Ослик i аксiома (на украинском языке) - Альтов Генрих Саулович - Страница 7
- Предыдущая
- 7/9
- Следующая
Антена вiдразу вiдступає:
– Я просто подумав... Розумiєш, може, машини тому й складнi, що в них багато рiзних матерiалiв?.. Але взагалi-то я не сперечаюсь.
Я уважно розглядаю ослика. Мiцно зроблено! Важко повiрити, що вiн може ходити.
Але ж це думка!
Машина, зроблена з сiрого порошку й електромагнiтного поля, буде куди простiша, їй, наприклад, не потрiбнi гвинтовi з'єднання, шарнiри, пiд дiєю поля метал може миттю змiнювати форму... Метал, що змiнюється, - ось у чому справа.
– Художня рада не затвердила ведмедика, - розповiдає Антена. - Сказали, що це формалiзм. Чому, мовляв, ведмедик сiрий. А що я мiг вiдповiсти? Надалi, використовуючи цей принцип, можна буде лiпити i бурих, i чорних ведмедiв, а поки що лише таких. - Адже й веселку зроблено на цьому принципi...
Безперечно, це думка!
Виникла б необхiднiсть у досить складному механiзмi, щоб ослик мiг ходити. А тут нiчого нема! Магнiтне поле зникає на соту частку секунди, порошок починає розсипатись, але знову виникає поле, пiдхоплює порошок, i вiн твердне вже в iншому розташуваннi частинок. Як на двох сусiднiх кiнокадрах: ослик зробив якусь частину кроку...
Ми створили громiздку технiку, наша цивiлiзацiя обросла мiльйонами всiляких приладiв, машин, споруд. Здавалося, з машинами не може бути нiчого несподiваного. Вони ставатимуть складнiшi, досконалiшi i тiльки.
Дурниця! Ми малюємо харчевнi i святих Себастьянiв, а хтось у цей час вiдкриває новий свiт.
Мiнливий свiт, справа не лише в машинах. Увесь свiт! У ньому все буде здатне до постiйної змiни: будинки, мости, кораблi, мiста, лiтаки...
– Ну, ми змонтували на заводi пристойний прилад. Не дистанцiйний - там цього не треба. У "Дитячому свiтi", на вiтринi, точнiсiнько такий ослик... Ось i кава готова. Я принесу магнiтофон, послухаєш вiдповiдь машини.
Ми п'ємо каву, зварену струмами високої частоти. Вона не краща за звичайну. Але Антена нею явно пишається, i я хвалю: чудова кава, зовсiм особлива кава, вважай, такої менi ще не доводилось пити.
– Яка в тебе напруга в мережi? - запитує Антена. - Я обов'язково зроблю тобi таку кавоварку.
– Напруга...
До бiса кавоварку! Ось тут з'явилася веселка. Вона свiтилася зсередини i була зовсiм жива. Нiзащо не спитаю, як це робиться. Чаклунство. Сумне чаклунство. Ця веселка нагадала менi ту, давню, хоч вони зовсiм не схожi.
Того дня ми пiшли з Адою в "Художнiй" на денний сеанс, щоб перевiрити її iдею про телепатiю. Iдея здавалася менi цiлком правдоподiбною. Дослiди, розповiдала Ада, провадились на однiй людинi, тому результат вийшов непевний. Потрiбно взяти п'ятсот чоловiк або тисячу, щоб складанням пiдсилити слабкий ефект. Звичайно, пiд час дослiду люди повиннi водночас думати про щось одне, в "Художньому" йшов шведський детективний фiльм, це було дуже вдало: злочинець так несподiвано вдирався в купе поїзда, стрiляв у шпика - i зал "синхронно i синфазно" - завмирав вiд жаху. Ми сидiли в кутку, на нас не звертали уваги. Ада затулила вуха руками й заплющила очi. Вона мусила телепатично вловити цей контрольний момент. На екранi мчав поїзд, шпик ходив по вагонах, а я дивився на Аду, на її обличчi миготiли тiнi...
Дослiд цього разу не вдався. Адi набридло затуляти вуха, i вона сказала, що не обов'язково сидiти так з самого початку, досить приготуватися, коли наблизиться час. Картину ми знали лише за переказами i, звичайно, пропустили контрольний момент.
