Я, робот - Азимов Айзек - Страница 26
- Предыдущая
- 26/45
- Следующая
Як уві сні!
Ербі втупився в неї немиготливим поглядом своїх червоних очей, а їй здавалося, що то дві тьмяні страхітливі кулі.
Він щось говорив, і вона відчула, як до її губів притиснули край холодної склянки. Вона зробила ковток і, здригнувшись, стала приходити до тями.
Ербі говорив схвильовано — в його голосі вчувалися біль, благання й страх. До неї почав доходити зміст його слів.
— Це сон, — казав він, — і ви не повинні йому вірити. Ви незабаром прокинетесь і в реальному світі сміятиметесь із себе. Він кохає вас, це я вам кажу. Кохає, кохає! Але не тут! Не зараз! Все це навколо — ілюзія!
Сьюзен Келвін закивала головою і прошепотіла:
— Так, так.
Вона вчепилася за руку Ербі і притиснулася до неї, повторюючи знову й знову:
— Це ж неправда, Ербі? Неправда?
Сьюзен Келвін не пам’ятала, як до неї знову повернулася свідомість, — ніби з туманного, нереального світу вона потрапила в яскраве сонячне світло. Вона відштовхнула його від себе, відштовхнула важку сталеву руку і широко розплющила очі.
— Що ж ти робиш? — її голос зірвався в різкий крик. — Що ж ти робиш?
Ербі відступив назад.
— Я хочу допомогти.
Доктор Келвін пильно подивилася на нього.
— Допомогти? Тішиш мене баєчками про сон і вважаєш, що це — допомога? Хочеш мене шизофренічкою зробити? — На неї напала істерика. — Це не сон! Якби ж це був сон!
Ураз вона схопилася.
— Зачекай! Чому… чому… А-а! Розумію! Господи, це ж так очевидно…
У голосі робота почувся страх.
— Я мусив…
— I я тобі повірила! Ніколи б не подумала.
Голоси за дверима змусили Сьюзен замовкнути. Вона відвернулася, судомно стиснувши кулаки, і, коли Богерт з Ланнінгом увійшли, вона вже була в глибині кімнати, біля вікна. Жоден з чоловіків не звернув на неї уваги.
Вони одночасно наблизилися до Ербі: Ланнінг — сердитий і нетерплячий, Богерт — холодний і незворушний. Першим заговорив директор:
— Слухай мене, Ербі!
Робот перевів погляд на підстаркуватого директора:
— Слухаю, докторе Ланнінг.
— Ви говорили про мене з доктором Богертом?
— Ні, сер! — повільно відповів робот, і посмішка на обличчі Богерта згасла.
— Що ти сказав? — Богерт гордовито підійшов ближче й зупинився перед роботом, широко розставивши ноги. — Повтори, що ти мені говорив учора?
— Я казав, що… — Ербі замовк.
Десь в глибині його дисонансом тихо забриніла металева мембрана.
— Хіба ти не казав, що він подав у відставку? — заревів Богерт. — Відповідай!
Богерт люто замахнувся, але Ланнінг відштовхнув його вбік:
— Ви що, хочете силою підбити його на обман?
— Ви самі чули, Ланнінг. Він почав був говорити і зупинився. Відійдіть! Я хочу добитися від нього правди, зрозуміли?
— Я запитаю його! — Ланнінг повернувся до робота. — Гаразд, Ербі, заспокойся. Я подавав у відставку?
Ербі мовчки дивився на нього, і Ланнінг стривожено перепитав:
— Я подавав у відставку?
Робот заперечливо похитав головою. Вони почекали ще, але іншої відповіді так і не почули.
Двоє людей подивилися одне на одного ворожими поглядами.
— Якого біса! — гримнув Богерт. — Йому що, заціпило? Ти можеш говорити, ти, страховисько!
— Я можу говорити, — з готовністю відповів робот.
— Тоді відповідай. Ти казав мені, що Ланнінг подав у відставку? Він подав у відставку?
Знову запала тиша. Потім у глибині кімнати несподівано пролунав сміх Сьюзен Келвін — різкий, майже істеричний.
Обидва математики здригнулися, а в Богерта звузились очі.
— Ви тут? Чого вам так смішно?
— Нічого. — її голос звучав не зовсім природно. — Виходить, не тільки я одна впіймалася. Троє найбільших в світі фахівців з робототехніки впіймалися на один і той же елементарний гачок. Витівки долі, правда? — Вона приклала бліду руку до чола й додала зів’ялим голосом: — Хоч це зовсім не смішно.
Чоловіки здивовано перезирнулися між собою, звівши брови.
