Лоліта - Набоков Владимир - Страница 10

Утім, ілюзій я не плекаю. Мої судді вважатимуть усе це просто фіґлярством божевільного, котрий неабияк полюбляє fruit vert70. Au fond, ça m’est bien égal71. Я знаю лише, що, поки ми з Гейзихою спускалися до саду, який затамував дух, мої коліна були віддзеркаленням колін у вкритій брижами воді, а вуста мої були піском, а…

– Це була моя Ло, – сказала вона, – а це мої лілії.

– Так, – відгукнувся я. – Вони чарівні, чарівні, чарівні.

Зразок Номер Два – кишеньковий щоденник у чорній палітурці зі штучної шкіри з витисненим золотом роком, 1947-м, en escalier72 у горішньому лівому кутку. Я описую цей охайний продукт фірми «Бланк Бланк Ко», Бланктон, Массачусетс, наче він дійсно лежить переді мною. Насправді його було знищено п’ять років тому, а те, що ми зараз вивчаємо (завдяки люб’язності пам’яті), – просто швидкоминуче втілення, кволе пташеня фенікса, ще не вкрите пір’ям.

Я пам’ятаю цей щоденник так точно, тому що насправді писав його двічі. Спершу я занотовував усе олівцем (чимало стираючи та виправляючи) на аркушах, які в рекламі називають «друкарськими блокнотами»; а потім переписав усе, скорочуючи очевидне, своїм найдрібнішим, найдемонічнішим почерком у щойно згадану чорну книжечку.

Тридцяте травня в Нью-Гемпширі офіційно проголошено Пісним днем, але в Каролінах було інакше. Того дня епідемія «шлункового грипу» (що б це не було) змусила владу закрити школи на літні канікули. Читач може перевірити інформацію про погоду в ремсделському «Джорнал» за 1947 рік. Кількома днями раніше я переїхав до будинку Гейзів, і маленький щоденничок, який я зараз збираюся відкрити читачеві (так само, як шпигун переказує напам’ять записку, котру проковтнув), умістив майже весь червень.

Четвер. Дуже теплий день. Зі зручної точки для спостережень (вікно у ванній) бачив, як Долорес знімає сухі речі з мотузки в яблучно-зеленому світлі позаду будинку. Не поспішаючи вийшов на вулицю. Вона була вбрана в картату сорочку, сині джинси та кеди. Кожним своїм рухом у строкатих променях сонця вона зачіпала найпотаємніші та найчутливіші струни мого мерзенного тіла. Незабаром вона сіла біля мене на нижній сходинці заднього ґанку і взялася підіймати кругляки – о Господи, ці кругляки між її ступнями та скручений уламок скла від молочної пляшки, схожий на вищирену губу, – й кидати їх у бляшанку. Дзень. Вдруге ти не можеш, ти не можеш влучити, ох, дивовижно: така ніжна й засмагла, без жодної вади. Від десерту з морозивом з’являється висипка. Надлишок секреції сальних залоз, що зволожує волосяні фолікули шкіри, викликає подразнення, яке проторює шлях інфекції. Але німфетки не страждають від висипок, попри те що об’їдаються масною їжею. Господи, який за страждання – цей шовковий блиск над скронею, який переходить у русяве волосся. І маленька кісточка, що смикається збоку біля вкритої пилюкою щиколотки.

«Ота дівчинка Макку? Джинні Макку? Справжнє страховисько! І підступна. І кульгава. Мало не померла від поліомієліту». Дзень. Блискуче плетиво пушку на передпліччі. Коли вона підвелася, щоб занести до хати прання, мені випала нагода помилуватися звіддаля вицвілою тканиною її засуканих джинсів. Посеред галявини, мов фальшиве дерево факіра, виросла привітна пані Гейз, озброєна камерою, і після недовгої геліотропної метушні – сумний погляд угору, задоволений униз, – поки я, блимаючи, сидів на сходах, дозволила собі сфотографувати мене, Humbert le Bel73.

П’ятниця. Бачив, як вона пішла кудись із чорнявою подругою на ім’я Роуз. Чому її дитяча – хіба ж ні, просто дитяча! – хода так огидно збуджує мене? Обміркуймо це. Ледь помітно вигнутий підйом. Якесь кучеряве похитування, від коліна аж до кінчика кожного кроку. Легкий натяк на підтягування ноги. Надзвичайна дитячість, безмежна розбещеність. До того ж Гумберта Гумберта неймовірно бентежить вульгарна бесіда малої та її різкий високий голос. Пізніше чув, як вона за парканом стріляє в Роуз своїми грубими нісенітницями. Її слова пульсували в мені, щоразу пришвидшуючись. Пауза. «Мені вже час, дитинко».

