Бікіні - Паттерсон Джеймс - Страница 37

— А як реально працює твоя угода з Підглядачами?

— Вони називають себе «Альянс», — відповів Анрі. Наливши дві склянки, він подав одну мені. — Колись я мав необережність обізвати їх «Підглядачами», і вони мене провчили: немає роботи — немає грошей. — І він промовив, мавпуючи німецький акцент: — Ти — поганий хлопець, Анрі. З нами жартувати не можна.

— Отже, цей «Альянс» — німецький?

— Серед його членів — один німець. Хорст Вернер. Це ім'я, швидше за все, є вигаданим. Я ніколи не перевіряв. Іще один підглядач — голландець на ім'я Ян Ван дер Хойфель. Утім, це теж може бути псевдонімом. Само собою розуміється, що для книги ти поміняєш усі імена, еге ж, Бене? Хоча ці люди не настільки тупі, щоб залишати якісь сліди, зачіпки.

— Ясна річ. Однозначно.

Він кивнув і продовжив. Його збудження минулося, і голос зазвучав жорсткіше. Став твердим, мов граніт без жодної тріщинки.

— У цьому «Альянсі» є ще декілька членів. Я не знаю, хто вони. Бо для мене вони існують лише у віртуальному інтернет-просторі. Утім, одну учасницю знаю. Це — Джина Працці. Саме вона найняла мене.

— Цікаво, цікаво. Вона тебе найняла? Розкажи мені про Джину.

Анрі відсьорбнув вина й почав розповідати мені, як зустрів красиву жінку після чотирьох років в іракській тюрмі.

— Я обідав у вуличному бістро в Парижі, коли помітив за сусіднім столиком цю незвичайну жінку — високу, красиву й тендітну.

Вона мала білу-білу шкіру, а сонцезахисні окуляри були підняті вгору й трималися на її густому каштановому волоссі. У неї були високі груди, довгі ноги, а на кожному зап'ясті — по три діамантові браслети з годинником. Вона виглядала багатою, вишукано-витонченою й абсолютно недоступною. І мені страшенно її захотілося.

Жінка поклала гроші разом із рахунком і підвелася, щоб піти. Мені хотілося з нею поговорити, і я тільки й придумав, що ідіотську фразу: «Ви не знаєте, котра година?»

Вона неквапливо зміряла мене довгим поглядом — від очей до черевиків і навпаки. На мені була дешева одіж. Минуло лише кілька тижнів, як я вийшов із в'язниці. Порізи та синці загоїлися, але я й досі був худий та виснажений. Усі тортури, усі жахливі сцени, які я пережив, і досі стояли в мене перед очима. Але вона щось таки побачила в мені.

І ця жінка, цей янгол, чийого імені я тоді ще не знав, відповіла: «Я знаю, котра година за паризьким часом, за нью-йоркським, за шанхайським… і я також знаю, що маю час для вас».

Коли Анрі заговорив про Джину Працці, голос його став тихим та ніжним. Схоже, що тоді він нарешті скуштував самоповаги та самореалізації після довгих років приниження.

Він сказав, що вони провели тиждень у Парижі. І відтоді зустрічаються там щороку у вересні. Розповів, як пішли за покупками на Вандомську площу. За все платила Джина: вона придбала йому дорогі подарунки та елегантну коштовну одіж.

— Вона походить із древнього багатого роду, — пояснив мені Анрі. — І має широкі зв'язки у світі багачів, про який я тоді нічогісінько не знав.

Потім Анрі розповів, як після тижня в Парижі вони вирушили в круїз по Середземному морю на яхті Джини. У його пам'яті постали образи Лазурового берега, на його думку — однієї з наймальовничіших місцин в усьому світі.

Він пригадав, як вони кохалися в каюті, пригадав неквапливі морські хвилі, вино, вишукані страви в ресторанах із мальовничими видами на Середземне море.

— Я насолоджувався віскі «Глен Гаріох» тисяча дев'ятсот п'ятдесят восьмого року за дві тисячі шістсот доларів пляшка. А одну страву я не забуду ніколи: пельмені по-італійськи з морського їжака в супроводі кроля з фенхелем, вершкового сиру «Маскарпоне» та лимона. То була розкішна трапеза для сільського хлопця та колишнього військовополоненого Аль-Кайди.

— Я й сам звик до простої їжі — біфштекс та смажена картопля, — зауважив я.

Анрі розсміявся.

