Пригоди. Подорожі. Фантастика - 90 - Михайленко Анатолій - Страница 48

• Предыдущая
• 48/49
• Следующая

— Послухайте, генерале! Чи маршал, хто ви там є…

— Ні! ні! Ніякий я не генерал! За ваші мірки я лейтенант. Ніхто не доручав би така проста операція генералу.

— Тоді послухайте, лейтенанте! Вам не здається, що ви повинні були б принаймні спочатку ввійти з нами в контакт?

— А що я зараз роблю! Іще за десять хвилин до самий вибух ми починаємо з орбіти спеціальний трансляція. Гадаю, люди нас будуть розуміти. А може, й ні, не є принципово.

К. повільно починав приходити до тями.

— А якщо вибуху не буде? Якщо хтось стане вам на заваді?

Лейтенант здивовано вирячився на землянина.

— Завада? Що таке “завада”? Хоча про це маємо інструкції — летіти інше місце, будемо робити експеримент там. Ми є проти насильства, за прогрес, наука й, економія. Вибачте. Підготовка закінчується. Я маю особисто керувати монтаж бомба.

Лейтенант віддав честь і подався до корабля. Ніхто й в гадці не мав зупиняти К., коли він пірнув у кущі.

Через кілька хвилин К. уже зайняв позицію на скелі, в руках він стискав рушницю. Два стволи і десяток набоїв — сякий-такий шанс хоч налякати чужинців. Він звів курки. І раптом почув з боку моря наростаючий страхітливий гуркіт та ревіння.

…Штурмовики підійшли до острова на бриючому польоті. Вдарили ракетами й повернули назад. Перш ніж друга група літаків досягла острова, чужинці вже були на кораблі. К. танцював на скелі, радісно вимахуючи рушницею, і дивився, як стартують пришельці. На горизонті вже видно було дими ескадри.

Інопланетяни полетіли геть за дві хвилини до того, як корабельна артилерія відкрила шквальний вогонь, розносячи острів на порох. Вибуховою хвилею К. жбурнуло в море.

Отямився К. у стерильно чистій каюті. Непоказний лейтенант, що видався К. страшенно симпатичним, привітно посміхнувся й поздоровив його з одужанням, розповів, як контуженого К. підібрали моряки з авіаносця. К. не втримався, щоб не спитати:

— А хто повідомив, що острів треба бомбардувати? Лейтенант здивовано подивився на К.

— Ніхто. Звичайне учбове стрельбище і бомбометання. Чого це ви питаєте?

К. розтулив було рота, але вчасно стримався. Спочатку треба довідатись, що бачили самі моряки. Інакше оповідь про інопланетян — прямий шлях до психіатричної клініки. Все ж таки контужений…

— Та щось дивне робилося з радарами, — тим часом вів далі лейтенант. — Якесь атмосферне явище, таке інколи буває.

— І ще одне питання вам можна поставити? “Ви не знаєте, чому саме цей острів обрали для обстрілу. Він був такий гарний…

Лейтенант поблажливо посміхнувся й стенув плечима.

— Інструкція… А взагалі, на мою думку, тому, що він тут нікому не потрібен. Просто, розумієте, зайвий…

НЕСПОДІВАНКА[14]

Оповідання

Усі шестеро зайшли один по одному до кімнати й сіли кожен на своє місце. Головуючий Маскіссон без будь-яких вступів перейшов до діла:

— Джентльмени! За цілковито достовірними дани” ми, які в мене є, триває скидання сміття і промислових відходів до Індійського океану. Заводи Хупа загрожують перетворити його в…

На всіх обличчях з’явився однаковий тоскний вираз, а мученицькі погляди звелися до стелі: вічно ця проблема і, як завжди, ніякого шляху до її розв’язання.

— Це сміття — просто напасть якась, — сказав Маскіссон, — і ми мусимо знайти вихід. Адже, як ми всі добре знаємо, наш перший обов’язок — сприяти тому, щоб у предметів широкого вжитку було коротке життя.

Всі, як один, звелися на ноги, благоговійно вимовляючи священну формулу:

— Хвала Зносу!

Потім сіли, похитуючи головами, всі, крім Барнса з департаменту економіки, який помахав рукою, щоб привернути до себе увагу голови.

Я знайшов підрядчика. Береться ліквідувати будь-який мотлох. Я перевіряв: справді, може.