Субота. (Імовірно, початок трохи виправлений.) Знаю, що вести цей щоденник – справжнє божевілля, проте від цього мене проймає дивне хвилювання; до того ж лише закохана дружина змогла б розшифрувати мій мікроскопічний почерк. Дозвольте мені зі схлипуванням повідомити, що сьогодні моя Л. приймала на так званій «веранді» сонячні ванни, однак поряд весь час крутилась її мати й ще якісь пані. Звичайно, я міг улаштуватися там у кріслі-гойдалці й удати, ніби читаю. Та я не бажав ризикувати, боячись, що, охоплений жахливим, божевільним, химерним та жалюгідним тремтінням, не зможу надати своїй появі хоча б якоїсь подоби буденності.

Неділя. Спекотні брижі досі з нами; який м’який тиждень. Цього разу я зайняв стратегічну позицію в гойдалці на веранді, прихопивши товсту газету і нову люльку, перш ніж з’явилася Л. На превеликий жаль, вона прийшла з матір’ю; обидві були вдягнуті в чорні купальники-бікіні, новенькі, як моя люлька. Моя дорогоцінна, моя любонька хвилинку постояла біля мене, бажаючи отримати розділ із коміксами, і пахла майже точнісінько так само, як дівчинка на Рив’єрі, але гостріше, з різкими обертонами палкого аромату, від якого моє чоловіче єство одразу заворушилося, але вона вже витягнула в мене бажаний розділ і повернулася до свого килимка поруч зі схожою на тюленя матінкою. Там моя красуня лягла долілиць, демонструючи мені, демонструючи тисячі широко розплющених очей у моїй зрячій крові злегка випнуті лопатки, пушок уздовж вигинів хребта, опуклі, затягнуті в чорне, напружені вузькі сідниці й узбережжя її школярських стегон. Семикласниця мовчки насолоджувалася зелено-червоно-синіми коміксами. Вона була найчарівнішою німфеткою, котру міг вигадати собі зелено-червоно-синій Пріап74. Спостерігаючи за нею крізь різнокольорові шари світла, я з пересохлими губами зосереджувався на своїй хтивості та злегка погойдувався під своєю газетою; я відчував, що, належно сконцентрувавшись на своєму сприйнятті, я зможу негайно досягнути свого жебрацького блаженства; утім, наче хижак, що віддає перевагу рухомій, а не застиглій жертві, я планував отримати це жалюгідне задоволення одночасно з якимось із різноманітних дівочих рухів – читаючи, Лоліта весь час ворушилася, приміром намагаючись почухати спину посередині та демонструючи поцятковану пахвочку, – але тлуста Гейз несподівано все зіпсувала, повернувшись до мене та попросивши вогню, а потім взялася просторікувати свої вигадки щодо шахрайської писанини якогось відомого ошуканця.

Понеділок. Delectatio morosa75.

Мої скорботні дні минають у нудьзі та смутку. Ми (матінка Гейз, Долорес і я) того дня збиралися до Окулярного озера, щоб поплавати й поніжитися на сонечку, але перламутровий ранок деградував до дощового пообіддя, і Ло влаштувала сцену.

Доведено, що середній вік статевого дозрівання в дівчаток із Нью-Йорка та Чикаго – тринадцять років і дев’ять місяців. Індивідуально цей вік змінюється від десяти (а іноді й менше) до сімнадцяти років. Вірджинії76 ще не було й чотирнадцяти, коли Гаррі Едґар оволодів нею. Він навчав її алгебри. Je m’imagine cela77. Медовий місяць вони провели в Петербурзі, у Флориді. «Мосьє По-по» – так один із учнів мосьє Гумберта Гумберта в Парижі називав По-поета.

Я мав усі ті риси, котрі, згідно з думкою експертів із сексуальних інтересів дітей, викликають відгук у маленьких дівчаток, – різку лінію нижньої щелепи, м’язисту руку, гучний глибокий голос, широкі плечі. На додачу мені казали, що я схожий на якогось чи то шансоньє, чи то актора, від якого божеволіла Ло.