Голодна воля - Мирний Панас - Страница 6
- Предыдущая
- 6/24
- Следующая
Василь мовчки одійшов на противну сторону і, розігнавшись, стрибнув. Вона не вспіла подати йому руку, як він уже був коло неї, обхопив її кругом стану і, притисши до себе, дзвінко поцілував.
- Мотрусю! Мотю! Моя ти рідна! - чулося поміж гарячими поцілунками. Мотря у одній тонкій сорочиниіі, у білій спідниці, як хмелина, обвивалася кругом міцної Василевої шиї своїми білими руками. Високе лоно тіпалось, пригортаючись до свого милого, гаряче зітхання гріло його. його очі горіли, тоді як проймав усього якийсь холод. І довго вони, дивлячись одне на одного, мінялись солодкими поцілунками.
- Ти скучив за мною? Скучив? Кажи?-граючи очима, питалася вона.
- Ох! - зітхнувши важко, одказав він.- Коли б ти знала, що я пережив за сії дні. Ворогові моєму не бажаю!
- І все дурно. Нічого з сього не буде. Ти знаєш, чого старому чортові досталося?
- Як?
- Як утекла ото я, та прямо в горниці. Страшно мені так та важко. А як почула ще, що бійка ваша і до пана дійшла, так мене і вхопило за серце, за віна. Пропав вже, пропав, - думаю! Пан вернувся сердитий.- Треба бісового сина у москалі спровадити, - сказав. У мене і душа обмерла. Се значить тебе. Сиджу, як кам'яна, дожидаю того часу, коли будуть лягати. Другі, припавши до столу, куняють, а я сиджу та плачу. Ось чую: розходяться, роз'їжджаються пани. Ось і він пішов. Мене кличуть. Пішла я, плачу.- Ти чого? - питає. Мовчу я, плачу.- Чого ти ревеш? - питає удруге. Мене наче сонце освітило: зразу надумала, що казати. Як його, кажу, не плакати - побив Йосипенко.- Як, за що?- Я й кажу: пішли ми у кухні погуляти. Я вийшла на двір, а Йосипенко п'яний ззаду:- А ти чого сюди?- та в зашийок. Я так і впала без пам'яті. Коли підводжуся, аж Йосипенко вже зчепився з кучером. Я скоріше і втекла.- Постій же, стара собако, насварився пан.- Так, бач, він нализався до того, що й світа білого не бачить, та й укіп.- На другий день як почав йому пан читати молитву, як почав, - то він і плакав, і клявся-божився, що до суду не буде ніколи напиватись.
- Так це ти, ти, моє кохання, визволила мене? І, піднявши, як дитину, він ухопив її на оберемок і помчав у кущі. Вона тільки стиха реготалася.
- Предыдущая
- 6/24
- Следующая
