцяти, і баркас, хоч і перевантажений, вмістив усіх. Після цього Каузак, оглянувши вантаж, залишив на «Джонгроуві» свого старшину і два десятки людей з наказом іти за «Ла-фудр», який він вів на південь — до Надвітряних островів.
Настрій у Каузака був препоганий. Риск, на який вони пішли, захопивши голландський бриг і вчинивши насильство над членами сім'ї губернатора Тортуги, був незмірно вищий, ніж вартість здобутих трофеїв. З понурим виглядом він висловив це Левасеру.
— Прибережи свої думки для себе, — відповів йому капітан. — Невже ти думаєш, що я дурень, і, підставляючи шию для петлі, не подбав про те, щоб розрізати мотузок? Я поставлю губернаторові Тортуги такі умови, яких він не зможе не прийняти. Веди корабель на острів Вірген Магра. Там ми зійдемо на берег і все влаштуємо. Та накажи привести в каюту того молокососа д'Ожерона.
І Левасер знов повернувся до дами свого серця.
За якусь хвилину туди ж привели і її брата. Капітан підвівся зустріти його, пригнувшись, щоб не стукнутись головою об стелю каюти. Мадемуазель д'Ожерон також встала.
— А це навіщо? — звернулась вона до Левасера, вказуючи на зв'язані руки брата.
— Мені самому жаль, — мовив Левасер, — і хочеться покласти цьому край. Хай мосьє д'Ожерон дасть мені слово честі…
— Ніякого слова, — випалив зблідлий юнак, якому не бракувало мужності.
— От бачиш… — Левасер знизав плечима, ніби висловлюючи цим глибокий жаль; обурена дівчина звернулася до брата.
— Анрі, це ж безглуздо! Ти поводишся не так, Як мій друг. Ти…
— Кажуть — як мале то й дурне, — відповів їй брат, хоча слово «мале» аж ніяк не пасувало до дівчини, бо вона була вища за нього. — Невже ти думаєш, що я міг би залишитися твоїм другом, якби принизився до переговорів з цим мерзенним піратом?
— Спокійно, молодий півнику! — Левасер засміявся, але сміх цей не віщував нічого приємного.
— Невже ти не розумієш, — говорив Анрі,— скільки лиха принесло твоє безумство! Скільки загинуло людей з примхи цього виродка! Невже ти не бачиш, що потрапила в лабети звіра, собаки, народженого на смітнику і вихованого серед злодіїв та вбивць?..
Він міг би багато дечого додати, та Левасер обірвав його мову, вдаривши юнака в обличчя. Видно, правда Колола очі піратові.
Мадемуазель д'Ожерон ледве стрималася, щоб не зойкнути, а брат її, поточившись від удару, прихилився з розсіченою губою до стіни каюти. Та дух хлопця не було зломлено, він шукав очима сестру, і на його блідому обличчі заграла глузлива посмішка.
— Дивись, — спокійно сказав юнак. — Він б'є бранця, у якого зв'язані руки.
Прості слова, вимовлені з презирством, розбудили в Левасера нестримну лють, яка завжди тільки й чекала нагоди, щоб вибухнути.
— Цікаво, що зробив би ти, щеня, коли б тобі розв'язали руки? — загорлав він і, схопивши свого в'язня за комір камзола, з силою трусонув ним. — Відповідай, що зробив би ти, пустодзвоне, базіко! Ти!.. — Слідом за цим хлинув потік слів, значення яких дівчина не знала, але підсвідомо могла догадуватися про їх брудний та огидний зміст.
Сполотнівши від жаху, вона крикнула Левасеру, щоб той припинив знущання. У відповідь пірат, скорчившись, розчинив двері» і виштовхнув її брата з каюти.
— Киньте цей мотлох у трюм, до нових розпоряджень! — гаркнув він і зачинив двері.
