Повiя - Мирний Панас - Страница 18
- Предыдущая
- 18/152
- Следующая
Дочка i мати ззирнулися… Пройшла хвилина мовчання, наче сон найшов на всiх… Нестямний стук далi їх розбудив. Коли вони прийшли в себе - Федора вже не було.
Чи сон то справдi, чи бувальщина? Дочка i мати ззиралися, дивуючись, здiймали плечима, i знову ззиралися, i знову здiймали плечима, поки Христя не розреготалася… Вона сама не знає, чого їй стало так смiшно… Дзвiнкий її регiт розкочувався по всiй хатi.
- Чого ти? - сердито спитала мати.
- Чи не дурний вiн! Чи не божевiльний! - скрикнула Христя i знову залилася…
То був непевний смiх, нестямний регiт: так смiється само лихо або почуття його. Морозом обдав той смiх Прiську, а вона, дивлячись тривожними очима на дочку, тремтiла, їй так зразу гiрко стало, так важко, лихо знову так надавило на її душу - мов недавньої радостi i не було. "Я їй цього не забуду!" - учувалося тихе Федорове шептання… "Сина прислав сказати, - думалося їй, - щоб не забули… Боже! що за причепа Грицько той, що за лихий чоловiк!"
Грицько прибiг додому голодний i лютий. Та земля Притичина не одну вже нiч не давала йому спати, болячкою на серцi сидiла, спичкою ув оцi стримiла. "Хай вона не достанеться менi, а другому… тiльки аби одiбрати! Чого їй тодi жити у селi? З чого вона проживе? Опухне з голоду… Iди, голубочко, в найми… в найми iди на старiсть лiт… i дочку свою, пишну панночку, веди За собою, хай лишень коло чужої роботи помаже-покаляе свої бiлi рученьки, а то вибiлилися… Тiльки хлопцiв i глядить, тiльки їх i знає з ума зводити… Зiйдеш сама скорiше!.. Аби вас випхнути з села, а то ви менi i за вухом не свербите. А випхнути треба, бо зовсiм пропаде Федiр. Думав, як полаю - оханеться… Кий бiс! Як дурень той ходе. Цiлу нiч з колядками, кажуть, водився… Коли б не дурень, наводив би їй такого, щоб мати знала, як пускати дочку на всю нiч… Так дурень же, дурень! Нiчого не поробиш… випхнутiї треба… i випхну! Уже хоч по сю, а випхну!" - думав трохи не всю ту нiч перед збором Грицько. Пригадував, кого вiн прохав, кого б ще треба попро хати, що казати перед громадою, якi доводи давати? Вiн i не- гадав, щоб громада не згодилася. Чи статечне таке дiло, щоб громада сама на себе i податки взяла, i землю вiддала? Цього нiколи не буде, цього не може бути.
I от тепер… на тобi, та цить! Вiн винуватив усiх багатирiв, що за його як слiд не стояли, i громаду, що з глузду зсунулася та таке викинула. А гiрше всього Прiська ся… ненависна Прiська з своєю дочкою зостається у селi!.. I от тепер почнуть вони як у дзвони дзвонити: а що, здобувся? а що, взяв? покурив?..
- Їсти! - гукнув вiн, не скидаючи шапки i водячи грiзно очима по хатi. Вiн шукав за що-небудь причепитися, вилаятись, зiрвати на кому-небудь своє накипiле зло. У хатi не знайшлося нiчого такого, щоб не по його стояло або лежало. З серця вiн скинув шапку, швиргонув на пiл, а сам посунувся за стiл. Хiвря, запримiтивши, що Грицько палений, мерщiй висунула борщ з печi i постановила коло його. Вiн зопалу сьорбнув i - опiкся.
- Вогню пiдставила! - крикнув вiн, кинувши ложку.
- А що б було, коли б холодного пiднесла? - тихо огризнулася Хiвря.
- I без того мене печуть усi… а тут ще i ти з своїм борщем!
