На каравелі «Улюбленець Нептуна» - Росін Веніамін Юхимович - Страница 8

• Предыдущая
• 8/42
• Следующая

Педро, який нерухомо лежав на палубі, застогнав. Однак ніхто не звернув на нього уваги. Охаючи й підтримуючи руками голову, бородатий матрос підвівся, обперся спиною об щоглу, на якій ще кілька хвилин тому збирався повісити Федю.

Відкривши баклагу, Педро кілька разів ковтнув із неї. Вино, очевидно, повернуло йому сили, і він, вихопивши з піхов криву турецьку шаблю, з прокльонами кинувся на капітана, що стояв відвернувшись.

Федя з жахом заплющив очі. Він уявив собі, як падає на палубу відрубана голова капітана, як потім розбійник Педро повернеться до нього, Феді, щоб поквитатися за все…

Але бородач не встиг опустити шаблю. Його руку схопив рябий матрос. Кисть у Педро миттю побіліла, ослаблі пальці випустили шаблю. Вона впала, брязнувши, на палубу.

Капітан повільно повернув голову. Хоч йому щойно загрожувала смертельна небезпека, однак жоден м’яз не ворухнувся на його суворому обличчі.

— Я твій боржник, Доменіко, — тихо мовив Дієго.

— Вважаю для себе за честь зробити послугу вам, — відповів моряк.

— Ми з тобою не один рік плаваємо по морях-океанах, і ти знаєш, я не забуваю послуг. Відпусти цього боягуза, що, мов шакал, напав ззаду на свого капітана.

Як тільки рябий матрос відпустив руку Педро, той упав навколішки перед Дієго, вимолюючи помилування. Схлипуючи й розвозячи сльози по брудному обличчю, він голосив:

— Клянусь Мадонною, в усьому винен цей клятий хлопчисько! Прости! Прости, мій капітане! Благаю тебе!..

Капітан гидливо відштовхнув Педро і з властивою йому звичкою, не розтуляючи зубів, сказав:

— Доменіко, Хуан, що робити з цим негідником?

— На шибеницю його! Повісити! — гримнули грубі голоси.

— Ядро на шию — і за борт, — запропонував Доменіко.

Несподівано вперед вийшов товстун Луїс і, єхидно посміхаючись своїми маленькими позапливалими жиром очицями, наче боячись, щоб йому не стали на перешкоді, вигукнув:

— Ваша милість, він підняв руку не тільки на вас, а й на його високість герцога… За такі діла в Іспанії негіднику заливають пащеку розтопленим свинцем!..

— Молодець, Тюлень, непогано придумав! — похвалив капітан. — На його пащу й закуска.

Моряки голосно загукали, схвалюючи рішення капітана. Кілька чоловік схопили Педро і миттю прив’язали його до щогли. Волохатий здоровило в зеленій хустці став розводити вогонь над жаровнею.

Луїс, із невластивою йому моторністю, приніс кусень свинцю. Присівши навпочіпки й відхекуючись, став сокирою відрубувати дрібні шматочки від зливка й кидати їх на жаровню.

Прив’язаний до щогли Педро то проклинав товаришів, які піддали його таким страшним мукам, то ридав і благав помилування. Проте до прокльонів і благань Восьминога морякам було байдуже. Вони пильно стежили за тим, що робив, Луїс, а дехто навіть квапив конопатника.

Федя ніяк не міг собі уявити, що люди можуть бути такі жорстокі. Але чим він міг допомогти нещасному? Адже й сам він на кораблі бранець…

Усі чекали знаку капітана, коли раптом, розштовхуючи матросів, до Дієго підійшов згорблений старик із клинцюватою рідкою борідкою. Одягнений він був у темний довгий плащ. Лисину прикривав чорний берет. На тонкому недоброму обличчі різко виділявся вперед гачкуватий ніс. Це робило старого чимось схожим на хижого птаха. Особливо вражали його неприродно бліда шкіра й відсутність брів. У довгих вузлуватих пальцях старий тримав згорток пергаменту.

— Чого тобі, Гуго? — нехотя спитав капітан.

— Я склав ваш гороскоп, пане, — ламаною іспанською мовою сказав старий і, зиркнувши скоса на прив’язаного до щогли Педро, додав: — Дванадцять знаків зодіаку, двадцять два знаки каббали, ключ і ворота, чотири стихії, три начала, сім сфер вимагають сьогодні вибачити всі образи. Коли ж показання гороскопа не будуть виконані, вам загрожують страшні нещастя. Піклуючись про долю вашу, я вважав за потрібне попередити про це, — і астролог розгорнув перед зблідлим капітаном шмат пергаменту.

