Альбом сатири та гумору - Вишня Остап - Страница 10

— Не може бути! — авторитетно заявив член «капесе» Скалодубенко: — Не може бути, щоб домовик. Совецька власть домовиків та иншу нечисту силу геть скасувала!..

— Ой, не кажіть, — перебило Скалодубенка кільки старечих голосів зразу: — нечистої сили ще є та й є... Буває, що як заведеться в хаті, то хоч хати цурайся...

— А так, так... Хоч чурайшя, — підтакнув дід Опанас.

Отак і пішла з певного джерела чутка про домовика, що об’явився в хаті Софії Бурдейкової, та схвилювала мало не ціле село.

Трохи згодом дехто бачив, як Софія якось уранці виносила під пахвою домовика. Він ніби-то після того, як Софіїну хату відвідали «сестри-мироносиці» й помолилися там, перетворився на курячий знесок (недоношене яйце) і лежав на ранок у кутку під мисником. Але не зважаючи на це, другої-ж ночи домовик, мабуть з пересердя, накоїв ще більш реальної шкоди в Софіїній хаті, а саме видушив шибку з вікна й розбив макітру з розчиною.

Софіїну хату почали вдень одвідувати цікаві баби й молодиці, даючи поради, як позбутися домовика:

— А ви, сусідонько, поїхали-б до Талянок та замовили-б відправу манахам... — казала одна.

— Е, матінко моя, — перебивала друга: — це не поможеться, бо там тільки слава одна, що манастир, а справді радос (радгосп) і манахи там за робочих працюють... Та й зісталось їх тільки кількох. Он за Підвисоким, кажуть, є один праведник. До нього-б, матінко, поїхати...

Це — вдень, а ввечері й уночі Софіїну хату всі облишали десятою дорогою, боючись стикнутись з домовиком. Навіть Трохим Дученко, що частенько ходив був до Софії й пересиджував у неї довгі вечори, виходячи з Софіїної хати иноді аж на світанку, раптом перестав ходити до неї та почав знову вчащати до Тодоськи Боченкової — теж удови, в якої він і днював, і ночував, поки його не привабила до себе Софія Бурдейкова.

Коли дідові Опанасові дошкуляв домовик, то Софії ще більше муляло те, що Трохим Дученко її відцурався. А Тодоська ходила, задерши голову, й не висловлювала своїх думок, коли хто-небудь хотів побалакати з нею про домовика, що об’явився в Софіїній хаті, чи, тим більш об’яву домовика звязував з колишнім і мабуть не безгрішним, учащанням до Софії Трохима Дученка.

— Хай бог боронить, — відхрещувалась на ці натяки Тодоська.

А домовик тимчасом у Софіїній хаті не вгавав. Що-ночи наводив він жах, гуркотів рогачами, начинням, посівав діда Опанаса пашнею то-що. Добре ще, хоч не кожної ночи робив такі збитки, як тоді, коли його Софія була винесла з хати у вигляді зноску курячого. Але ніякого спокою від нього все одно не було.

Нарешті дідові стало зовсім не сила далі терпіти від домовика, а всякі засоби, що їх раяли люди — молебні, попи й праведники, не брали нечистої сили. Домовик робив у хаті своє. Терпець дідові ввірвався, і дід Опанас вирішив подати скаргу на домовика до Райвиконкому, десь-то згадавши про те, що колись восени говорив член «канесе» Скалодубенко:

— Нечисту силу совецька власть геть скасувала...

У Райвиконкомі на дідову скаргу звернули увагу. Як на те до Ладижинки їхав у службових справах агроном і взявся виявити домовика в Софіїній хаті та, звісно, як пощастить, ліквідувати ту нечисту силу, що залляла за шкуру сала дідові Опанасові, а також стала на перешкоді коханню Трохима Дученка до Софії, повернувши його назад до колишньої коханки — удови Тодоськи Боченкової.

Приїхавши до Ладижинки й обізнавшись зі справою про домовика, агроном найбільшу увагу звернув саме на момент кохання (люди добрі все розкажуть) Трохима Дученка з-першу з Тодоською. потім з Софією, а після об’яви домовика — знову з Тодоською. Чи то він знав напевне, що всяка нечиста сила живиться переважно чуттям, а не розсудливістю, чи через щось пише, але саме від нього кохання агроном і почав шукати стежки до домовика.

Відвідавши Софіїну хату, агроном кинув оком по кутках: чи не знайде когось, хто підходив би до ролі домовика. В око йому впала дівчинка років із десять з гаком. Меткі очиці цієї дівчинки казали за те, що вона могла бути непоганим домовиком.

— Чи не це, часом, і є домовик? — спало агрономові на думку. Не виявляючи, проте, цієї думки, він ласкаво забалакав до неї, розпитав, хто й що вона є, взнав, що вона — в тітки Софії «служить» за няньку й що домовика вона не боїться, бо. мовляв, Тихін, що в консомолі, казав їй:

— Дурна, ніяких домовиків нема.

Далі, коли дівчинка почала розмовляти з агрономом зовсім сміливо, він узяв її за руку, обіцяючи щось цікаве показати, вивів у сіни й тут стиха, але впевнено, сказав:

— А навіщо це ти вночі діда Опанаса та тітку Софію лякаєш? Це-ж ти збиткуєшся, а вони кажуть, що домовик.

Дівчинка оторопіла й, блиснувши в сінешній пітьмі на агронома круглими очима, раптом опустила їх долі:

— Та то тітка Тодоська мене намовили... Обіцяли спідничку й чобітки за це справити. Тільки ви тітці Софії не кажіть...

— Ну, ну, не бійся... не скажу. Тільки не збиткуйся більше.

І справді, після того домовик раптом десь ізслиз з Софіїної хати. Дід міг спокійно собі спати на печі. Ніяка нечиста сила його не турбувала. Не знати тільки, чи Трохим Дученко знову повернувся від Тодоськи до Софії й чи спить спокійно Софія?

А. Хуторян.

ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ МАТЕМАТИКИ

(З чого складається хуліган)

Знизу сам МАТеМАТик.

1) Коли тов. Чуфиркинові доводилося бувати в центрі й фотографуватися у групі, він сідав у таку позу.

2) У своєму окружному місті позиція тов. Чуфиркина була трошки краща.

3) У групі районного маштабу тов. Чуфиркин сидів на зовсім непоганому місці.

4) Але в себе на селі тов. Чуфиркин фотографувався тільки в центрі.

(«Крок.»)

—Моє перше: птичка.

— Моє друге: кричать у трубку.

— Моє ціле: говорять радслужбовці, беручися до вкраїнської мови...

— ?..

— Чиж-ало!

Воно й справді важкувато, але-ж і простому чоловікові, що йому з тим радслужбовцем діло доводиться мати, теж не легше буває!..

Одного разу дядько Максим (з Дримайлівських хуторів) приїхав до окружного міста. Зібрався від своєї щоденної праці вперше за ціле літо, то й вирішив усі діла свої справити.

Там власне і діл тих! Сини ложок дерев’яних на продаж навирізували, то треба було довідатися — чи потрібний патент на ті ложки?