Він ніби не помічав ворожих поглядів, спрямованих на нього: всі добре пам’ятали, що Барнс якось уже брався за цю справу. Тодішній “підрядчик” спробував був перепродати використане. Йому дали двадцять років за семиразове перевищення терміну користування предметами вжитку, а проблема так само лишилась і була тепер пекучішою, ніж будь-коли. І ось цей дурень Барнс підсуває їм ще одного пройдисвіта!

Не встиг Маскіссон рота розтулити, як Барнс різким порухом відчинив двері й завів до кімнати засідань усміхненого опецькуватого чоловічка в блискучому металоновому костюмі.

— Зараз, джентльмени, містер Гріпфайлер вам покаже, — сказав Барнс, видимо, пишаючись своєю знахідкою.

Містер Гріпфайлер заусміхався ще променистіше. Клацнувши замком, він відкрив свій саквояж з ентернаметалу й добув звідти витончену машинку, зроблену з прозорого органічного каменю і полірованого дюраметалу. В середині її, в переплетінні платинових дротинок, лежала невеличка дюралюмінієва скринька з двостулковою накривкою з черепашок молюсків.

— Ось, джентльмени, мій Диво-Млинок. Ліквідує будь-які матеріали, не виділяючи при цьому ніяких твердих, рідких і газоподібних відходів.

— І абсолезо теж? — спробував пожартувати Куп.

Невдалий жарт: хто не знав, що з усього, створеного могутньою технікою, ніщо так погано не піддається ліквідації, як ці невеликі, але небезпечно блискучі леза? Зроблені з ентернаметалу із спеціальними домішками, вони ніколи не тупились, але в зв’язку з нещодавнім підвищенням квоти на продукцію компанії “Абслезо” нікому не дозволялося голитись одним і тим самим лезом більше одного разу. Порушення цього правила могло виявитися згубним для економічного циклу.

— У вас не знайдеться одного? — запитав містер Гріпфайлер,

Одне знайшлося в керамічній умивальній кімнаті поряд з кімнатою засідань. Розсунувши товстим пальцем черепашкові щелепи свого приладу, містер Гріпфайлер натиснув на кнопку. На якусь мить дротинки розжарилися до червоного, потім знову стали матово-білими.

Містер Гріпфайлер розвів стулки в боки. Абсолеза всередині не було! У присутніх створилось враження, що на очах у них зробили фокус, який вимагав незвичайної спритності рук. Вони стали давати містерові Гріпфайлеру носовички, складані ножі, наручні годинники— словом, різні дрібнички, які в найближчому майбутньому вони муситимуть спустити в сміттєпровід і замінити новими. І щоразу, навіть тоді, коли невеличка скринька виповнювалася вщерть, містер Гріпфайлер зліквідовував усе, що в ній було, зліквідовував так, що від змісту не лишалось і сліду.

Мовчання порушив Маскіссон:

— Особисто мене це переконало, проте хотілося б почути думку решти.

Відповіддю йому були енергійні кивки і вигуки:

— Беремо! Швидше підписуйте з ним контракт!

Вони прийняли умови містера Гріпфайлера. Він не підвів їх, і невдовзі на землі вже працювали з повним завантаженням п’ятсот Диво-Млинків, слухняно ковтаючи все, що люди вважали сміттям і покидьками.

Але нікому не спало на думку спитати у містера Гріпфайлера, куди все це дівається. Головне — проблема була розв’язана. Решта вже нікого не цікавила.

Блурро IV сидів на лаві з магнію, знічев’я розгладжуючи складки своєї фіброїдної тоги. У світі 80 704 року, в якому жив Блурро, проблем більше не було. І чималу роль тут зіграв Диво-Млинок, який виник, за переказом, з нільського мулу десь близко 2080 року. Історія питання нікого не цікавила — знали тільки, що ці благословенні машини із щелепами з черепашок беруть на себе турботу про весь мотлох, який виробляє або може виробити людина. Все йшло в божественний Диво-Млинок і зникало в ньому. В світі Блурро панували чистота і лад.

Але цього червневого дня 80 704 року Блурро раптом здалося, нібито повітря у нього перед очима збирається розродитися. Воно, це повітря, явно збиралося народити щось.

Плоп! — пролунало зітхання полегкості, і до ніг Блурро впав невеликий блискучий предмет. Він підняв його і зразу ж порізався. Слідом за першим предметом градом посипались інші: дві невеликі машинки, всередині яких щось цокало, жмути зібганого паперу, складаний ніж…

• Предыдущая
• 48/49
• Следующая