Выбери любимый жанр

Пригоди. Подорожі. Фантастика - 90 - Михайленко Анатолій - Страница 49

Предыдущая
49/49

Изменить размер шрифта:

За якийсь місяць сад, що являв собою світ 80 704 року, перетворився на звалище різного непривабливого мотлоху, до того ж небезпечного, тому що тепер у цьому світі не було місця, де не йшов би безперервний дощ Із загрозливо гострих абсолез.

Розв’язати проблему спромігся лише наймудріший з мислителів, Клароль III.

Спонукуваний блискучою і безвідповідальною думкою, точнісінько такою, як думка Гріпфайлера, Клароль переорієнтував Диво-Млинок, і тепер він переміщав мотлох не лише в часі, а й у просторі.

Ніхто не питав Клароля, куди все дівається. Проблема була розв’язана, а решта вже нікого не цікавила.

За тридцять мільйонів світлових років від Землі, на глухій планеті Омікрон, остання пара з великого племені лускатих довгофіпів, які ще лишилися в живих, волочила свої вісімдесят геть ослаблих ніг по всипаній кістками гранітно-базальтовій рівнині. На них чекала смерть, оскільки вони доїли останні брили металоносної руди, які їм пощастило знайти серед каміння.

Лише ріденький димок виривався з чорної пащеки величезного самця. Та раптом в повітрі, перед напівзаплющеними очима самки, яка втрачала останні сили, щось блиснуло. Знову щось блиснуло, і цього разу вона спіймала блискітку своїм верхнім мацаком. Блискітка була крихітною, але хрупнула на зубах достоту як метал. За нею посипалися нові. Напівживий самець відчув, що подруга штовхає його в бік. Одним із своїх п’яти очей він поглянув угору і побачив: з неба падає манна.

Коли чотири жовтих місяця знову зійшли над Омікроном, двоє довгофіпів блаженно порпалися в купі консервних бляшанок з неіржавіючого дюраметалу та інших металічних предметів, які невпинним потоком падали із стратосфери. З топок під травними казанами довгофіпів долинало веселе гудіння й потріскування, і коли самець підводив свою величезну верхню щелепу, довгий язик білого полум’я разплавляв емаль на старих автомобілях, що громадилися перед ним.

А біля батьків незграбно пустувало двоє дитинчат, котрі з апетитом наминали абсолеза, що падали на рівнину як пелюстки металевої квітки.

І жоден з чотирьох не зупинився і не спитав себе! “Звідки взявся рятівний корм?”

Їм було байдуже — вони їли, і цього з них було досить.

ЗМІСТ

ПОДОРОЖІ

Михайленко Анатолій. Камчатка на дотик. Подорожні нотатки

Івченко Володимир. Зірка над якорем. Оповідання

ПРИГОДИ

Шпаковатий Микола. Я-борт 13–86… Повість

Федотюк Петро. Невидимий зв’язок. Оповідання

ФАНТАСТИКА

Дмитрук Андрій. Священна відеохроніка. Оповідання. Переклад З. Клещенко