— То тобі просто не доводилося бувати з гастрономічним турне по ресторанах Середземномор'я. Я навчу тебе. Я повезу тебе до паризької кондитерської «О Шоколя». І твоє ставлення до їжі зміниться назавжди, Бене. Але я розповідав тобі про Джину — жінку з витонченим смаком та апетитом. Одного дня за нашим столиком з'явився новий чоловік. То був голландець — Ян Ван дер Хойфель.

Коли Анрі заговорив про Ван дер Хойфеля, його обличчя посуворішало. Він розповів, як той приєднався до них в їхньому готельному номері й режисерським голосом давав команди, коли Анрі кохався в ліжку з Джиною.

— Мені не сподобався цей тип і те, чим мені довелося займатися, але кілька місяців тому я спав у власному лайні й годував клопів. Тому я був готовий на все, щоб залишатися з Джиною, навіть незважаючи на Ван дер Хойфеля.

Голос Анрі потонув у гуркоті гелікоптера, що з'явився над долиною. Він показав мені очима не рипатися з місця. Навіть коли в долині знову стало тихо, він не відразу повернувся до своєї розповіді про Джину.

— Джину я не любив, — сказав мені Анрі. — Але був від неї в захваті, був одержимий нею. Ну гаразд. Мабуть, я все ж кохав її. По-своєму, — припустив Анрі, уперше продемонструвавши людську вразливість.

Одного дня, коли ми були в Римі, Джина привела молоду дівчину…

— А як же голландець? Він випав із процесу?

— Не зовсім. Він повернувся до Амстердама, але між ним та Джиною був якийсь дивний зв'язок. Вони постійно перемовлялися по телефону. Під час цих розмов вона раз по раз переходила на шепіт і хихотіла. Уяви собі — цей тип любив підглядати. Але тілесно Джина була зі мною.

— Ти був із Джиною в Римі, — підказав я, щоб він тримався основної канви сюжету.

— Так, звісно. Джина знайшла студентку, котра, як то кажуть, прокладала своїм передком дорогу до знань. То була проститутка-першокурсниця з Праги, і навчалася вона в Римському університеті. її імені я не запам'ятав. Пам'ятаю лише, що вона була скаженою в ліжку й надто довірливою.

Ми були в ліжку, усі троє, і Джина сказала, щоб я стиснув руками шию дівчини. Це — сексуальна гра, що зветься «перекрити кисень». Вона посилює оргазм і — так-так, Бене, передбачаю твоє запитання, — і вона нагадала мені про отой єдиний випадок із Моллі. Студентка знепритомніла, і я прибрав руки з її шиї, щоб вона віддихалася.

Джина нахилилася, узяла в руку мій прутень і поцілувала мене. А потім сказала: «Кінчай її, Анрі».

Я заліз на дівчину й почав був знову вжарювати її, але Джина перервала мене: «Ні, Анрі, ти мене не зрозумів. Прикінчи її». З цими словами вона простягнула руку до нічного столика, узяла з нього ключі від «феррарі» й помахала ними перед моїми очима. То була пропозиція: автомобіль за життя дівчини.

І я вбив оту студентку. І став кохатися з Джиною, а поруч лежала мертва дівчина. Джина від цього так наелектризувалася, що просто шаленіла в моїх обіймах. Коли вона кінчила, то це було як смерть і воскресіння вже іншої — спокійнішої та лагіднішої жінки.

Анрі розслабився, і його рухи та жести стали менш напруженими. Він розповів про триденну подорож на «феррарі» до Флоренції, про часті зупинки по дорозі і про життя, у яке він уже почав уростати. Принаймні, так йому здавалося.

— Невдовзі після поїздки до Флоренції Джина розповіла мені про «Альянс» і про те, що Ян був його важливим учасником.

Сага про мандрівки Західною Європою скінчилася. Тіло Анрі знову напружилося, а темп його голосу змінився з неквапливого на уривчастий.

— Джина розповіла мені, що «Альянс» — це таємна організація, до якої входять кращі з кращих, під якими малися на увазі непристойно багаті та розбещені. Вона сказала, що їм потрібні «мої таланти», як вона висловилася. 1 додала, що моя робота буде щедро винагороджуватися.

Виявилося, що Джина мене не кохала. І спілкувалася зі мною із суто утилітарних міркувань. Звісно, це мене трохи зачепило за живе. Спочатку мені навіть захотілося її вбити. Але яка була б із того користь, Бене? Більше того, це було б просто ідіотством.

— Бо вони найняли тебе, щоб ти для них убивав?