Легенди про зоряних капітанів - Альтов Генрих Саулович - Страница 22
- Предыдущая
- 22/24
- Следующая
Бушував розжарений океан, немов святкуючи перемогу. Але капітан тримав штурвал, і руки його не тремтіли. Він був хоробрий, капітан “Смарагда”.
Корабель прискорював біг. Билася в реакторі плазма дейтерію, і глухо ревли двигуни. “Смарагд” летів туди, де в чорному небі спокійно сяяли зорі. Але ззаду — все ближче і ближче — наповзав вогняний вал. І не було в Зоряному Світі сили, яка могла б перепинити йому дорогу.
Вогонь від краю до краю заповнив екрани, і здавалось — уже палає корабель. Тільки на екрані дальнього локатора тремтів чорний диск планети Ор. І було видно: невблаганний вогняний шквал наблизився до приреченої планети. Наблизився — і проковтнув її.
Чорний диск одразу став багряний, далі червоний, а потім спалахнув синім полум’ям. Дрижала у вогні планета Ор, наче крапля вологи на розпеченому металі. Диск її витягся, перетворився на овал і розтікся вогняними струменями.
Планета Ор загинула за шість секунд.
Тоді зблідлий астроном сказав капітанові:
— Нам не відлетіти. Ти мусів залишити мене там і давно вирушити у Зоряний Світ.
Розсміявся капітан. І відповів:
— Ми відлетимо — і полетимо разом. Так буде.
Він вів “Смарагд” у Зоряний Світ, а ззаду накочувався вогненний океан, і гаряче дихання його обпалювало корабель. Наднова Аретина розлючено здіймала гарячі вали — все ближче і ближче до “Смарагда”.
Стогнали від натуги двигуни — і не могли вони прискорити біг корабля. Попереду був Зоряний Світ, але вже наздоганяли “Смарагд” вогненні вали.
Здригнувся корабель під їх ударами. Тривожно, навперебивки заговорили прилади: усе несло загибель — температура, випромінювання, шалений натиск вогню.
І капітан залишив штурвал.
— Це кінець, — сказав астроном. — Сила в людини велика, але не безмежна.
Покрутив головою капітан:
— Хто знає межу силі людській?
Рука його лягла на червоний важіль магнітного захисту реактора. Повагалася, вперше в житті здригнулась — і потягла важіль.
Так порушив він першу заповідь зоряних капітанів, яка виголошувала: “Не знімайте в польоті магнітний захист, бо хоч реакція і прискориться, але стане некерованою. І ніщо не зможе її спинити”.
Магнітні вихори Наднової Аретини увірвалися в реактор, і вже не плазма, а швидкі мезони потекли з розжарених дюз корабля. Було видно на нестерпно яскравих екранах, як завмерла вогняна стіна. Завмерла, а потім почала повільно віддалятися.
Шлях у Зоряний Світ був відкритий.
Але згасли світлі диски приладів, і капітанова рука не стискала штурвал. “Смарагд” уже не підкорявся людині.
Тоді знову заговорили антени. Суворий і смутний був їхній голос: “Люди Землі, люди Землі, “Смарагд” відлітає у безмежні простори Зоряного Світу. Швидше й швидше розганяють корабель двигуни, якими вже неможливо керувати. Нам не вернутись на Землю… Люди Землі, люди Землі, дізнайтеся ж про таємницю Наднових…”
Довго ще говорили антени. Та слабшав і слабшав їх голос. І врешті завмер.
А швидкість “Смарагда” наростала, наближаючись до швидкості світла, і обпалений вогнем корабель відлітав у бездонні простори Зоряного Світу.
На Землі минули століття.
З року в рік, із віку в вік потужні антени позаземних станцій кидали в Зоряний Світ позивні “Смарагда”. Але марно кликала Земля своїх синів. Голоси антен тонули в безмежних глибинах Зоряного Світу. І не було на них відповіді. Проте антени знову й знову повторювали свої виклики. Бо люди знали: ті, що здійснили подвиг, живі.
На Землі, як було сказано, минули століття. Але “Смарагд” летів із швидкістю, що майже дорівнювала швидкості світла. А строгі формули твердять: якщо корабель іде з такою швидкістю, час на ньому завмирає.
Люди Землі прожили багато віків, і покоління змінились поколіннями. На “Смарагді” ж минуло всього кілька років: можливо — п’ять, можливо — вісім.
Так твердять формули давнього вчення, названого колись теорією відносності.
