Выбери любимый жанр

Лiкарськi рослини Прикарпаття - Гладун Ярослав - Страница 2


Изменить размер шрифта:

2

Алтея лікарська

Лiкарськi рослини Прикарпаття - i_004.jpg

(Althaea officinalis L.)

Родина мальвові (Malvaceae)

Згадується в працях стародавніх лікарів. На початку IX ст. Карл Великий видав наказ про вирощування лікарських рослин, в тому числі й алтеї.

Східні слов'яни при легеневих захворюваннях використовували різні лікарські рослини (малина, липа, чебрець, солодка), але найбільш популярною, за свідченням багатьох джерел, була алтея лікарська.

Це — багаторічна трав'яниста рослина. Має широке вертикальне кореневище з простими, рідше галузистими жовто-бурими коренями, які досягають 50 см довжини. З кореневища виходять кілька прямостоячих сірувато-зелених, угорі короткогалузистих стебел заввишки близько 1 м з листками і блідо-рожевими квітками, розміщеними по кілька штук у пазухах верхніх листків. Листки черешкові. З обох боків сірувато-зелені; нижні — яйцеподібні, п'ятилопатеві. Верхні — трилопатеві, по краях зубчасто-пилчасті. Квітки складаються з подвійної неопадаючої чашечки, п'ятипелюсткового віночка і численних тичинок, і зрослися майже до самого верху в одну загальну трубку, що прикриває маточку. Плід сухий, у вигляді приплюснутого кружка, оточений чашечкою, яка залишається; плід розпадається на бурі сім'янки.

Корені алтеї містять до 35 % слизових речовин. Які визначають цілющі властивості рослини, а також крохмаль (до 37 %), сахарозу (10,2), бетаїн (до 4 %) і жирну олію (до 1,7 %). "

Препарати алтеї (порошок, водний настій, рідкий екстракт, сироп) використовують як протизапальний, обволікаючий і відхаркувальний засіб при катаральних станах дихальних шляхів, а також при поносах, гострих гастритах і ентероколітах. Вона входить також до складу грудного збору.

Крім застосування в медицині, рослину можна використовувати для одержання з її стебел волокна, а з насіння — олії.

У народній медицині корінь алтеї вживають рідко. Значно частіше квітки і листя при шлунково-кишкових захворюваннях, для полоскання горла і клізм при поносах.

Вирощують алтею на чистих від бур'янів суглинистих і супіщаних чорноземах з неглибоким заляганням ґрунтових вод. Орють на зяб на глибину 25–27 см, перед цим вносять органічні (з розрахунку 0,3 т/100 м2) і мінеральні (5 кг фосфорних і 1 кг калійних) добрива.

Розмножується алтея в основному насінням. Норма висіву його — 0,1 кг/100 м2, міжряддя — 70 см, насіння загортають на глибину 1,5–2 см.

Після появи сходів міжряддя розпушують на глибину 5–7 см, якщо сходи густі, їх проріджують. Залишаючи на 1 м погонної довжини рядка 8-10 рослин. Протягом літа посіви ще 2–4 рази розпушують з одночасним прополюванням в міру необхідності. Починаючи з другого року життя рослини на плантаціях підживлюють аміачною селітрою з розрахунку 3 кг/100 м2. Перед зимовим періодом відмерлі частини рослин видаляють.

Анемона дібровна

Лiкарськi рослини Прикарпаття - i_005.jpg

(Anemone nemorosa L.)

Родина жовтецеві (Ranunculaceae)

Рослина висотою 10–25 см, з довгими підземними кореневищами. Листки пальчасто-роздільні. Квітки поодинокі, з білими або рожевуватими з нижнього боку листочками оцвітини. Плоди — багатогорішки, з короткими носиками. Цвіте у квітні — травні. Росте у Карпатах і на Поліссі, зрідка в Лісостепу. У вологих тінистих місцях, особливо в западинках, на пухкому поживному грунті розвивається у великій кількості.

Міжнародна назва роду походить від грецького "вітер" (час цвітіння рослини збігається з періодом весняних вітрів). Видова назва в перекладі з латинської мови — "дібровна".

Квітки анемони закриваються на ніч і перед дощем — це засіб для захисту пилку від вологи. Розмножується кореневищами і насінням. Цвітіння настає тільки на 10–12 рік після висівання насіння. Якщо навесні кореневище залишається без наземної частини, рослина гине. Ось чому не слід зривати її на букети.

У листяних і мішаних лісах росте рослина дещо схожа на дібровну анемона жовтецева (A. Ranunculiodes L.) з жовтими квітками (іноді ці види зустрічаються разом). Обидва види мають лікувальні властивості. Великі (до 3–5 см у діаметрі) білі квітки на довгих квітконосах в анемони лісової (A.sylvestris L.), поширеної в лісостепових і степових районах. А в анемони нарцисоцвітої (A. narcissiflora L.), що росте в Карпатах, численні білі квіти (до 2 см у діаметрі) зібрані в зонтик.

Анемони — декоративні рослини, усі вони потребують охорони. В рослині є отруйні речовини.

Астрагал солодколистий

Лiкарськi рослини Прикарпаття - i_006.jpg

(Astragalus glycyphyllus L.)

Родина бобові (Leguminosae)

Багаторічна трав'яна рослина, заввишки до 30–80 см. Стебло розгалужене. Листки складні, з 9-12 еліптичними листочками і прилистками. Квітки зеленувато-жовті, зібрані в короткі густі китиці. Цвіте в червні — серпні. Плоди — боби лінійні, зігнуті дугою.

Росте в лісах, на узліссях, серед чагарників у рівнинному і передгірному поясах.

В народній медицині використовується трава, корінь і насіння. В листках і стеблах містяться алкалоїди, а також аскорбінова кислота.

Відвар з трави вживається як відхаркувальне, сечогінне і проносне при захворюваннях нирок та сечових шляхів, при каменях у нирках, золотусі і нашкірних висипах, сифілісі, ревматизмі й суглобних болях, поносі, катарах верхніх дихальних шляхів. Крім того, астрагали використовуються в акушерстві для прискорення родів.

Барбарис звичайний

Лiкарськi рослини Прикарпаття - i_007.jpg

(Berberis vulgaris L.)

Родина барбарисові (Berberidaceae)

Про лікувальні властивості барбарису знали ще вавілоняни та індуси. На глиняних плитках Ашшурбаніпалової бібліотеки 650 р. до н. е. є написи про ягоди барбарису, що здатні очищати кров. Широко використовували плоди барбарису у XVIII ст.

Барбарис — кущ 1,5–3 м заввишки, дуже розгалужений, з гілками, вкритими трироздільними колючками до 2 см завдовжки. Листки обернено-яйцеподібні, тонкі, пилчасто-зубчасті, звужені в черешку. Квітки зібрані в пониклі грона. Чашолистків, пелюсток і тичинок — по 6. Пелюстки жовті. Цвіте у травні — червні. Плід — червона ягода, достигає у вересні.

Росте серед чагарників, на узліссях. Широко культивують як декоративну рослину.

Плоди вживають в їжу свіжими або після переробки. З них готують начинку для цукерок, желе, варення, мармелад, лікери, соки, сиропи, екстракти, безалкогольні напої. На Кавказі з барбарису, води, перцю і солі роблять гостру приправу для м'ясних страв.

Оригінальні смакові властивості плодів барбарису зумовлені наявністю в них цукрів (до 7 %), органічних кислот (до 7 %), вітаміну С (до 90 мг %). Вони містять також пектинові, дубильні й фарбувальні речовини.

2
Перейти на страницу:
Мир литературы