Лiкарськi рослини Прикарпаття - Гладун Ярослав - Страница 3

• Предыдущая
• 3/36
• Следующая

З лікувальною метою використовують листки, кору і корені. В останніх міститься алкалоїд берберин. У народній медицині ягоди рекомендують для збудження апетиту, гамування спраги, зниження артеріального тиску. Молоді гілки, кору і корені застосовують при фарбуванні вовни та шкур. У декоративному садівництві із барбарису створюють живоплоти, бордюри тощо.

Розмножується насінням (після стратифікації) і вегетативно (живцями, відсадками та поділом куща).

Листки заготовляють навесні після цвітіння, їх сушать у тіні, в добре провітрюваних приміщеннях. Корені заготовляють навесні або восени. Вибирають не більше п'ятої частини їх, щоб не пошкодити кореневої системи. Обрубані корені промивають, сушать, розрізують на шматки завдовжки 2 см. Сушать на горищах або під наметом при достатній вентиляції. Плоди, заготовляють у вересні — жовтні.

(Vinca minor L.)

Родина барвінкові (Аросупасеае)

Про барвінок як лікувальний засіб згадували ще Пліній Старший та Діоскорид. У Британській Вест-Індії і на Філіпінах його використовували для лікування діабету, в Бразилії — для зупинки кровотеч й лікування хронічних ран. Неабияке місце займав барвінок у віруваннях слов'янських народів, зокрема в Київській Русі.

Нев'януча зелень рослини та її виняткова живучість привернули увагу людей у середні віки. Барвінку приписували чудодійну силу, вважали його символом вічності і вірності, вірили, що він береже від дияволів та відьом.

Особливо велику популярність здобув наприкінці XVIII ст. завдяки Жан-Жаку Руссо, який згадав цю рослину в своєму автобіографічному творі "Сповідь". З ростом слави книги росла й популярність барвінку. Після смерті Руссо на його батьківщині було споруджено пам'ятник, підніжжя якого прикрасили барвінком.

Барвінок малий — вічнозелений півкущ (30–60 см заввишки) з тонким горизонтальним кореневищем до 70 см завдовжки. Стебла повзучі, розгалужені, у вузлах укорінюються. Листки супротивні (3–7 см завдовжки і 2,5 см завширшки), еліптичні, шкірясті, вічнозелені, голі, зверху блискучі, по краях гладенькі. Квітки двостатеві, правильні, пазушні, поодинокі, на довгих квітконіжках. Оцвітина подвійна, п'ятичленна. Чашечка зрослолиста, віночок синій. Плід складається з двох видовжених стручкоподібних частинок.

Росте в листяних лісах (букових, грабово-дубових), часто утворюючи суцільні зарості. Цвіте у травні — червні.

Трава містить алкалоїди індольного ряду — вінін, пубесцин і мінорин. В Угорщині з неї виготовляють препарат девінкан, а в Болгарії — вінкапан, які призначають як гіпотензивний засіб при гіпертонічній хворобі.

Вегетативно розмножується дуже швидко. Через рік-два з одного кущика виростає ціла грядка чудових вічнозелених рослин, які примножуються боковими пагонами. Заготовляють траву барвінку малого навесні і на початку літа під час цвітіння (травень — червень), обов'язково зрізуючи її серпами чи ножами. Не можна виривати рослини з кореневищем, бо це призводить до їх знищення. Траву сушать на горищах або під аовігашй тхрта добрій, вентиляції, розстеливши тонким шаром (3–5 см) на папері чи тканині.

(Atropa belladonna L.)

Родина пасльонові (Solanaceae)

Багаторічна дуже отруйна травяниста рослина заввишки до 1,5 м. Росте в листяних лісах між чагарниками, на молодих лісосіках переважно на відкритих місцях. Природні зарості можна використати як насіннєву базу для селекційної роботи.

З лікувальною метою використовують листки (Folia belladonnae), корені (Radix belladonnae) і траву (НегЬа belladonnae). Листки містять в собі алкалоїди, переважно гіосциамін, а також скополамін (гіосцин), глюкозид метилескулін, аспарагін, смолисті речовини. Корінь містить до 1,5 % алкалоїду, в основному гіосциаміну, глюкозид метилескулін і до 12 % дубильних речовин. З листя бел лад они виготовляють фармацевтичні препарати — екстракти і настойки, новогаленові препарати, які вживають як болезаспокійливий і протиспазматичний засоби при бронхіальній астмі, шлунковокишкових захворюваннях, а також при отруєнні морфієм. Гіосциамін розширює зіниці.

Міцний відвар коренів призначають при паркінсоніомі. З коренів і листків одержують атропін.

Листки збирають в період цвітіння, в червні — липні, 3–4 рази, в міру їх відростання. Общипують біля основи листкової пластинки. Сушать негайно в тіні.

Коріння збирають восени (вересень — жовтень) з рослин другого року. Заготовляють тільки м'ясисті, соковиті, бічні корені, видаляючи дерев'янисту основу головного кореня. Сушать в затінених, добре провітрюваних місцях.

Вся рослина отруйна, що слід враховувати під час її збирання і сушіння: не торкатися носа, очей, губ, а після закінчення роботи мити руки.

(Leontopodium R. Br.)

Родина складноцвіті (Compositae)

Багаторічна трав'яниста рослина з родини складноцвітих. Наукова назва роду походить від грецьких слів, які в перекладі означають "лев'яча лапа". " % Росте на вапнякових скелях в альпійському та субальпійському поясах. Зустрічається дуже рідко в Карпатах на вершинах гір Близниці, Ненєски. у найбільш важкодоступних місцях, на стрімких скелях, але і там зазнає винищення. Білотка альпійська зростає тільки в Карпатах, близькі види зустрічаються в горах Середньої Азії, на Далекому Сході, росте в горах Європи, на Балканах.

Рослина вважається символом мужності й кохання і у всіх гірських. народів овіяна поетичним ореолом легенд.

Горизонтально відхилені, густо опушені приквіткові листочки білотки, що оточують суцвіття — кошики, надають їй вигляду чудової сріблястої багатопроменевої зірки. Недарма у Франції едельвейс називають "зіркою полонин", в Італії — "квіткою скель", а у нас в Карпатах — "шовковою косицею". Повсюдно охороняється законом. Потребує най суворішої охорони.

(Leucojum vernum L.)

Родина Амарилісові

На проталинах, де тягнуться до сонця перші паростки, біля струмочків з талого снігу на соковитих квітконосах погойдуються великі білі дзвіночки білоцвіту весняного. Завдяки поживним речовинам, нагромадженим у цибулині, швидко розвивається квітконіс з трьома-чотирма лінійними приземними листками. На верхівці квітконоса в пазусі приквіткового листка на довгій зігнутій квітконіжці красується велика, наче фарфорова, квітка (рідше 2). Оцвітина до 3 см завдовжки, широкодзвоникувата, з 6-роздільними білими листочками, з жовтою або зеленою плямою біля верхівки кожного з них. Головне призначення плями — показувати запилювачам шлях до нектару. Основна нектароносна тканина міститься на дні квітки. Тичинки з білими нитками і яскраво-жовтими пиляками. Плід — м'ясиста коробочка. Білоцвіт зацвітає одним з перших — у березні, цвіте й у квітні.

• Предыдущая
• 3/36
• Следующая