Заспокоївшись, він з улесливою посмішкою обернувся до дівчини, але її скам'яніле обличчя лишалося незворушним. Тільки тепер їй відкрилося справжнє нутро її героя, і те, що вона побачила, було відразливим і страшним. Перед очима постала картина звірячого вбивства голландського капітана, і вона нарешті зрозуміла, що її брат сказав правду. Вираз панічного страху спотворив обличчя Мадлен, і, щоб не впасти, вона схопилася за стіл.
— Що це, горличко, з тобою? — спитав Левасер, підходячи до неї. Дівчина позадкувала. В його посмішці, в полум'ї його очей було щось таке, від чого у неї боляче стислося серце. А коли вона дійшла до кінця каюти і далі відступати було нікуди, він схопив жертву своїми довгими руками і грубо притяг до себе.
— Ні, ні! — задихаючись, кричала дівчина.
— Так, так! — жартома вторив він, але яким страшним і потворним був цей жарт. Дівчина пручалася, намагаючись вирватися з його обіймів, а Левасер, навмисне завдаючи їй болю, незграбно притиснув її до себе і поцілував, зірвавши з себе залишки маски героя.
— Справді, як мале, то й дурне! Хіба ж ти не чула, як твій брат говорив, що ти в моїх руках? Не забувай, — загорлав він, — що ти прийшла сюди за власним бажанням. Я не з тих, хто дозволяє жінкам дуріти. Отож раджу взятися за розум, моя мила, ти ж знала, на що йшла. Маєш те, чого хотіла. — Він ще раз поцілував її, на цей раз майже з презирством, і відштовхнув від себе, порадивши: — Годі гніватись! Бо щоб потім не довелося пошкодувати.
У двері хтось постукав. Проклинаючи непроханих гостей, Левасер пішов відчинити. Перед ним стояв Каузак. Обличчя бретонця було похмуре. Він прийшов повідомити, що в корпусі корабля, пошкодженому голландським ядром, виявлена теча. Стривожившись, Левасер вийшов разом з ним. У хорошу погоду ця теча не була загрозливою, але на випадок шторму вона могла стати серйозною небезпекою. За борт спустили матроса, щоб він прикрив пробоїну парусиною. Запрацювали насоси.
Попереду, низько над обрієм, з'явилася хмарка. Каузак пояснив, що це найпівнічніший з групи Віргінських островів.
— Треба якнайшвидше дійти туди. Там ми знайдемо собі притулок і відремонтуємо судно, — сказав Левасер. — Ця спека надто підозріла. Шторм може захопити нас раніше, ніж ми досягнемо суші.
— Або шторм, або щось інше, — лиховісно промовив Каузак. — Он подивись… — І він рукою показав праворуч.
Левасер глянув, і йому перехопило подих. Миль за п'ять від них він побачив два великі кораблі. Вони прямували до них.
— А що, коли вони почнуть нас переслідувати? — не міг заспокоїтися Каузак.
— Що? Будемо боронитися, незалежно від того, готові ми чи ні,— рішуче відповів Левасер.
— Рішення, породжене відчаєм, — в'їдливо зауважив Каузак і, немов на підтвердження свого презирства, сплюнув на палубу. — Ось що буває, коли виходиш у море з закоханим ідіотом. Треба взяти себе в руки, капітане! З цієї безглуздої історії з голландцем ми так просто не викрутимось.
Нараз із голови Левасера вилетіли всі думки, пов'язані з мадемуазель д'Ожерон. Далекий від кохання, він залишився на палубі, раз у раз поглядаючи то на сушу, то на кораблі, що поволі наближалися. Марно було шукати порятунку у відкритому морі, та й теча могла стати небезпечною. Він знав, що сутичка неминуча. І тільки надвечір, коли до берега лишалося три милі і Левасер уже зібрався наказувати, щоб приготувалися до бою, він почув голос матроса із спостережної рубки, який повідомив, що більший з двох кораблів — «Арабелла», а її супутник, напевне, трофейний. Пірат мало не збожеволів од радості.
- Предыдущая
- 33/79
- Следующая
