Хіба ревуть воли, як ясла повні? - Мирний Панас - Страница 44
- Предыдущая
- 44/104
- Следующая
— Прощайте ж, мамо! сьогодні мене не ждіть, хіба аж завтра вернуся ввечері.
— Щасливо, сину. Ти б узяв хоч хліба на дорогу.
Чіпка не чув: він уже зачиняв за собою хатні двері.
Зосталася Мотря сама — сама, як палець, а своєю нерозважною думкою... Сіла вона на гребені; незчулася сама, як узяла веретено; смикнула кужелю пасмо, вивела нитку... В голові — полізла всячина, завернула в давнє... У пам'яті — прокинулись ті давні часи, як на чужім полі на людей жала, з снопа заробляла, — як п'ять снопів людям нажни, а собі шостий одверни... як за цілий довгий літній день, од світової зорі до вечірньої, спини не розгинаючи, тільки двадцять снопів і заробила!.. А ще ж їх треба і звозити і змолотити!! А тут — кругом лиха година облягла: на хаті оселя попрогнивала — крізь стелю капле, стіни осінні дощі обшмарували — голими ребрами хата світить... А вже й зима не за горами... І холод... і голод... Пополотніла Мотря... увірвала нитку... Покотились з очей сльози — як горох, закапали аж на долівку...
Чіпка тільки вийшов з двору, так і наліг на свої ноги. Лихо його мчало в город: йому хотілося перелетіти туди. Шлях у Гетьманське лежав повз його землю, мимо москалевого хутора. Та не дивився тепер Чіпка ні на чорно-жовту колючу стерню на полі, ні на білий верх, що один тільки й виглядав з-за високого паркану москалевого двору. Чіпка чесав шляхом, заклопотаний одною думкою — про землю... «І що я без землі? — вертілося в його похнюпленій голові... — Людський попихач... наймит... Без землі — нема волі... Земля тебе годує... земля хазяїном робить... А без землі — все пропало... і моя надія пропала...»
— Щоб же ви самі пропали, прокляті! — сам незчувся, як зірвались слова з язика.
— Кому то ти добра такого жичиш? — любенько обізвалась Галя до його, на хвірточці стоя.
Вона вже давно його нагляділа, — тільки він не примічав її.
Несподівана стріча — як обварила Чіпку. Він підвів голову, подивився, де він, глянув на Галю — і не міг слова вимовити...
Галя стояла — і собі дивилася на його, ніби з усмішкою — ніби раділа, що так несподівано захопила Чіпку, що він змішався...
— А бач: перелякався й ти! а ще парубок!!. — зацокотала вона.
Чіпка сердито зиркнув на неї й наче здув веселу усмішку з її веселого личка.
— Лихим людям, Галю... — понижаючи голос, ледве одмовив Чіпка на перше питання, та й повернув до хвіртки.
Галя собі повернулася, скочила в двір, защепнула хвіртку і — тільки чутно — закопотіла двором.
— І вона втекла!.. — гірко вимовив Чіпка, — не підождала... не побалакала...
Поглянув він на ворота, на хвіртку, — мовби поглядом зніс їх; похитав журливо головою, повернувся й знову почесав далі...
Сонце вже стояло на вечірньому прузі, як підходив Чіпка до Гетьманського. Череда з поля пустилася додому: корови поспішали побачитись з телятами й заздалегідь подавали про себе вістку протяжним ревом. Череда нагнала отару — й перемішалася... Овечки бекали та мекали, розскакувались на всі боки й піднімали з шляху страшенну пилюгу... Вона стояла сірим стовпом, навпроти сонця здавалася червоно-димчата. Вона закривала собою город, — тільки й видно було з-за ії густого полоту — горіла на сонці золота баня на церкві...
Чіпка ні до чого не додивлявся. Він ішов собі, похнюпивши голову, тихо, ногу за ногою посилаючи. Неблигий світ Гетьманське. Набив добре ноги, натомив думками голову, втомився трохи. Йому задумалось спочити: він став міркувати: де його на ніч притулитися? — Аж ось і город...
У царині наглядів Чіпка низенького, натоптуваного чоловіка, з круглим запухлим лицем, з рудими товстими усами. На плечах у його наопашки була накинута сіра московська шинель, унизана блискучими ґудзиками, з зеленими нашивками на комірі. Москаль — не москаль, а службою пахне. Стояв він серед двору, без воріт, і, прикривши рукою від сонця очі, поглядав на Чіпку. Той повернув до двору. Чоловік побачив і собі відійшов од немазаної хати. Нап'явши на лікті шинель, він став коло одного стовпа од воріт, підпер його одним плечем і обернувся до Чіпки:
— А що скажеш? Чи не по ділу?.. «Сам бог насилає», — подумав Чіпка, здіймаючи шапку.
— Скажіть, будь ласка, чи ви не знаєте, де тут живе секретар Чижик?
У чоловіка аж обидва уси затіпались; таранкувате лице мов ще дужче порябіло.
— Чого тобі до секретаря? — сам себе здержуючи, пита чоловік. — Секретар таких, як ти, не приймає... А коли чого треба, то й я тобі напишу... Що в тебе за діло? — приставав він до Чіпки.
— Та діло, бачте, ось яке...
І давай Чіпка викладати свою пригоду.
— Так... еге... треба справки наводити... копії брати... — понуро дивлячись, як великий дока в цьому ділі, одрубував чоловік. — Треба прошеніе... еге... так-так... Так і напишемо... А гроші ж у тебе є? — спитав він і глянув прямо в вічі Чіпці.
— А багато на те треба? — вивіря Чіпка.
— Та рублів п'ять на перший раз треба... А там — побачимо, що буде: чи можна вести діло, чи, може, наплювати...
Чіпка стояв і роздумував: чи не бреше він? он на йому яка лиха одежинка! Може, хоче видурити гроші... Бач: п'ять рублів, щоб тільки дознатися... всі гроші на те тільки, щоб знати: чи можна вести діло, чи не можна?.. Ото здирство!..
— Ну, так ходім до хати...
— Ні... — зам'явся Чіпка: — прощавайте!
— Слухай!.. постой!.. Чув?.. постой!
Чіпка став.
— Знаєш що? Я тобі за три карбованці напишу...
— Не хочу, спасибі вам, — та й іде далі.
— Постой! постой! — спиня його чоловік. — Як ти прозиваєшся?
— Варениченко.
— Ти козак чи хто?
— Мій батько москаль.
— Ага... От, бач, і на бумагу не треба, — на простій напишу... Хоч? за рубля напишу! Ніхто тобі за рубля не напише, а я напишу...
— Та бог з вами! — одгрібавсь Чіпка, не рад, що й зачепив таку причепу.
— Ти думаєш, я тебе одурюю?.. Ні, ще Василь Порох нікого не обдурював... Ти чув про Пороха? Через Пороха й секретареві твоєму не раз доставалося!
Чіпка справді чув про Пороха: піщани хвалилися, що Порох не раз писав прошеніє, кому треба. Чіпка задержався — і ще раз обдивився Пороха.
— Ну, отже, тобі за твою неймовірність, — пристає Порох, узявшись у боки, — щоб ти на другий раз знав Пороха, дурно тобі напишу!
«Чи йти, чи ні?» — подумав Чіпка.
- Предыдущая
- 44/104
- Следующая
