Полювання на Снарка - Кэрролл Льюис - Страница 5

Промова Небийдзвона.

Отже той Небийдзвiн серед гурту свого

Був відомий як ланець завзятий.

Також розуму жменю він мав до того,

I чогось-таки дійсно був вартий.

Він десь мапу придбав велетенську. На ній

Нiчогiсiнько не було видко

Та чи тож є біда, якщо кожний байда

Розумівся на ній дуже швидко.

«Гей, шановний Меркатор, де ж той бiсiв екватор?

Де тут чорнi, а де блiдолицi?»

Капітан же гукнув, що він щойно збагнув

Буцім зрештою то є дурниці.

«Iншi мапи плямисті, аж просто гидкі,

Ніби хто їх замацав руками.

Ця ж, дивіться, гладка як новенька дошка

I не має нi жодної плями».

Все чарівно було. Товариство гуло,

Що він ум, честь i совість i геній.

Та однак капітан мав один лиш талан –

Розводить по воді теревені.

Так він був нічого, та вказівки його

Повний ґвалт могли часом зчинити.

Як не стане вже слів цоп-цабекать любив, –

Що керманич мав врешті робити?

Те, що зветься «стерном» часто плутав з кермом

Міг дощенту заплутать канати.

Та вiзьмiть до уваги шалену відвагу

За будь-яких умов «снаркувати».

Та вся справа у тім, що як ясно вже всім,

I то є принципова помилка,

Що як вітер на Схід. сподiватiсь не слід,

Що на Захід плистимеш ти швидко.

Та всі страхи позаду. I припхалися радо

З клумаками, торбами i збіжжям

Той дурний eкiпаж на безлюдний пейзаж

Де валялось каміння та крижі.

Небийдзвiн відчув, що він всіх доконав

I задумав пустити у хід

Пару свіжих нотаток, що беріг на остаток

Та дарма, його гурт лише зблід.

Щоб спинити той крах, він у всіх на очах

Ром iз перцем здобув iз кишені

I своїх неборак всадовивши будь-як

Він кричав на них мов навіжений:

«Хлопці! Лицарі! Шляхта! Орли!

(Всі вони полюбляли цитати. –

Отже оплесків грім він здобув саме тим,

Що по другій велів розливати.) –

Через купу води припливли ми сюди,

Ледь не втопла легенькая барка

Та чомусь до сих пір, як не вийдеш на двір

То не видко ніякого Снарка!

Ми пливли, аж захекались. Хутко пливли

I тому нас ще досі хитає.

Та нарешті ми тут i всім Снаркам капут

Тільки де ж вони?! Біс його знає!

Отже слухайте, хлопці, скажу вам ураз

П`ять таких неповторних ознак

Iз страховиськ усіх, щоб не скоїти гріх

Хутко знали ви, що то є Снарк,

Найвiрнiша з ознак – він солодкий на смак

Та не слід його їсти у піст

Він на сонці блищить та бува верещить,

Хоч i є велетенський на зріст.

Він так пізно встає, що вже полудень б`є

Як він тільки чекає сніданку,

I то є не секрет, що обiднiй десерт

Він куштує наступного ранку.

Він дотепно жартує лиш тричі на рік:

На Різдво, на Великдень i влітку.

Та усі тi слова, що згада він бува

Геть давно повиходили з вжитку.

Вiд суспільних робіт в нього товстий живіт

Каламбури у нього сумні.

В рiдкi вiльнi години він пральні машини

Полюбляє трощить навесні.

Бо їх гуркіт та стук для прогресу наук

На заваді не мусить стояти.

I погорда його вимагає свого.

Серед Снаркiв же слід розрізняти

Спершу саме таких, що плювали на всіх –

Вони голови носять в кишені,

Або інший ще вид, що мігрують на Схід,

Мають владу i гроші шалені,

Отже сильної шкоди за такої погоди

Не спричинять вони нам ніяк.

Та до відома всіх – є Буджум серед них».

Тут ватагу всю взяв переляк.

THE HUNTING OF THE SNARK

An agony in eight fits

The Landing

"Just the place for a Snark!" the Bellman cried,

As he landed his crew with care;

Supporting each man on the top of the tide

By a finger entwined in his hair.

"Just the place for a Snark! I have said it twice:

That alone should encourage the crew.

Just the place for a Snark! I have said it thrice:

What I tell you three times is true."

The crew was complete: it included a Boots —

A maker of Bonnets and Hoods —

A Barrister, brought to arrange their disputes —

And a Broker, to value their goods.

A Billiard-marker, whose skill was immense,

Might perhaps have won more than his share —

But a Banker, engaged at enormous expense,

Had the whole of their cash in his care.

There was also a Beaver, that paced on the deck,

Or would sit making lace in the bow:

And had often (the Bellman said) saved them from wreck,

Though none of the sailors knew how.

There was one who was famed for the number of things

He forgot when he entered the ship:

His umbrella, his watch, all his jewels and rings,

And the clothes he had bought for the trip.

He had forty-two boxes, all carefully packed,

With his name painted clearly on each:

But, since he omitted to mention the fact,

They were all left behind on the beach.

The loss of his clothes hardly mattered, because

He had seven coats on when he came,

With three pairs of boots — but the worst of it was,

He had wholly forgotten his name.

He would answer to "Hi!" or to any loud cry,

Such as "Fry me!" or "Fritter my wig!"

To "What-you-may-call-um!" or "What-was-his-name!"

But especially "Thing-um-a-jig!"

While, for those who preferred a more forcible word,