Потiм ми ховалися в метро вiд дощу. Ми їздили навмання рiзними лiнiями i все дивилися на тих, що входили, вгадуючи по їхнiх обличчях, їх одягу, чи закiнчився дощ. Бувають же дощi, якi йдуть довго! Але цей закiнчився через годину чи пiвтори. Вийшли ми на Iзмайловськiй i вiдразу побачили веселку. Вона висiла над не просохлим ще проспектом, схожа на велетенський арковий мiст. Пiд мостом безшумно пливли колони мокрих автомобiлiв. Ада сказала, що веселку лише злегка намалювали блiдими акварельними фарбами. Я погодився, хоч веселка була дуже ясна. Особливо її верхня частина. I лише бiля пiднiжжя, там, де арка спиралась на дахи далеких будинкiв, фарби дiйсно були м'якi, повитi серпанком...
Мiжзорянi перельоти вважались нездiйсненними насамперед з точки зору енергетики. Необхiднi мiльйони тонн анiгiляцiйного палива, щоб розiгнати до субсвiтлової швидкостi малесеньку капсулу з одним-двома космонавтами. Для зберiгання пального (треба ще навчитися його добувати!) виникне необхiднiсть у якомусь спецiальному обладнаннi, що має чималу масу, i, отже, потребуватиме додаткових витрат пального. А щоб розiгнати це додаткове пальне, знову-таки потрiбне нове пальне...
Машина не вирiшувала цю частину проблеми. Антена виходив з того, що корабель безперервно отримуватиме енергiю з Землi.
"Енергетична заборона" мiжзоряних перельотiв виникла, коли лазерна технiка була ще в пелюшках. Втiм, уже тодi говорили про можливiсть використання лазерiв для зв'язку з кораблями. Зрозумiло, зовсiм не просто перейти вiд iнформацiйного зв'язку до енергетичного. Тут є свої труднощi, але в принципi їх можна подолати. У мiру розвитку квантової оптики буде збiльшуватися потужнiсть, яку здатнi передавати лазери. До того ж для розгону або гальмування корабля - самого лише корабля, без цих велетенських запасiв пального - потрiбно буде не так уже багато енергiї. "Я обрав цей варiант з поваги до закону збереження енергiї", - сказав Антена. Що ж, з цим можна погодитись.
Але залишається основне: класична проблема повернення. Час плине по-рiзному на Землi i на кораблi; потрiбно прийняти це або вступити в суперечку з теорiєю вiдносностi. Машина не сперечалась. Тепер я розумiю, що вона й не могла сперечатись, вона не була на це розрахована.
Ось вiдповiдь, я переписав її з магнiтофонної стрiчки.
"Корабель: перебудова в польотi на пiдставi одержаної з Землi iнформацiї. Мета - повернення корабля на Землю не застарiлим. Екiпаж: постiйний контакт з Землею, засвоєння з допомогою гiпнопедiї якомога ширшої iнформацiї про життя на Землi, оволодiння новими професiями. Спецiальнi передачi, що готують до прийняття нової епохи".
Антена пояснив цю iдею таким прикладом.
Припустимо, три каравели вирушають у кругосвiтнє плавання, яке триватиме кiлька рокiв. Припустимо також, що на березi за цей час минуть столiття. Каравели виходять в океан, i через мiсяць чи два моряки одержать з голубиною поштою креслення удосконаленого парусного оснащення. На ходу розпочинається виготовлення нових парусiв. Ще через три мiсяцi голубина пошта (на кiнець подорожi її замiнить радiо) приносить опис навiгацiйних приладiв, винайдених пiсля вiдплиття ескадри. З точки зору морякiв час на березi плине швидко: все частiше й частiше надходять повiдомлення про новi вiдкриття i винаходи. Причаливши до якого-небудь острова, мореплавцi беруться за переобладнання кораблiв. I ось уже нема каравели: вiд острова вiдчалюють два бриги. А вiльнi вiд вахти моряки вивчають схеми перших, ще незграбних парових двигунiв, i боцмани порпаються в своєму господарствi, мiркуючи, з чого можна буде зробити гребнi колеса...
- Предыдущая
- 7/9
- Следующая