- Дивись - я винна! - усмiхнувшись, сказала Хiвря.
Грицько мовчав, сопiв та ждав, поки хоч трохи борщ прохолоне.
- У нас десь горiлка була? - нешвидко спитався вiн. Хiвря знайшла пляшку i постановила перед ним. Грицько випив чарку i знов прийнявсь до борщу. Хiвря дивилася, як вiн глитав ложку за ложкою.
- Та що там тебе так розсердило? - поспитала вона, дивлячись, що Грицько i трохи не одходив. То, бувало, i сердитий прийде: тiльки поїв - уже й пом'якшав, а тепер - i трохи нi.
- Ще е що їсти? - понуро спитався вiн.
Хiвря поставила печене порося. Грицько прийнявся за порося мовчки, сопучи. Хiвря бiльше не допитувалася; Грицько мовчав. Поївши, вiн устав з-за столу, перехрестився i лiг на полу, одвернувшись лицем до стiни. Хiвря мила миски, i тiльки їх глухий бренькiт порушав нiму мовчазнiсть у хатi.
З Грицькової голови нiяк не виходила сьогоднiшня рада, його зневага громадою. Йому було важко, серце билося все дужче та дужче, наче гадина крутилася коло його, не давала покою. Своїх намiрiв вiн не сповiряв дома нiкому; вiн мав надiю, скiнчивши дiло, гiрко посмiятися… а от тепер… з його насмiялися! Коли вiн мучиться - Прiська, певно, радiє… А ще як дома дознаються, Федiр почує… Вiн, його син… його кров… Буде радiти разом З Прiською?.. Нi, постiй!
Вiн схопився i окинув бистрим поглядом усю хату.
- Де Федiр? - спитався вiн.
- Не знаю. Ми довго дожидали тебе обiдати, та, не дождавшись, пообiдали самi. Федiр зараз пiшов пiсля обiду.
- Чи не до своєї бiсової тещi! - скрикнув Грицько. - Нiколи його дома немає. Так i шляється, бiсова заволока!
- Так вiн недавно й пiшов, - одказала Хiвря.
- Недавно… А чого швендяти? Куди шлятися? Вечiр надворi. Певне, скотина не напована.
- То, може, вiн i погнав її напувати.
Грицько знову лiг; Хiвря вийшла з хати i швидко вернулася.
- Федiр скотину напував. Зараз увiйде, - сказала вона. Пройшло небагато часу, i Федiр уступив в хату.
- Ви мене кликали, тату? Грицько устав i аж на лицi зблiд.
- Пiди менi зараз… - тремтячи, почав вiн. - Пiди до своєї тещi… знаєш? Скажи вiд мене… скажи: "Я їй цього не забуду!" Хай вона це запише собi на лобi!.. Чув?
Федiр, женучи худобу од водопою, чув вiд хлопцiв, як його батька громада зневажила, зоставивши землю за Прiською.
- Це нащот землi? - тихо спитався вiн.
Грицька наче що ушпигнуло: в тихому питаннi сина вiн почув i докiр собi, i гiркий регiт. Вiн увесь затiпався.
- А твоє яке дiло? - гукнув вiн, аж Хiвря затремтiла. - Твоє яке дiло, питаю? Тобi сказано iди - iди i скажи… Став ще допитуватись! Тобi радiсна, учий сину, батькова невдача? Радiсна, га?
Федiр переступав з ноги на ногу.
- Накладаєте удвох з своею любезною на батькову голову?.. - i знову почав Грицько гукати на всю хату, перетираючи та переминаючи на зубах не тiльки Прiську з Христею, а й увесь рiд їх, усiх заступникiв. Вiн лаявся, хвалився, що всiх їх знищить, всiм їм оддячить.
- Роздратували мене - хай же знають, який Грицько сердитий! А ти йди до неї i скажи: "Я їй цього не забуду!" Тiльки й скажи… I зараз додому вертайся. Чув?
Грицько одвернувся i знову лiг.
- Предыдущая
- 18/152
- Следующая