Але й без цих формул люди знають: настане день, і “Смарагд” повернеться на Землю. Бо мудрість поколінь каже: “Хто звершив подвиг, той не старіє і не вмирає”.
Вогняна Квітка
Прометей. То хто ж ти є?
Земля. Мати твоя, Земля.
Це почалося з того, що зоряний корабель “Топаз”, пошкоджений метеоритним дощем, змушений був змінити курс і сісти на планету Мот у системі гаснучої зірки Бернарда. Тут, серед руїн стародавньої цивілізації, капітан “Топаза” уперше знайшов обеліск із зображенням Вогняної Квітки.
Відтоді зоряні капітани часто знаходили такі обеліски, бо люди з планети Мот ще мільйони років тому відправляли в Зоряний Світ свої кораблі і на багатьох планетах встановили обеліски на честь Вогняної Квітки.
Капітани читали вирізьблені на цих обелісках написи і, повернувшись на Землю, розповідали про Вогняну Квітку.
Дивні то були розповіді. Дивні і хвилюючі. Подейкували, що Вогняна Квітка світиться в темряві, переливаючись барвами, немов полярне сяйво. Казали, що квітка ця подесятеряє сили людини, продовжує життя. Говорили, що женьшень, який росте на Землі, порівняно з Вогняною Квіткою не більше, як скло перед алмазом.
Не було серед зоряних капітанів такого, хто б не мріяв знайти Вогняну Квітку. Та ніхто не знав, де її шукати. Одного разу капітан “Екватора” висловив гадку, що Вогняна Квітка мусить рости на гарячих планетах, які перебувають поблизу зірок. Він був мудрий старий капітан “Екватора”. Він справедливо вважав, що тільки в розжареній атмосфері можуть рости квіти, які називають вогняними, бо коли не вистачає тепла і світла, рослини забарвлені у темні тони.
Двічі проникав “Екватор” до найгарячіших з відомих тоді планет у системах зірок Альтаїр і Проціон. І обидва рази без успіху Спопелілі від палючого проміння планети були мертві. На висхлому, потрісканому грунті ніщо не росло. Але “Екватор” знову полетів до гарячої планети в системі зорі Лаланда — і вже не повернувся.
Тоді з’явилися сумніви: чи там треба шукати Вогняну Квітку? Капітан “Зодіака”, чий скептичний розум полюбляв парадокси, заявив, що Вогняна Квітка повинна рости на холодних, віддалених від своїх сонць планетах. “Вогняна Квітка світиться в темряві, як риби в глибинах океану, — говорив капітан “Зодіака”.— її треба шукати на планетах, де панує вічний морок”. Після цього багато кораблів сідало на крижані вершини замерзлих планет. Але в холодній темряві не світився жоден вогник. Крига сковувала планети, і не було на них життя.
Вперто розшукували зоряні капітани невловиму Вогняну Квітку. Бо вже в ті часи люди твердо знали: немає в Зоряному Світі нічого, перед чим розум і воля людини були б безсилі. Вирушали кораблі у Зоряний Світ назустріч невідомим небезпекам, і ніщо не могло спинити зоряних капітанів.
Знаменитий капітан “Граніта”, людина незвичайного щастя, знайшов на одній із планет у системі зорі Лакайля засипаний піском обеліск на честь Вогняної Квітки. У висіченім на обеліску написі згадувалась зірка Лейтена. Через кілька років одчайдушний командир “Тайфуна”, той, що чотири рази зазнавав корабельної катастрофи, зумів прорватися крізь суцільну хмару астероїдів, яка оточувала зорю Лейтена, і висісти на єдиній у цій системі великій планеті. Це була страхітлива планета, населена орохо — найжахливішими істотами Зоряного Світу. У відчайдушних битвах з орохо “Тайфун” просувався вздовж екватора планети, аж поки вдалося знайти скам’янілі рештки Вогняної Квітки.
Оповідають, однак, що через півстоліття капітан “Каравели”, великий знавець Зоряного Світу, знайшов десь живу Вогняну Квітку. Але “Каравела” загинула по дорозі назад, наштовхнувшись поблизу зірки Грумбрідж на пилове скупчення антиречовини.
Час минав, і люди перестали вірити в легенди про Вогняну Квітку. І якраз тоді один із зоряних кораблів відкрив планету, на якій росла Вогняна Квітка. Корабель той називався “Прометей”.
- Предыдущая
- 22/24
- Следующая