Дзвін сонця - Казанцев Александр Петрович - Страница 33

• Предыдущая
• 33/46
• Следующая

Проживши після тридцятилітнього ув’язнення останні роки у Франції, яка дала йому притулок, філософ недавно помер у містечку Мов’єр поблизу Парижа, де народилися ще двоє юнаків. Тепер вони уважно стежили, як всесильний кардинал Рішельє добирається до герцога д’Ашперона, що, певне, тремтить, чекаючи його.

— Сподіваюся, носилки кардинала вдалося внести в замок, не вибиваючи парадних дверей? — глузливо мовив Сірано.

— Тс-с… Тихіше. Тут повсюди вештаються шпигуни Рішельє, — прошепотів на вухо Льобре, друг дитинства Сірано і постійний його побратим у бою.

— Згоден із тобою, любий Кола, і все-таки я думаю, що його превелебність вважає за краще 184 розмовляти з його світлістю без нашої присутності.

— Звісно, Саві. Та якби в нас була інша мета, я ліпше б вибрався за місто і насолоджувався красою природи.

— Якби… — сумовито зронив Бержерак. — Доведеться звідси спостерігати, як пишна процесія пройде назад. Тоді настане наша черга.

Але чекали вони недовго. Високий візит мав, очевидно, попереджувально-символічний характер, І його превелебність не удостоїв герцога тривалої розмови. Можливо, основним у тих відвідинах був пробитий отвір у стіні замку надто впливового васала. І він мусить добряче помізкувати над тим, чому кардинал не забажав кілька разів завернути за ріг, аби пройти через головні ворота, а наказав нести його навпростець. Адже той ніколи нічого не робив без прихованої думки. А може, на це його наштовхнули спогади про випускний акт у колежі де Бове, коли покараний випускник Савіньєн Сірано де Бержерак виламав стінку нашвидкуруч складеного в актовому залі карцеру, щоб відповісти на запитання його превелебності?

За кілька хвилин в отворі показався герольд з уквітчаною стрічками трубою, що сповістила про появу володаря Франції. Затим солдати винесли на носилках крісло з нерухомим Рішельє.

Парижани падали на коліна і проголошували славу кардиналові. Коли за процесією зімкнувся говіркий, невпокійливий живий коридор, в отворі стіни виріс д’Ашперон. Пишний, з білою еспаньйолкою і заклопотаним обличчям, ішов він без капелюха слідом за кардиналом. Вітер куйовдив його довгий сивий чуб. Герцог заходився діловито давати вказівки мулярам і теслям — розібрати місток і замурувати стіну.

Льобре ступив до нього і по-особливому склав пальці рук. У ту ж мить жестом голови герцог запросив його йти за ним.

— А чи не служить робота цих мулярів, ваша світлість, певним символом Добра? — стиха запитав Льобре.

— Головне, щоб не стала символом далеко не Добра причина, яка сюди їх покликала, — похмуро озвався герцог.

Сірано де Бержерак мовчки йшов поряд зі своїм другом, притримуючи ліктем ефес шпаги, яка створила йому легендарну славу в більш як ста дуелях, що казково легко зійшли йому з рук.

Вхід до замку д’Ашперона знаходився з протилежного боку. Щоб дійти до нього, треба було двічі звернути за ріг, чого не забажав зробити кардинал Рішельє, а звелів рватися в буквальному розумінні напролом.

Герцог, а за ним і двоє друзів піднялися вгору гвинтовими, але доволі широкими мармуровими східцями і проминули анфіладу розкішних кімнат із кришталевими люстрами, коштовними картинами, вазами ювелірної роботи, фарфоровими дрібничками з далеких країн, зброєю, що прикрашала стіни там, де не було кольорових панно.

Багаті апартаменти скінчилися, і господар особняка крутими сходинками повів друзів униз, у підвальне приміщення.

Звично усміхнувшись, Сірано подумав: “Тут гвардійцям його превелебності не вдалося б розвернутися з носилками. Очевидно, прийом кардинала і двох скромних солдатів намічався в різних кімнатах”.

Герцог пропустив Сірано вперед, а сам разом з Льобре затримався на сходинках.

Сірано повільно спустився в підвал, потім озирнувся і від здивування аж ойкнув: позаду нього стояли двоє в білих замшевих запонах і фартухах. Голови їхні були накриті білими відлогами з прорізами для очей. Він не відразу розібрав, хто з них герцог, а хто Кола. І лише за мить пізнав свого друга по величавій поставі.