— Про який гачок ви говорите? — запитав Ланнінг з напругою в голосі. — Щось трапилося з Ербі?
— Ні! — Вона повільно наблизилася до них. — З ним усе гаразд. А от з нами… — Вона раптом повернулася до робота й закричала:
— Геть з моїх очей! Іди в другий кінець кімнати, щоб я не бачила тебе!
Ербі зіщулився під її сердитим поглядом і квапливо потупотів геть.
— Що це все означає, докторе Келвін? — неприязно спитав Ланнінг.
Вона повернулася до нього і глузливо мовила:
— Ви знаєте Перший закон робототехніки?
— Авжеж, — роздратовано сказав Богерт. — “Робот не може нашкодити людині або через свою бездіяльність допустити, щоб людині було завдано шкоди”.
— Чудово звучить, — глузувала Келвін. — Але якої шкоди?
— Ну… будь-якої.
— Правильно! Будь-якої. А як щодо розчарування? А принижена гідність? Розбиті надії? Це не шкідливо?
Ланнінг спохмурнів.
— Звідки роботу знати про… — Голос йому враз урвався.
— I ви піймалися, правда? Цей робот читає думки. Гадаєте, він не знає, як можна поранити почуття людини? Гадаєте, коли його запитати про щось, то він не відповість саме так, як нам хотілося б почути? Хіба Ербі не знає, що будь-яка інша відповідь буде нам неприємна?
— О боже! — зітхнув Богерт.
Келвін відповіла йому з сардонічною посмішкою:
— Ви, мабуть, запитали його, чи йде Ланнінг у відставку? Ви хотіли одержати ствердну відповідь, і Ербі сказав так, як вам хотілося.
— Мабуть, тому він щойно нам нічого й не відповів, — сказав Ланнінг безбарвним голосом. — Бо його відповідь була б неприємна одному з нас.
На якусь мить запала тиша. Чоловіки задумливо дивилися на робота в глибині кімнати: той сидів у кріслі, біля полиці з книгами, підперши голову рукою.
Сьюзен Келвін втупилася в підлогу.
— Він усе це знав. Цей… цей чортяка знає все, навіть те, що з ним сталося на складальному конвеєрі. — її очі були темні і задумливі.
Ланнінг глянув на неї:
— Ви помиляєтеся, докторе Келвін. Він не знає, що з ним сталося. Я питав його.
— А що це означає? — вигукнула Келвін. — Тільки те, що ви не хотіли, щоб він підказав вам рішення. Це б зачепило ваше самолюбство, мовляв, машина зробила те, чого не зміг я. А ви питали його? — випалила вона в Богерта.
— Певною мірою. — Богерт кашлянув і почервонів. — Він сказав, що не дуже тямить у математиці.
Ланнінг зайшовся смішком, Келвін уїдливо посміхнулася.
— Я запитаю його. Його відповідь не зачепить моє самолюбство.
Вона владно гукнула:
— Іди сюди!
Ербі встав і невпевнено наблизився.
— Гадаю, ти знаєш, — промовила вона, — коли саме під час монтажу з’явився сторонній фактор або був упущений основний?
— Так, — ледь чутно вимовив Ербі.
— Зачекайте, — сердито втрутився Богерт. — Це не обов’язково може бути правда. Просто ви це хочете почути, от і все.
— Не будьте дурнем, — відповіла Келвін. — В усякому разі, якщо він уміє читати думки, то він знає математику незгірш, ніж ви з Ланнінгом, узяті разом. Дайте йому можливість.
Математик замовк, а Келвін вела далі:
— Тоді все гаразд, — Ербі, починай! Ми чекаємо. — I звернулася до своїх колег: — Візьміть папір та олівці, джентльмени.
Але Ербі мовчав. Голос Келвін прозвучав переможно:
— Чому ти не відповідаєш, Ербі?
— Не можу, — несподівано випалив робот. — Я не можу, і ви це знаєте! Доктор Богерт і доктор Ланнінг не хочуть цього.
— Вони хочуть знати рішення.
— Але не від мене.
Втрутився Ланнінг, повільно й виразно мовивши:
— Не корч дурня, Ербі. Ми хочемо, щоб ти сказав.
Богерт коротко кивнув.
Голос Ербі зірвався на високі ноти.
— Навіщо таке казати? Думаєте, я не бачу далі поверхні вашого мозку? Там, у глибині, ви не хочете. Я — машина, що може імітувати життя з допомогою позитронних взаємодій у мозку, який є витвором людини. I через те ви не можете, виявившись слабшими за мене, не відчути приниження. Це глибоко засіло у вашій свідомості, і стерти це неможливо. Я не можу дати вам рішення.
- Предыдущая
- 26/45
- Следующая
