Серед степів - Мирний Панас - Страница 2
- Предыдущая
- 2/8
- Следующая
Той гуркіт і клацання гудуть у вашій голові, одзи-ваються в спині. За ними не чутно ні неугавного сюрчання коників, ні веселого щебетання пташок, ні голодного кіб'ячого гуку. Одно безперестанно: гур-гур-стук! гур-гур-стук!.. Ясне сонечко викотилось геть з-за гори, обдає своїм теплим промінням, а легенький насупроти вітер несе з холодком пахощі степової рослини. Вам знову робиться гарно. Знову цар землі закри-ва свої очі, а тиха радість почина обнімати ваше серце.
Ось ви виїхали на невисоку гору. Сірим змієм плазує шлях з гори в долину поміж зеленою травою безкрайого степу. Ясне сонце геть підбилося вгору, розсіває своє золоте марево по зеленій долині. Ні пером не списати, ні словом не сказати тії несподіваної краси, якою до вас усміхнулася долина!
Зелена трава горить-палає зеленим огнем, на її довгих листочках грає й сяє, мов самоцвітне каміння, чиста роса; то стрільне вам у вічі тоненькою голочкою жовтого світу, то зачервоніє круглою горошиною, то засиніє синьоцвітом, то посипле зеленими іскорками… І то ж по праву руч і по ліву руч. Куди ви не повернетесь, все горить-палає, вся долина пишається, мов зверху радугами вкрита!
Ви дивитесь і дивуєтесь; вам здається, що ви їдете не по вбитій дорозі зеленого степу, а якимсь невідомим краєм краси, та чару, та вільного пахучого повітря. Вам легко дишеться, легко живеться. Все, що вас колись давило та смуток будило, зникло; знову любі та милі почування почали вас огортати, сни якісь душу колишуть; з самого глибу серця виринають думки непримітні, гадки легкокрилі, самі мчаться і вас мчать за собою… Куди? не питайте! не шукайте!
Серед тієї п'яної омани, серед того чарівного хмелю до вашого вуха доноситься якийсь глухий гуркіт, якийсь неясний скрип… Це зразу вас неначе що під боки штовхнуло.
- Тпрру-у! - чуєте ви голос Якимів, що відразу надержав гнідка.
Ви хитнулись, кинулися, озираєтесь.
Недалеко перед вами стоїть валка у вісім возів. Верхи на тих возах високі, виплетені з лози, прикриті зверху лихою рядниною. Шкапійчини, що були запряжені у вози, закустрані, заморені, понуро голови посхиляли. Біля першої шкапи стоїть високий чоловік, сухий, як скіпка, чорний, як сажа. У нього тілько зуби біліють та виблискують гострі очі з-під настовбурчених брів, а то увесь він засмалений сонцем та густо прикритий чорною кіптягою. Здавалося, стоїть перед вами стара верства з трухлими, облупаними боками, вся почорніла від негоди.
- Чого ви стали? - гукав Яким.- Не бачите, що навпроти їдемо? Звертайте!
- А тобі хіба повилазило, що ми не порожні? - сердито обізвався чоловік.
- Не порожні?! - передражнив його Яким.- А ми хіба порожні? Он, бач, пана везу!
- Ну, то й вези його з богом! - глухо одмовив чоловік і почав на шкапійчині чуба поправляти.
Яким звернув гнідка з шляху й повагом почав обминати валку.
Проїжджаючи побіля переднього воза, ви бачите, що з-під його халабуди визирає до вас молодиця з невеличкою дитиною на руках, два хлопчики з білими, як молоко, головами, дівчинка з заплетеною в косах замість кісників верьовочкою з валу. Біля другого воза, схилившись на шкапу, стояв ще молодий парубок і цікаво дивився на нас, а з воза виставилося покарбоване обличчя бабусі з пов'язаною чорним плат-ком головою, біла закустрана борода дідова з червоним, попеченим сонцем лицем та ясними очима.
- Здрастуйте! - привіталися ви до діда.
- Здрастуйте й вам! - обізвався дід беззубим ротом.
- Куди бог несе?
- Далеко,- повагом одмовив він,- звідси не видно!
- Це, пане, переселенці,- додав Яким, стьобнувши гнідка, щоб мерщій обминути воза.- А он, гляньте, яка хазяйлива молодиця: і кучу з курми за собою везе, а он і кота взяли з собою… Бодай вам добро снилося! - базікав Яким, підганяючи гнідка вожжи-ною, щоб швидше поминути валку.
Та ви вже не слухаєте Якимового базікання, не дивитеся і на переселенців, що виставилися з-під своїх наметів і цікаво вас озирають, не милуєтеся красою світовою, що перед вами, як килим, розгортається, б'є у вічі, до серця радістю доходить… Голова ваша похилилася, смуток облягає душу, нерадісні думки почали за серце щипати.
"Переселенці! - б'є у вашу голову.- Серед цього краю розкішного, серед цього достатку безмірного народилися переселенці? Чого їм тут недоставало? Чого їм ще кращого треба? Якого добра вони шукають на світі? "
І потемніла перед вами краса світова, полиняла її врода пишна, покрилася якимсь густим туманом та розкішна долина, серед якої ви недавно так раділи, такі любі почування гріли ваше серце. Тепер воно у вас чогось поривчато забилося, глухо, обрубо стука у вашу груднину, і його глухий бренькіт нудьгою обзивається у вашій душі.
- Торкай гнідка, Якиме, торкай! - не знаючи, що робити, просите ви.
Яким стьобнув гнідка. Знову його копита заклацали об суху землю, знову загули колеса по рівному шляху.
Переїхавши долину, ви знову починаєте підніматись на згірок. Гнідко проти гори не заскаче, тягне тихою ходою; вітер не мчиться вам назустріч, не пестить холодком вашого обличчя,- затих; сонце геть-геть піднялося, почало допікати. Ось воно в бік вас пригріло, ось припекло в плече, жарко цілує в щоку. Десь і докучлива муха взялася, лізе вам прямо у вічі. Вас розбирає досада на несподівану гостю. І який лихий заніс її в се безлюдне місце? Ви одмаху-єтесь рукою, а вона, не потураючи на те, здійметься, політає над вами й то об ніс удариться, то сяде на щоку і знову плазае до ока.
- Добра б тобі не було, осоружна! - скрикнули ви і з нестямки вдарили по щоці рукою.
Тілько відляск роздавсь та піт почав вас обливати.
- Ану, Якиме, поганяй! Що ми, мов тими волами, нлуганимося? - сердитесь ви, дивлячись на Якима, що хиляється перед вами з одного боку на другий.
- Но-о! - гукнув Яким, ударивши гнідка вож-жиною.
Гнідко наддав ходи, а все проти гори не заскаче.
Нудно вам робиться й душно; сонце пече. Оце настає вже день. На небі ні хмариночки, ні плямочки; високе та синє, воно дедалі починає жовтіти; не то що від сонця, і від нього починає пашіти та гріти. Степ, струснувши з себе росу та зігнавши непримітні тіні, горить рівним жовто-зеленим кольором; висока трава починає гнутись-хилитись, поверх неї тільки гарячий вітер гуляє та сонце розсіва своє пекучо-іскристе проміння. З-під гнідкових ніг та з-під воза почина вириватись кіптяга, курить, обдає вас пилом; чисте пахуче повітря стає важким, курним. Ви вже скілько разів чхнули, скілько разів ухопились за груди, ледве переводячи духа.
- Предыдущая
- 2/8
- Следующая