— Ти, що шукаєш себе у братстві доброносців, — урочисто звернувся д’Ашперон до Сірано, — тобі належить пройти випробування, перш ніж ти постанеш перед Вершителем Добра. Як скромний тутешній наглядач, передаю тебе в руки призначеного ритора.

І Сірано помітив ще одну постать у білій запоні і відлозі, яка приховувала обличчя.

— Ай ем соррі, сер, прошу вибачення, але вам доведеться довіритися мені, — з англійським акцентом мовив незнайомець і простяг руку.

Тим часом герцог-наглядач одягнув на голову Сірано відлогу, але без прорізів для очей. І юнак відчув себе безпорадним сліпцем. Однак ритор-англієць тримав його за руку.

— Пліз, сер. Прошу, — запропонував він.

Сірано рушив за ритором, та за кілька кроків спіткнувся — підлога зникла під ногами. Він опинився в ямі, але втримався, не впав. Англієць допоміг йому вибратися, і вони обережно подибали далі.

І знов Сірано відчув нерівність підлоги, але тепер уже не втрачав рівноваги, обережно намацував її ногою.

— Шкода, що ваш вступ до товариства супроводжується незручностями, — мовив ритор. — Усе тут побудовано на символах, про які ми ще поговоримо. Зараз ви відчуваєте символічну зрадливість долі і міцну руку брата, готового будь-якої миті вам допомогти?

— Мерсі боку, — сказав Сірано по-французькому і повторив англійською: — Сенк’ю вері мач.

— Я переконаний, друже, що ми знайдемо спільну мову. Чи не так?

— Неодмінно, — рішуче запевнив Сірано.

— А тепер постукаємо, — і ритор кулаком тричі вдарив у двері.

— Хто там? — мов із тунелю, відгукнувся знайомий Сірано голос.

— Високоповажний Вершителю Добра, це призначений вами ритор у супроводі того, хто шукає блага людям і дорогу до керованого вами благочестивого товариства.

— Відчиніть двері! — почулося зсередини. І коли рипнули завіси, пролунало: — Оголошую засідання товариства доброносців відкритим!

Сірано відчув, що вони зайшли в просторе приміщення, в якому дзвінко відлунювали їхні кроки.

— Ваше прохідне слово? — долинув чийсь голос.

— Габаон, — відповів ритор і гучно сповістив: — Повідомляю братам-доброносцям і високоповажному Вершителю Добра, що новоявлений Савіньєн Сірано де Бержерак достойний бути зачисленим до нашого благочестивого товариства для великої справи боротьби зі Злом.

— Хто за ньога поручиться? — запитав Вершитель Добра.

— Шановний магістр і поборник Добра, радник Парламенту в Тулузі, поет і математик метр П’єр Ферма. Заклопотаний невідкладними справами, він не зміг прибути до Парижа на засідання. Але за нашим статутом порука може бути заочною. Я закінчив.

— Чудово. Повідомлення ритора прийнято. Відкрийте очі новоявленому.

Ритор не став скидати відлоги з голови Сірано, а лише повернув її прорізами вперед (вони були до того на потилиці). Сірано злякано закліпав очима: присутні доброносці у відлогах спрямували вістря шпаг йому в груди.

— Ці шпаги, брате, лише символічно спрямовані до твого серця, яке ти віднині віддаєш Добру. Ця зброя доброносців завжди відстоюватиме тебе, поки ти спільно з нами служитимеш справі товариства, протистоячи розгулу неправди і насильства в усьому світі. Та горе, якщо ти зрадиш клятву, яку зараз виголосиш. Ми повсюди маємо очі й вуха, за їхнім сигналом ці шпаги прошиють твоє зрадливе серце.

— Запевняю, — ритор ступив крок уперед, — що цим шпагам не доведеться пролити кров Сірано, якого за дорученням Вершителя Добра я наставляю на добру путь, як того вимагає наш статут.

Сірано здивовано оглядав приміщення — із склепистою стелею і без вікон. На підлозі лежав вигаптуваний килим, на якому стояв вівтар зі свічками і розкритою книгою.

На килимі, обрамленому загадковими символами, було позначено сторони світу, куди мають податися доброносці, виконуючи місію Добра. В строкатості зображених фігур не одразу вгадувалися заклики до взаємодопомоги, добросердності і співчуття. Зірка в центрі знаменувала символ знання, що служить Добру. Про все це Сірано дізнався значно пізніше, а зараз чисто зовнішньо сприймав урочисту обстановку підземелля.

• Предыдущая
• 33/46
• Следующая