Тремтячими руками Дієго схопив пергамент і став уважно його розглядати.

— Іржавий якір мені в бік! — із жахом вигукнув капітан. — Я ледве не накликав біду на свою голову. Астролог вчасно попередив мене… Відпустіть Педро.

Матроси, переконавшись, що цікавого видовиська не буде, нехотя розбрелися по каравелі. Луїс, буркнувши собі під ніс: “Приніс сатана цього чорнокнижника!”, схопив відро і водою залив вогонь.

— Ваша високість, — звернувся капітан до Феді, — певно, гадає, що на цьому нікчемному кораблі годі знайти умов, гідних коронованої особи. Але беру на себе сміливість запевнити вас, герцог, що ви помиляєтесь. Я не належу до мужиків, хоч волею долі змушений перебувати в їхньому середовищі. — Він зневажливо кивнув у бік матросів. — Мої батьки ідальго. З дитинства я звик до розкошів і комфорту, здобув хорошу освіту. “Дитячі роки провів при королівському дворі і знаю правила гостинності. У своїй каюті я створив куточок, гідний будь-якого гранда Іспанії. Там не сором прийняти навіть короля. Прошу вас! Сподіваюся, моя присутність не стане вам у ваготу, — і капітан, скинувши капелюха, ґречним жестом запросив хлопчика до себе.

Біля дверей каюти Федя згадав про свої речі й, вибачившись перед капітаном, бігцем подався за ними. Коли він підійшов до щогли, то побачив біля неї Педро й Гуго. Переконавшись, що не зможе своїми старечими руками розв’язати вірьовки, якими був прив’язаний Педро, Гуго вийняв з-під плаща кинджал і перерізав міцні вузли.

— Клянусь Мадонною, — глухо, з хвилюванням мовив бородач, — ти, докторе, врятував мені життя.

Астролог по-дружньому поплескав Восьминога по плечу і щось шепнув йому на вухо.

Помітивши хлопчика, обидва замовкли й мерщій розійшлись.

Федя, звичайно, не вірив ні в які прикмети, а тим паче в передбачення астролога, проте в душі він був задоволений, що жорстока розправа не відбулася. “Досить із нього переляку, якого він зазнав, — подумав Кудряш, — гадаю, це дечому навчить його на майбутнє…”

Федя відчинив важкі різьблені двері і, переступивши високий поріг, опинився в каюті капітана. Замість шибок у вікнах була напівпрозора слюда, що ледве пропускала світло.

Хлопчик поставив рюкзак на підлогу й зупинився, звикаючи до напівмороку, який панував у каюті.

— Зараз я викрешу вогонь і засвічу світильник, — мовив капітан і став порпатися в кишенях камзола.

Минула хвилина, друга, а капітан, лаючись, усе шарив по кишенях.

— Гніт і кремінь знайшов, а кресало, бий його трясця, кудись поділося… У вас, герцог, немає кресала?

— Ні, нема, є сірники.

— Що? Що? — здивовано скрикнув капітан.

— Сірники, — скромно пояснив Федя, — звичайнісінькі сірники.

— Пробачте, ваша високість, але… що це таке?

Тільки тепер Кудряш згадав: найпершу в світі сірникову фабрику було збудовано у першій половині XIX століття, й капітан, ясна річ, не міг знати про сірники.

Хлопчик дістав коробку, тернув об неї сірника і підніс до масивного срібного світильника. Спалахнув вогонь.

Капітан, вражений незвичайним видовищем, відступив у глибину каюти, бурмочучи щось собі під ніс про сатанинський вогонь. Переконавшись, що сірники нічого лихого не чинять, Дієго підступив до столу. Від його нерівного дихання полум’я світильника загойдалося і згасло. Феді довелося знову засвітити світильник.

Вихопивши з-за пояса один із своїх кинджалів, капітан простяг його Кудряшеві, пропонуючи обміняти на кілька “чарівних паличок, які роблять вогонь”. У Феді заблищали очі. Йому не вірилось, що за кілька звичайних сірників можна віддати такий чудовий кинджал, лезо якого вкривала узорчаста арабська в’язь, а рукоятку із слонової кістки оздоблювали золоті платівки.

Не приховуючи вдоволення, хлопчик тут же причепив до паска кинджал, а капітан із цікавістю розглядав сірники. Обидва були задоволені добутими коштовностями.

• Предыдущая
• 8/42
• Следующая